14 травня — День вшанування українців, які рятували євреїв рад час Другої світової війни. Хто такі Праведники народів світу, коли з'явилося це звання, кому його дають, в чому складність пошуку праведників і чому їх забороняли в Радянському Союзі — про це Радіо Культурі розповіли історик, директор Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський та виконавчий співпрезидент Асоціації єврейських організацій та громад України Йосиф Зісельс.
Що означає термін "Праведники народів світу"?
Анатолій Подольський: Його ввів Меморіал жертв Голокосту і героїв Опору "Яд Вашем" (в перекладі з івриту "Пам'ять" та "Ім'я" — ред) у 1963 році. Праведники народів світу — це неєвреї, які, ризикуючи життям в умовах націонал-соціалістичного окупаційного режиму, рятували євреїв.
Нацистська ідеологія Третього Рейху визначила євреїв як головних ворогів. Вони були приречені, й не на життя в таборі чи переслідування, а на смерть. Людина, народжена від жінки-єврейки, мала загинути. Антисемітизм 12 років був державною політикою Третього Рейху. Тож люди, які наважувалися рятувати євреїв, були героями.
Першими моторошними жертвами тієї окупаційної влади були євреї: чоловіки, жінки, діти, старі. Решту попереджали: того, хто буде рятувати єврейські родини, вб’ють разом з ними. Так було на теренах Східної Європи, насамперед на території України. Тому уряд Ізраїлю, меморіал "Яд Вашем" вирішили вшанувати людей, що були героями, праведниками.
В єврейських канонічних священних текстах йдеться про те, що "той, хто рятує одну душу, рятує цілий світ". Праведник — це людина, яка готова принести себе в жертву заради порятунку інших. Отже, неєвреї, які рятували євреїв в роки Другої світової війни, мають звання "Праведники народів світу".
Коли вперше про можливість надання цього звання заговорили в Україні?
Йосиф Зісельс: На початку 1990-х ми познайомилися з американською організацією "Єврейський фонд для християн спасителів". Вона займалася пошуком Праведників народів світу з України, яких визнав меморіал "Яд Вашем". Цей фонд заснували євреї, що врятувалися під час Голокосту. Вони фінансово допомагали Праведникам насамперед з пострадянських країн. Наша організація допомагала доставляти кошти до адресатів, адже тоді ще було неможливо переказати їх через банк чи пошту.
Були й інші організації, які займалися пошуками Праведників, зокрема, Товариство єврейської культури, яке очолював Ілля Левітас. Аркадій Монастирський (президент Єврейського форуму України — ред.) також цікавився цим питанням, але це була не наукова робота. Єдина структура, що займалася цим професійно — Український Центр вивчення історії Голокосту, очолюваний Анатолієм Подольським.
До речі, в інших країнах, наприклад, у Франції та Нідерландах, людей, котрі рятували євреїв, не вбивали. Вони могли потрапити в концентраційний табір, але, принаймні, вижити. В українців був однозначний вирок — якщо рятуєш, тебе вбивають. Українці допомагали євреям, долаючи страх смерті.
В одному з наших підрозділів працювала історикиня зі Львова Жанна Ковба. Вона досліджувала німецькі та українські архіви. Знайшла в них історії українців, яких розстріляли разом з сім'ями, що вони рятували. Вона описала десятки таких випадків, назвала імена і прізвища цих героїв. Її монографія називається "Людяність у безодні пекла".
Для нас важливо показати, як українці рятували євреїв і при цьому самі гинули. Це невіддільна частина історії Голокосту на території України, і про цих людей потрібно пам'ятати. Важливо говорити про це сьогодні, в часи кривавої війни, розв'язаної Росією, бо й нині не всі українці розуміють, що таке тоталітарні режими, і яку загрозу вони несуть людству.
Анатолій Подольський: В Західній Європі тих, хто рятував євреїв, теж переслідували. Але на українських, литовських, білоруських теренах — там, де була радянська комуністична диктатура, їх знищували. Ніяких сентиментів у нацистських окупантів тут до людей не було. Євреї знищувалися Третім Рейхом системно, шансів вижити у них практично не було, тому це ще більше підкреслює подвиг українців, що їх рятували. Ці дослідження почалися тільки після падіння радянського режиму.
Чому це неможливо було за часів Радянського Союзу?
Анатолій Подольський: І сталінський режим, і його послідовники — комуністичні лідери СРСР, були антисемітами. Антисемітизм був в СРСР латентним, не таким відкритим, як в нацистській Німеччині. Він продовжувався після Другої світової, і євреї, що повернулися з таборів, з евакуації, з фронту, боялися говорити, що вони євреї. Переживши жахи таборів, вони опинилися перед жахом сталінської диктатури.
Антисемітизм був частиною радянського політичного режиму, а оскільки режим був ще й українофобським, визнати, що українці робили щось героїчне було неможливо. Українська і єврейська культури нівелювалася — це ознака імперії, з якої ми зараз з такою кров'ю виходимо.
Скільки Праведників народів світу є українцями?
Анатолій Подольський: Кожен рік 1 січня "Яд Вашем" поновлює список. Українці посідають четверте місце після Польщі, Франції й Нідерландів. Праведниками народів світу визнано близько 3000 українців. Очевидно, їх було більше, але через те, що багато людей пішло з життя, ми ніколи про деяких не дізнаємося.
Що потрібно для того, щоб отримати це звання?
