"Візит до психіатра за 49 гривень". Директорка психлікарні розповіла про "шокову" реформу

"Візит до психіатра за 49 гривень". Директорка психлікарні розповіла про "шокову" реформу

"Візит до психіатра за 49 гривень". Директорка психлікарні розповіла про "шокову" реформу Тетяна Алмашій/Facebook

22 липня відзначається щорічний Всесвітній день мозку. За даними опитування Суспільного, 65% директорів українських психлікарень не задоволені реформою психіатрії. Директорка обласного закладу з надання психіатричної допомоги Берегова на Закарпатті Тетяна Алмашій – одна з 13 керівників, які ставляться до реформи галузі позитивно, але мають зауваження до її впровадження. Про зміни, яких потребує українська психіатрія, пані Алмашій розповіла в інтерв’ю команді розслідувачів Суспільного.

Ви є однією з тих, хто очікував на реформу психіатрії. Які очікування здійснились, а які поки що ні?

У психіатричній галузі лікарі давно зрозуміли, що треба змінювати і фінансування, і структуру, і підходи до надання психіатричної допомоги. Але ще до 1 квітня цього року фінансування йшло за принципом "на ліжко". Держава не враховувала, чи ці ліжка були зайняті, чи пацієнти перебували на них тривало й обґрунтовано. Це була неправильна практика. Це призводило до того, що пацієнти та їхні родичі звикали, що можна пацієнта помістити у психіатричну лікарню і не турбуватися, що його треба забирати. З іншого боку, і лікарня не була зацікавлена його швидко виписувати, бо ж фінансування все одно ішло стале, на ліжко.

Ми всі чекали, що заявлена з 1 квітня реформа, зміна форми фінансування змінить і підходи у наданні психіатричної допомоги. Але, на жаль, на етапі підготовки реформи з професійною спільнотою не обговорили всіх ризиків, зокрема того, що пацієнт може залишитися поза медичною допомогою. Через це ухвалили недостатньо обґрунтовані рішення, наприклад, рішення НСЗУ щодо фінансування психіатричної допомоги. Я – за реформу, але вона не мала бути так шоково зроблена і недостатньо прорахована.

Розкажіть свій рецепт

Особливості психіатричного пацієнта у тому, що він часто потребує не лише медичного втручання, а й психологічного, психосоціального та соціального супроводу. Цього не потребують пацієнти з іншими нозологіями, а НСЗУ цього не врахувала, зрівнявши наших пацієнтів з пацієнтами кардіології чи терапевтичного відділення, наприклад. НСЗУ фінансує один випадок так, ніби пацієнт з’являється з повітря, ми його проліковуємо за 7400 грн, виставляємо за двері і він далі просто так функціонує.

Якщо пневмонію можна вилікувати за два-чотири тижні, то у нас пацієнт може лікуватися 30 днів, якщо у нього психоз, а може і місяць, два, три – і його не можна виписати тільки тому, що у нас вже не вистачило на нього грошей. Розумієте, не треба було шукати якихось нових рішень. У світі, особливо у пострадянських країнах (Литві, Грузії) вже пройшли цей шлях – треба було вивчити їхній досвід, аби хоча б не повторювати їхні помилки. Нас реформували, згідно з недолугими розрахунками грошей на стаціонарну психіатричну допомогу дали 50% або й менше від минулорічних сум. А це спричинило скорочення ліжок у стаціонарах, пацієнтів масово почали виписували додому, звільняти працівників.

Ви свій заклад теж оптимізували?

На початку року НСЗУ давала нам приблизний розрахунок, скільки грошей ми отримаємо. Ми подивилися: так, дуже мало, але якось будемо виходити з того. А з 1 квітня виявилося, що грошей значно менше, бо ту цифру, яку нам озвучили, вочевидь, помилково прорахували на рік. Ми виявилися профінансовані на ці дев’ять місяців менше як на 50%. Це було раптово і несподівано. Нам довелося скорочуватися дуже серйозно. З 450 ліжок з 1 квітня залишили 280. З 400 посад – 250. Але нам було трохи легше, бо у нашому прикордонному районі завжди був дефіцит кадрів: багато хто поїхав за кордон, бо там платили значно краще. З цих 400 велика частина посад була не зайнята, але довелося звільнити і частину людей, які працювали.

