23 квітня відзначають Всесвітній день книги та авторського права. Книги міняють життя, лікують душу, допомагають відпочити, перемкнутися від буденних клопотів. Що читають і які книги полюбилися черкащанам — розпитали журналісти Суспільного.
Блогерка, ведуча та контент-менеджерка Мар'яна Верховцева неодноразово перечитує книгу "Шлях митця" Джулії Кемерон. Завжди радить її друзям і знайомим, які не наважуються творити або ж не мають для цього вдосталь сил.
"Ця книга для творчих людей, які втратили свій орієнтир, не відчувають натхнення й не бачать цілі. Авторка пропонує різні вправи, завдання, які допомагають відновити емоційний ресурс та сміливіше повернутися до творчості. Одного разу я вже "пройшла" її в період творчого вигорання. Це дало хороший результат. Митцям притаманно час від часу впадати в сплячку, і ця книга здатна звідти повертати в творчий ресурс", — розповіла Мар'яна.
Викладачка англійської мови та психологиня Тетяна Прокоф'єва каже, що в різні періоди життя улюбленими були різні.
"Багато читаю англійською. Є американська письменниця Джоді Піколт. Дуже подобаються її книги. Вона висвітлює проблему з двох точок зору, і це дуже цікаво, коли здається усе зрозумілим, а подивишся з іншої точки зору, і все виглядає зовсім по-іншому. Розумієш, що життя неоднозначне, не буває чорного, або білого, поганого чи доброго. Часто ми робимо помилкові висновки. У Піколт багато цікавих, думаю, всі. Я не всі читала. Ну, наприклад, "My sister’s keeper". Переклад "Моя сестра — янгол", якось так. Навіть фільм такий є. Там дівчинка розповідає про себе і свою сестру. У сестри є хвороба і молодшу народили для того, щоб вона була донором. І вся увага була хворій сестрі, її всі жаліли, бо вона не мала жити довго. Молодша інколи бунтувала, хоча і любила свою сестру, наприклад, її не можна було їхати в табір, бо старшій могло стати гірше, а молодша повинна була бути поруч на всякий випадок. Коли вона бунтувала, їй казали, ти що, у тебе все попереду, все життя, а ось сестра ось-ось піде з життя. А потім трапилася аварія, і молодша загинула, а старша одужала і прожила довге гарне життя. Це про те, що ніколи не знаєш, як складеться. Що людина планує, а Бог вирішує. Що ми не всесильні, є щось сильніше за нас", — сказала викладачка англійської мови.
Тетяна любить читати книги не в електронному вигляді. Тяжко розлучається з книгами, які навіть вже не перечитує.
"Люблю Біблію, але не хочу, щоб це видалося релігійною пропагандою. Про Біблію маю майже містичну історію. Майже 30 років тому ми поховали дружину мого, нині теж покійного, брата. Їй було 34 роки. Це була перша смерть в родині, з якою я так близько зіштовхнулася. Я важко це переживала, майже в депресію впала. Через тиждень дізналася, що вагітна донькою. Намагалася контролювати настрій, але періодично у мене з‘являлись думки, що помру в родах — нападала паніка. Не знала, що робити, страшно було. Про психологів тоді навіть не думала. Я не ходила в церкву і навіть не хрещена була. У нас випадково в домі була Біблія. Я її відкривала і читала. Не розуміла ні слова, але десь через хвилин 15 заспокоювалася і краще почувалася. Так і пережила цей період. Чотири рази була на УЗД, і чотири рази мені ставили загрозу викидня, а родила день в день, як ставили термін", — розповіла Тетяна Прокоф'єва.
Редакторка Наталія Печиборщ розповідає, що найглибше враження на неї справили дві книги. Це "Гаррі Поттер" Джоан Роулінг і "Холодний Яр" Юрія Горліса-Горського.
"Перша змінила моє ставлення до читання у 11 років і, в буквальному сенсі, відкрила для мене світ книги. А друга справила враження через сюжет на реальних подіях. Я відкладала її, щоб "перетравити" прочитане на кілька днів. Одна справа, читати про події, які відбувались десь там. І зовсім інша справа — читати про людей, які жили на землі, на якій ти виріс, живеш життя. По тих ярах і лісах, де ходиш ти, розгортались такі історичні події, які ламали людські життя і змінювали долі країн. От читаючи цю книжку, багато прогалин заповнились у моїй голові саме про події минулого сторіччя", — розповіла дівчина.