Анатолій Подольський: "Яд Вашем" вже 60 років дотримується таких критеріїв: повинні бути свідки, докази тих, кого врятували, документальні підтвердження тощо. Пошук цих людей ускладнювався тим, що в тоталітарні часи про це мало говорили, дехто не розповідав про це навіть своїм дітям. Дослідження праведників в Україні почалося тільки після падіння радянського союзу. Для меморіалу "Яд Вашем" радянські архіви були недоступні. А вже після 1991 року ці історії почали відкриватися, і ми дізналися, що багато євреїв вижили тільки завдяки сусідам українцям.
14 травня в Україні ми вшановуємо пам'ять Праведників народів світу. Чому це важливо?
Анатолій Подольський: Ми покидаємо імперію, покидаємо її з кров'ю. На жаль, ми не зробили цього ні в 1991-му, ні у 2004-му, ні навіть у 2014-му. 24 лютого минулого року стало кінцем вагань. Росія не бачить нашої суб'єктності, державності та ідентичності. А історичне минуле нам допомагає зберегтися, як культурі, як народу, як сучасній європейській державі. І тому в нашому календарі нарешті з 2015 року День пам'яті й примирення — 8 травня.
Пам'ять про війну — це насамперед емпатія і співчуття до жертв. І ми нарешті долучаємося до цього європейського консенсусу. Новий історичний календар України — це також ознака виходу з імперії, ознака деколонізації. Коли ми нарешті говоримо про людей, про яких забороняли говорити в комуністичні часи.
Що Ізраїль висловлює, надаючи цей статус?
Йосиф Зісельс: Вдячність — це важлива риса єврейської ідентичності. Євреї завжди пам'ятатимуть тих, хто допомагав їм в скрутні часи. Це пам'ятає і держава Ізраїль, бо багато з тих, хто вижив під час Голокосту, її заснували. Важливе повторення історичної пам'яті я відчув рік тому, коли наша організація займалася евакуацією з зони бойових дій вже не самих праведників, а їхніх дітей та онуків. Для мене це надзвичайно важливий сентимент. Через стільки років я долучився до певної лінії вдячності від імені єврейського народу тим, хто рятував наших дідів і бабусь.
Кожна історія порятунку євреїв унікальна, і кожна варта окремої розповіді. Попрошу вас згадати бодай кілька історій.
Анатолій Подольський: Цікава історія родини Глаголєвих, яка рятувала родини євреїв від загибелі в Бабиному Яру. В цій родині дев’ять Праведників народів світу. Згадаю Климентія Шептицького — брата Андрея Шептицького, який врятував понад 200 дітей, ховав їх в монастирях і роздавав фальшиві документи з українськими іменами та прізвищами. Харків'янин Яків Сухенко також видавав свідчення про неєврейське походження рівненським євреям. Ми видали книгу "Війна Клари" — спогади Клари Крамер з Жовкви, що врятувала 18 людей, три єврейські родини.
Йосиф Зісельс: Хотів би додати кілька слів про священника Олексія Глаголєва. Наш офіс знаходиться у п’ятому корпусі Києво-Могилянської академії. На ньому висить меморіальна дошка пам'яті Олексія Глаголєва, котрий там викладав. Його дочку та двох онуків наша організація евакуювала рік тому з-під обстрілів.
Мене вразила історія Наталії Левченко з Дніпропетровщини. Вона врятувала 14-річного єврейського хлопчика Льоню Гольверка. Допомогла зробити документи, відправила його до Харкова, але втратила з ним зв'язок. І все життя думала про те, як склалася його доля. І він теж її шукав і знайшов через 50 років.
Анатолій Подольський: Те, що ці історії поновлюються, вкрай важливо для історичного контексту. Історії цих людей потрапляють до підручників, і так ми повертаємо їхню гідність. Ми не можемо дати їм звання від "Яд Вашем", але можемо повернути пам'ять про цих людей. Років п’ять тому Національний музей історії України в Другій світовій війні розпочав важливий проєкт "Портрети UA". Він присвячений українським родинам, які рятували євреїв. На сьогодні вже зібрали близько 70 історій, і не всі ці люди отримали від "Яд Вашем" звання Праведника. Цих людей вже немає в живих, але про їхній подвиг розповідають діти та онуки.
Як ми називаємо цих людей, якщо у них немає звання, присвоєного "Яд Вашем"?
Анатолій Подольський: Музей історії України в Другій світовій війні пропонує назву — українці-рятівники євреїв. Попри те, що вони не мають офіційного статусу, їхні історії закарбовуються в записах, документах, відео.
Як просувається питання з визнання Праведником митрополита Андрея Шептицького?
Анатолій Подольський: Це питання ширше, ніж постать Шептицького. Це питання переосмислення минулого. Шептицького в широкому колі й науковців, і освітян, і журналістів, називають Праведником. Єврейська Рада України надала йому звання Праведник народів України.
З 1967 року відбувається голосування, і кожен раз не вистачає одного голосу. Навіть колись при голосуванні був рабин зі Львова Давид Кагане, родину якого врятував Андрей Шептицький, і навіть він утримався при голосуванні. Все це пов'язано зі ставленням Шептицького до приходу німців у Львів, і тут важливо розуміти історичний контекст — з 1939 по 1941 роки Східна Галичина зазнала багато горя від комуністичного режиму. Шептицький в 1942 році виступив з відкритим листом до Гітлера, в якому засудив переслідування євреїв. І для істориків, і для науковців, і для звичайних громадян він очевидно Праведник.
Які книжки та фільми на тему праведників ви порадите почитати та подивитися?
Анатолій Подольський: Книги Агарона Аппельфельда "Катерина" та Софії Андрухович "Амадока" і художній фільм Агнешки Холланд "У темряві".