Читайте також: Сто років ізоляції. Яких змін потребує психіатрична система в Україні

Чому така різниця у фінансуванні, порівняно з минулим роком? Адже є лікарні, які отримали не набагато менше коштів, аніж торік

З тарифу 7400 грн на одного пацієнта за замовчуванням виходить, що пацієнт не повинен лікуватися більше місяця у стаціонарі. НСЗУ не порахувала, що є пацієнти, які потребують довшого лікування. Так от якщо помножити кількість виписаних нами пацієнтів (брали кількість за 2018 рік) і помножити їх на 7400, то це буде приблизно ця цифра, яку ми отримали.

Нехай і шоково, але скорочення ліжок, можливо, пішло на користь самій лікарні?

Зараз важко говорити про те, чи добре, чи погано, що менше ліжок, з однієї причини. В умовах епідемії коронавірусу доступність стаціонарної психіатричної допомоги різко впала. Наші пацієнти зазвичай небагаті, дістатися до лікарні їм дуже проблематично, тим паче, що громадського транспорту три місяці не було. Привозили під час карантину до нас пацієнтів лише карети швидкої, тобто ми приймали тільки екстрені випадки. Тому ліжок нині більш як достатньо. Але ми не надаємо всю допомогу, яку можемо надавати. Ми практично не надаємо послуги з реабілітації, скоротили через нестачу коштів сестринське відділення для хронічних пацієнтів, які потребують лише догляду. Це говорить про те, що ми погіршили якість надання стаціонарної допомоги.

Проте у цьому і була суть реформи: припинити за кошти медичного бюджету утримувати соціальних пацієнтів

Стаціонарна психіатрична допомога – це не лише психіатрична допомога, як у хірургії, кардіології чи терапії. Це, певною мірою, і соціальна допомога. Є частина пацієнтів, а це 15-20%, котрі роками проживали у психіатричних стаціонарах, про які з радянських часів всі мовчали, бо й сенсу не було говорити, поки фінансування йшло на ліжко. Так, їх не зобов’язані фінансувати за рахунок медичного бюджету. Я тут абсолютно згодна і, можливо, тому й до реформи ставлюся добре, бо пацієнти не повинні жити у психіатричних стаціонарах. Але якщо раптово з 1 квітня на них не дали фінансування, то куди їх можна подіти за короткий час?

Коли ми не отримали грошей, почали стукати у всі двері, але виявилося, що пацієнтів, які років 20 живуть у стаціонарах і не мають документів, навіть в інтернати не так легко влаштувати. І це питання до кінця не вирішили. Є неузгодженість між Міністерством соціальної політики та Міністерством охорони здоров’я щодо фінансів: хто має утримувати пацієнта, який перебуває у системі охорони здоров’я, не потребує медичної послуги, але й у заклад соціального захисту переведений не може бути?

Як ви зараз утримуєте соціальних хворих?

У нашому закладі їх небагато. У кожній області завжди була перша, друга лікарня. До нашої, першої, потрапляли пацієнти, які потребували більш інтенсивної терапії. Пацієнти з тривалим хронічним перебігом захворювання були переважно у лікарні у Вільшанах. У нашому закладі залишилося кілька соціальних хворих. Позитив медреформи у тому, що ми зрозуміли: грошей нема і треба щось робити. Почали активно виходити на обласне управління соцзахисту, просити путівки в інтернати. Це, чесно кажучи, не робота лікарні, це соціальна робота, але ми змушені були цим займатися, бо більше нема кому. А треба ж ціле розслідування було провести: чи є у хворих родина, пенсія, хто ту пенсію забирає, чи є якесь майно. Для нашої лікарні соціальні хворі, фактично, уже не є проблемою. А от у вільшанській лікарні зараз є 71 такий пацієнт. П’ятеро вже мають пакети документів і будуть влаштовані в інтернати після карантину. А решту поки нікуди не вдалося прилаштувати.

