Про те, як "Джозерс" мало не підписали угоду з російським лейблом, чому не склалось з Masterskaya та звідки взявся стереотип, що постпанк – це російський жанр – Сергій Воронов у інтерв’ю Суспільне Культура.
Постпанк та авант-поп дует "Джозерс" з Калуша існує вже 11 років. Протягом цього часу гурт тричі змінював назву і мову виконання: співали англійською, потім російською і з 2020 – українською. Протягом двох місяців "Джозерс" планують перевидати українською два російськомовних альбоми. 5 квітня вже вийшов сингл "Хоча би ще раз", а 14 квітня – EP "Любов".
Джозерс: як позбутися британського "зэ"
Колись під час Євробачення ми робили матеріал з фанатом гурту Kalush, де ходили по місцях, які є головними для Олега Псюка. Розкажи про свої місця в Калуші?
Я давно там не бував, востаннє – у перші місяці вторгнення. Калуш – мале місто, в якому майже нічого не відбувається. Там є культове місце – хвостосховище соляного кар’єру (Домбровський кар’єр), наше мертве море. Це – соляні лазні. Я відкрив його для себе нещодавно, хоча воно за 15 хвилин пішки від мого дому. Там дуже гарно. Можна туди зайти, включити мемний звук М83, що в ТікТоці: "Покажи мені найкраще, що ти знімав" чи щось таке. Це, мабуть, те, з чого треба починати показувати Калуш.
Ще одне місце, це, звісно, моя гімназія, яка тепер, дідька лисого, називається ліцеєм. Для мене старовіра – це гімназія, в Калуші така тільки одна – імені Дмитра Бахматюка. Коли я випускався, вона була одна із топових в Україні. Потім ще пів року після випуску ми ще ходили і хвалилися в універі, що ми з Калуської гімназії і що це ніби круто.
Але ніхто не знав, де це і що це.
Так.
Пропоную зробити короткий рекап для людей, які не знають, хто такі "Джозерс". З чого все почалося? Як ти познайомився з Петром і взагалі, який у вас був перший склад?
Ми стара група. Я хоча і ношу "зумерський" мерч і в мене типу молодіжна зачіска. Але нам вже 11 років, цього року вже буде 12 років.
З Петром Мацибуркою я познайомився у 2010 році в таборі "Артек". Ми поїхали від міської управи нашої, там були свої "підмути" за рахунок оголошення міста зоною екологічного лиха. Також у 2011 році я грав у дитячому духовому оркестрі, там я затусив з Владом Ставровим. Потім в приміщенні, де був оркестр, ми зібрались всі разом з моїм однокласником Олександром Скікуном. Тобто на початку нас було четверо. У нас були репетиції у палаці культури "Юність", де я влітку мав собі просто займатись на барабанах. Але нас доволі швидко спалив директор, хоча потім все зарішалось за ініціативи батька Скікуна. Скікун, щоправда, потім відколовся доволі швидко. Тоді ми називалися "The Jossers", буквально – "простаки" або "священники". Ми хотіли щось типу "The Scavengers" – тоді британський "the" був модний. Зважаючи на підлітковий вік, не дивно що якось так і назвались.
Далі був 2014 рік та випуск ЕР, у 2016-му – випуск альбому. Це все англомовна музика. Зараз слухати це навіть важко, хоча там є достойні роботи. Але вони сильно відрізняються за від релізу до релізу. З 2017 по 2019 роки – "російський період" зі спробами заскочити на (російський) інді ринок. EP "Спор", потім "Подуставшая юность", "Сложные машинные биты". У 2018 від нас відколовся Ставров через свої причини. Ми з Петром стали дуетом, власне, із періоду "Подуставшей юности". І досі лишаємося.
У 2020 року почалася вже найбільш модерна історія нашого колективу, коли ми прибрали "Зэ" з назви та стали просто "Джозерс". У 2020 році вийшов альбом "Післямова", українськомовний. Далі ми "лупашили" сингли. Тепер ми знаходимося тут.
Про помилки юності, російськомовні пісні та російські лейбли
Ти – з Франківщини. Тобі не здається дивним, що ти в якийсь момент починаєш писати російською мовою?
Аякже, це ж шизофренія. В Києві з цим жити було простіше, самі знаєте яким він був до вторгнення, а тим більше в середині чи кінці десятих. Так, звісно, це було дивно, і мені багато хто про це казав. Я за це, звісно, хвилювався. Тоді здавалося, що іншого вибору для інді-ариста з України немає, бо російський інді-ринок на відміну від українського, працює. Це аякже меншовартісне уявлення. Правда була тільки в тому, що там він працював краще, в більших масштабах і з ефективнішими інструментами. Тут інструментів було набагато менше. Відповідно ти приймаєш якісь бізнес-рішення. Зі сторони ідеології це було максимально неправильно і впродовж нашої подальшої кар’єри ми ніби виправляємо помилки своєї юності – це я про перевидання російських пісень.
Читати також: "Хамерман знищує віруси" про безпосередню дитячу радість від того, що одягнув на голову курку
Ти ще казав, що на вас виходив російський лейбл.
Російський лейбл "Снєгірі Музика" – легендарний для інді-сегменту, він свого часу випускав, наприклад, "The Retuses". Вони мали активності на початку 2010-х, потім десь пропали. І мені пише їх АR і каже: "Здорова, я зі "Снєгірєй". Я вже не пам’ятаю діалог, але мені здається, я написав: "Так ви ж неактивні". Вони сказали, що стали саблейблом "Warner music". Я такий: "Окей. Що хочете?"
Почали обговорювати умови контракту – це було на кілька релізів вперед, чи просто на певний часовий період. Зрозуміло, що пісні російською. У нас якраз на підході був другий альбом, на який я написав інструментал без готового тексту. Ми подумали: "О, нас підписують "Снєгірі"!" Певною мірою це було те, до чого ми тоді прагнули – аби нас підписав якийсь прикольний видавець. Могла би бути близька історія як з "Пошлою Моллі", бо у контракті також йшлося про попередні букінгові домовленості. Зараз я собі уявляю це як якийсь страшний сон, тому що в Москві дуже страшно.
Ми дуже швидко закінчили цей альбом, який називався "Ложь". Я відправив цьому AR’у готовий матеріал. Він каже: "Я зараз скину Warner’ам, щоб вони послухали". Я подумав: "Чєл, ти ж казав, що ніякого artist-контролю!" Власне, на той момент я зрозумів, що ніякого випуску альбому через "Снєгірєй" не буде, тому що це андеграундна музика, а мейджорам такого не потрібно. "Ложь" — це складний альбом, у ньому багато на тему смерті й загалом він моторошний.
Ви одного разу ще виступили в Москві…
Про Москву: це було один раз і це було неправильно. Ми "катнули" туди на шоукейс лейблу Masterskaya Івана Дорна, який окрім цього займався компіляціями пісень артистів "пост-СНҐ", наш трек теж там був. Словом, вони робили те, за що Алан Бадоєв виправдовувався в перші дні — розмиванням культурних кордонів. Це була дуже емоційна поїздка. Повернувшись на Жуляни, я ледь не танцював гопака та цілував українську землю. Без приколів, чесно. Просто таке відчуття, що тебе насичує енергією рідна земля, а там в тебе її забрали просто. Звісно, ці дві історії зв’язані, бо після того, як нам відмовили "Снєгірі", ми роздумували, що це наш останній російський альбом. Так і сталося, ми його все-таки видали самостійно. Але тоді ж таки ми зробили світоглядне рішення: перестати бути сраними малоросами та повернутися в рідну гавань.
У вас з Masterskaya не склалося в результаті?
Вони нам так і не запропонували ніяких можливостей для того, щоб видавати музику. Ми виступали на їх івентах, але загалом за весь час видали тільки у них тільки один трек в компіляції. Загалом, мене харив концепт, коли ти маєш надсилати їм матеріал їм на "худраду" для прослуховування. Здається Lucas Bird відправив свій перший альбом їм на реліз, а вони половину треків вирізали і сказали: "Буде ЕР". Тоді здавалося, що Masterskaya сильно тобі допоможе, що це все під крилом великого і жахливого Івана Дорна… досі крінжового. Не склалося і слава богу. Згодом у мене з’явилися свої видавничі можливості, так Masterskaya пропала з сфери моїх інтересів.
Читати також: діти інженерів: "попса" VS панк-рок, girl-power, новий склад і чи буде альбом | Artилерія
Про україномовну "Любов"
Давай поговоримо про перевидання альбомів українською. Старі російськомовні альбоми зараз недоступні?
Вони видалені. Я не пам’ятаю, чи одразу після 24 лютого, чи ще до. Коротше, весною 2022 року їх уже точно не було на стрімінгових сервісах. Нас давно напрягало, що вони є. З повномасштабним вторгненням РФ стало зрозуміло, що треба точно зносити їх нахер. Я зробив все, щоб ці альбоми навіть в доступі не були, хоча звісно є кілька перезаливів пісень першого альбому на YouTube.
Розкажи про перевидання. Ти казав, що ви саунд трохи модернізуєте…
Грубо кажучи, півтора року тому я всім текстам пісень двох російських альбомів зробив художній переклад. Що це значить: у деяких випадках повністю переписаний текст зі збереженою темою. Тому що у мов різна фонетика. Російська фонетика – дно; вона тверда, нею хіба якийсь індастріал співати. Українська – дуже гнучка. Потім це все повністю переаранжували, перезаписали, перезвели. Тобто по факту це майже повний реворк. Єдине, що лишалось — ідеї пісень.
До вторгнення у нас було на Spotify 6 тисяч місячних слухачів. Зараз 32 тисячі десь, плюс-мінус. Це уже в 5 разів більше. За великим рахунком люди, які нас не слухали до 24 лютого, можуть і не знати про російськомовні альбоми. Власне, в тому була складність. Петро просто каже: "Так давай як-небудь зведемо, змастеримо, виставимо і все, забудемо про це". Я такий: "Ні, для людей це реально буде нова музика" і тому треба було зробити добре. Щоб зробити добре, треба було добре над цим посидіти. Ми там такого намутили!
Головне питання: як видати ці альбоми так, щоб вони не посіялись поміж всього іншого. Процес уже пішов — 5 квітня вийшов сингл "Хоча би ще раз", його третя версія вже. 15 квітня вийшло ЕР "Любов", і потім вийде альбом перший — "Ускладнений машинний біт". А потім таке саме буде перед виходом альбому "Абсолютна брехня". Весь квітень та травень кожні два тижні будуть нові релізи.
Чи є постпанк російським?
Поясни щодо постпанку. У моїй бульбашці дуже часто говорили про те, що постпанк - це російський двіж. Хоча це неправда.
Пояснюю: постпанк придумала група Public Image Limited та ще кілька їх колег майже у той же час. Постпанк тоді звучав зовсім не так, як російський. "Цоївщина" так звана, на яку всі гонять, виникла через групу The Cure та їхніх колег по цеху. Це все в основному Велика Британія, тому що Велика Британія — це "думерська" країна. Звісно, ще були Joy Division. Хоча, як на мене, New Order зробили набагато більше для цього сегменту постпанка, піддавши його електронним звукам, з чого виникло набагато більше музичних напрямків. Не буду далі заглиблюватися в історію. Але прикол у тому, що через залізну завісу ця музика потрапила на наші терени. Стався Цой, і потім ми опиняємося в 2015 році, на новій хвилі постпанку в "пост-СНҐ". Це уже друге чи третє покоління пост-панку в росії. Звісно, ця хвиля доходить в той момент і в Україну. В той час у нас були Small Depo, Il Mio Campo – і це тільки дві групи, як мінімум, які грались у "російський" постпанк. І ми там були, хоч "цоївщини" у нас ніколи не було.
Оцей постпанк, який є зараз в Україні, реально має зв’язок з Росією за звучанням?
Дивись, він має російські корені виключно у підході до написання. Ніхто не привласнив собі ніяких гармоній чи звучання. Постпанк на то і постпанк в його дебільному цоївському каноні, що його просто відтворити. Існує умовно шаблон і ти його використовуєш.
Чи має це російські корені? Прикол в тому, що група Molchat Doma, яка, до речі, з Білорусі, вона по суті в певний момент своїм "Эмалированным судном" і ТікТоком трохи змінили фокус того, що постпанк ніби став належати Росії. Тому що росія відповідає естетично цьому, дуже вузькому напрямку "цоївського" постпанку. Воно "клікнуло" просто, є така тема: емоційна, естетична і так далі. Але знову ж таки, повертаючись, це не через те, що це російська тема, а через те, що це зручний шаблон.
Жанр постпанку дуже широкий, але стсреотипне цоївське уявлення про нього зберігається.
Читати також: Сцену "зумерам": як сформувалася нова незалежна музична сцена під час повномасштабної війни
Розкажу, з чим я ще пов’язувала такі порівняння. Нещодавно був кейс з Мією Рамарі, яку порівняли з Земфірою. Це ж те саме, що називати SadSvit’а Цоєм. Мені здається, що у нас просто більше слухали ту музику і тому дуже легко підв’язуватись до цього "російського" звучання. І існує думка про те, що ця музика належить Росії за звучанням, хоча це не так.
От я думав про те, як ми з тобою будемо говорити про звучання. І я дійшов до того, що я можу назвати лише кількох саунд-продюсерів, які роблять справді виразний звук, який можна назвати українським. Тобто ти чуєш і ти знаєш, що це український продюсер.
Якщо у нас тільки кілька таких продюсерів, то в нас немає визначення самого поняття "українського звучання". Це все ок, тому що в нас інді-індустрія розвивається. У Казахстані є свій звук. В російського постпанку, як ми вияснили, теж є свій звук, не кажучи вже про британський, чи саунд окремих регіонів США.
Це все знаходиться в площині пошуку українського звучання. Ти приніс свою пісню звукоінженеру. Він тобі робить, як уміє. Останні 30 років у нас на фоні грав російський продукт. Як він буде зводити твою пісню? Так само мене харить, коли люди пишуть, що щось на щось схоже. Тому що знову ж таки, камон, коли музикант пише музику, в нього музичні ідеї знаходяться в якомусь такому невербальному місці у свідомості. Усе, що він робить, буде робити пізніше, залежить від того, що він слухав у 16 років чи трохи раніше – тоді, коли формується власний музичний смак. Я в 16 років слухав пост-рок і групу Pixies. Мія Рамарі, припустимо, слухала Земфіру чи когось іншого.
У випадку Віорії чуваки із її лейблу Black Beats викупали, що вона схожа на Дору. Вони ж маркетологи, вони знають, як просувати свій матеріал, вони ж так само Tery просунули, як українського Joji. Але це вони казали вголос, з Віорією ж вийшло так, що вони заперечували, що вона друга Дора. Але з часом вона випустила прикольний альбом і, як на мене, копією Дори її уже не назвеш. Так само з Tery.
У мене є друг, який фанатів від Дори, а зараз він фанатіє від Віорії. Каже, що знайшов замінник собі.
Бачиш, як комплексно це все працює. Просто слухачі, напевно, дуже швидко відкидають щось, що викликає в них таку реакцію: "Це схоже на щось, тим більше на російське, не буду це слухати". З іншого боку, люди люблять баланс між чимось схожим та новим. А зважаючи на все, про що я говорив останні кілька хвилин, схожості просто неуникні. Нам казали, що ми схожі на "Буерак" — але хіба що зачісками, а не музикою. Ми не дуже на когось схожі, вибачте, за таке зізнання. Це ж звучить, як мем якийсь — "ми унікальна група". Я вголос цього ніколи не говорю. Але за звучанням нас мало куди можна притулити, а людям інколи важко зачепитись за щось не дуже знайоме.
Читати також: renie cares: "якби" VS "заратустра", запис першого альбому та втрати на війні | Artилерія
Про плани
Повертаючись до Джозерс. Хто для тебе Женя Руденко і як він з’явився у Джозерс?
Женя тепер повноправний учасник нашого лайв-колективу. Петро не сильно горів бажанням виступати після вторгнення, отож я виступав сам з ноутбуком. А потім зрозумів, що буде просто прикольніше мати діджея. Женя мій давній колега з "ПОТОПу", ми з ним писали шоу "Парт.таймери" та загалом робили багато спільних проєктів. Тому вибір людини за ноутбуком впав на нього.
Коли ти виступаєш сам, то це тупо виглядає як на мене. Тобі точно треба ще хтось, щоб просто стояла людина, наприклад. Це комфортніше.
Чи хочете ви з лайв-бендом виступати?
Треба аби наші фінансові обіги та прослуховування досягли певної точки. Тоді буде лайв-бенд. Я цього дуже хочу, будемо як нормальні рокери.
Крім перевипусків альбомів протягом наступних двох місяців, ти ще будував якісь плани на цей рік для гурту?
Я не знаю, мене так втомили ці альбоми… Останні два роки план для нас завжди стабільний: випускати якомога кращі (тобто хітовіші) сингли із періодичністю у півтора-два місяці. Це зараз працює найкраще. Скоріш за все, так буде і далі. Я не готовий на якісь великі проєкти в рамках "Джозерс", типу ще одного альбому. Ми будемо далі ковбаситися, подивимося, як воно буде йти. Якщо ми відчуємо, що треба вже писати щось більше, запишемо щось більше.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Ваші історії важливі для нас!