Диспетчерка служби таксі Марина Соколан розповіла про останню, "найсвіжішу" прочитану книгу. Це "Подорож душі" Майкла Ньютона. Ця книга допомогла Марині прийняти і знайти пояснення явищу смерті.
"Актуальна в цей час. Допомогла на смерть подивитися з іншого боку — з прийняттям. Стала ще більше вірити, що душа людини приходить в цей світ з певними задачами. А сама смерть людини, не є випадковістю. І якщо людина помирає навіть при страшних обставинах (зараз таких смертей багато), значить, так треба, і певні задачі душа вже виконала. Помирає тільки тіло, а душа переходить в інший світ, де є продовження. Було цікаво читати ці дослідження. Цікавий був факт, що коли смерть людини раптова, то часто її душа, приходить через певний час до її рідних людей. І часто потім народжується дитина в її рідних. Бачу підтвердження цьому у своїй родині", — розповіла жінка.
Молодіжна працівниця Наталія Неділько свою улюблену книгу людям зі слабкими нервами і високим тиском читати не радить. Каже, що вона важка, багато паралелей.
"Доцю" Тамари Горіха Зерня вперше прочитала задовго до повномасштабної війни. Але не думала, що вона про війну. А ще вона про любов. Хоча жодного слова на "лю" там немає. Тоді я вперше прочитала про все, що відбувалося на Донбасі у 2014 році, про реальних людей звідти, які волонтерили і допомагали нашим воїнам. З цієї книги, я задовго до подій у Бучі, Ірпені, Ізюмі знала, що відбувається на окупованих територіях. Ще тоді подумала: "не дай, Боже". У книзі крок за кроком спостерігаєш переродження хлібороба у воїна. Вона назавжди змінила авторку, а отже змінить і кожного, хто її читатиме. Ця книга про горе, але й про те, як звичайна людина може віднайти сенс після втрати всього, впертися руками і ногами і нікому не віддати своє", — розповіла Наталія.
Вчителька української мови та літератури Наталія Делікатна першою згадала "Вічника" Мирослава Дочинця. Каже, що читала давно, але прийшла на думку саме ця книга.
"Написана у вигляді сповіді старого, який прожив довге, але мудре життя. Підіймає питання, для чого ми в цьому світі, ким ми є, як гідно пройти дорогу життя", — розповіла Наталія.
Ще улюбленою, і яку радить прочитати іншим, називає книгу Наріне Абгарян "З неба впало три яблука".
"Ця — про життя звичайних людей з гірського селища. Ніби в кожного свої проблеми життєві, звичайні. А з іншого боку, кожен герой якийсь дивакуватий", — пояснила свій вибір жінка.
Письменниця Оксана Дуплій каже, що любить Стівена Кінга. Але найяскравіше запам'ятала враження від книги Річарда Бахмана "Людина, що біжить".
"Зараз вона не модна. Художній прийом, який мене тоді так вразив, уже у всіх на слуху. Його повторили в фільмі "Універсальний солдат" і у "Термінаторі". Я ще була школярка і мене це вразило. Якщо по-сучасному, то можна сказати, то це прийом — "знайти людину по геолокації". А тоді, моєму дитячому мозку це було в новинку. І взагалі для мене малої, ще наївної оптимістки ці жорстокі несподіванки в сюжеті були шокуючі. Дорослою мене б ця книга не вразила так. Шкода було героїв. Я люблю ефект. Але сучасникам я її не рекомендую. Ці повороти уже широко поширені", — сказала Оксана.
Життя психолога Олега Козлова змінила, як він каже, "високохудожня сектанська" книга. Називати її чоловік не хоче — щоб не зваблювати інших.
"Завдяки їй я замолоду "вляпався" у секту. Кілька років фанатів, потім болюче виходив з цього мороку. Вона визначила 10 років мого життя. Автор — колишній в'язень концтабору. Один вислів з неї часто згадую: "Через 40 років після закінчення війни, ми бачимо, що Гітлер розплодився усюди, і що саме він виграв війну", — розповів Олег.
Маєте новину про події з життя на Черкащині? Надсилайте сюди
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
Читайте також
У Рівненській обласній бібліотеці стартувала акція безкоштовного запису