Не можна говорити про реформування психіатричної допомоги, не згадавши амбулаторну психіатричну допомогу

А там повний провал. НСЗУ встановила вартість візиту до психіатра на рівні 49 грн. Розрахували: є три хвилини на скарги, 10-15 хвилин на огляд – і за пів години максимум пацієнт має вийти з рекомендаціями і призначенням лікаря. Але у психіатра так не може бути. Психіатр, по-перше, свій огляд робить довше, бо пацієнта потрібно розговорити, вислухати, потім вирішити масу соціальних і юридичних питань, бо ніхто інший цього не робитиме.

Частина наших пацієнтів через рішення судів госпіталізовується, тобто психіатр ще повинен піти до суду, написати купу заяв, висновків. Цього лікарі інших спеціальностей не роблять і не зобов’язані. І коли кажуть, що в тебе 49 грн на візит, то це абсолютно недопустимо. Більше того, у ці 49 грн не враховано утримання денних стаціонарів для психічнохворих. А вони значно дешевші: пацієнт отримує таку ж допомогу, як у стаціонарі, але живе та харчується вдома. Має бути соціальний супровід, надання медичної, юридичної допомоги за місцем проживання. У нас цього немає. Амбулаторну допомогу не розвинули, цими 49 гривнями її просто знівелювали.

Ліки, які отримують пацієнтиКоманда розслідувачів Суспільного

А яку роль відіграють ліки? Психіатри не раз наголошували, що ліки для психіатрії, які купують за бюджетні кошти, належать до першого покоління і мають дуже багато побічних ефектів

Ліками з національного переліку можна вгамувати пацієнта, але для лікування краще застосовувати інші, новіші. Останніми роками ми навчилися працювати з дуже пристойними препаратами останніх поколінь. Так, вони дорогі, але у всьому світі їх застосовують, бо вони не мають таких побічних ефектів, пацієнт краще їх переносить, і він буде продовжувати приймати такі ліки амбулаторно.

Те, що є у національному переліку, за винятком одного-двох препаратів, ми застосовуємо, але шкода, що ми повинні це робити, коли весь світ використовує ліки, які не шкодять пацієнту. Думаю, що ті пацієнти, які здатні на ремісію, які хочуть домовлятися з лікарем про своє лікування, не будуть приймати ліки, які їх сковують, обмежують фізично.

Якщо говорити про тарифи на психіатричні послуги, чи має бути диференціація по нозологіях? Наприклад, більші суми на лікування шизофренії, менші – на наркологічні випадки?

НСЗУ визнає, що взяла середній показник з різних нозологій, щоб розрахувати тариф. Однозначно, так не можна робити. Зараз наркологічні лікарні профінансовані краще, тому що там тривалість перебування пацієнта дуже коротка – 12,5 днів в середньому по Україні. Нашого пацієнта – 44-46 днів.

Наркологічні клініки можуть виписати більше пацієнтів за короткий термін – і вони отримали більше грошей. Але, як правило, цими пацієнтами не потрібно дуже займатися, вирішувати їхні соціальні проблеми, вони не потребують тривалої реабілітації. Тому потрібна диференціація тарифів. Можна вводити коефіцієнти, як у Прибалтиці. Наприклад, лікування важкої шизофренії там у п’ять разів дорожче, ніж звичайної шизофренії, а лікування алкоголізму дуже дешево оцінене.

Реформа дала можливість медичним закладам стати некомерційними підприємствами і самим заробляти кошти. Наскільки, на вашу думку, платні послуги ефективні у галузі психіатрії?

Майже неефективні. Є постанова Кабінету міністрів, яка регламентує перелік платних послуг. Ми не можемо брати гроші ще за щось, що не входить у цей перелік. Так от у психіатрії практично немає платних послуг. І це правильно, тому що і самі пацієнти, і їхні рідні – це переважно дуже бідні люди, і змушувати їх за щось платити – неправильно і негуманно.

А у нас зробили вигляд, що психічнохворий – це звичайний хворий, який може про себе подбати, який має роботу, здатен працювати. У Грузії спершу відмовилися від державного фінансування і передали психіатрію у приватні руки, а тоді виявилося, що це абсолютно не бізнес – і її повернули на утримання державного чи місцевих бюджетів. Тобто держава має вкладати кошти, щоб громадянину, який має психічні розлади, допомогти адаптуватися у житті.

Більш детально про таємниці та радянський спадок української психіатрії дивіться у документальному фільмі-розслідуванні Суспільного "Сто років ізоляції".

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди