Понад дві сотні людей відвідали презентацію книги Макса Кідрука в Чернівцях. Зараз письменник їздить містами України в межах благодійного туру з презентацією книги "Колонія". За три місяці з моменту видання українці придбали 30 тисяч примірників.
В інтерв’ю Суспільному письменник розказав, на які потреби збирає під час презентацій, чому його дратує вислів "культурний фронт" та чому автор хоче, щоб обличчям видавництва "Бородатий Тамарин" була його дружина Тетяна.
— Коли ви завершили рукопис "Колонії", на своїй сторінці на Facebook ви написали: "Не уявляю, коли ви побачите це на папері. Не буду наводити кількості слів, аби те невелике коло читачів та читачок, які ще лишились, не розбіглись". Але ваші презентації збирають сотні глядачів, а люди шикуються у чергу за автографом. Що ви прожили між цими двома моментами?
— Цей пост писався на початку повномасштабного вторгнення. Всім було складно і всі повинні були переналаштовувати своє життя під умови повномасштабної війни. Але для людей культури це було складніше. Під час першого тижня мені здавалось, що моя кар’єра взагалі закінчилась. І в тому пості я також писав, що якщо цей текст і стане бестселером, то наперекір всьому. Все було проти нього — і війна, і обсяг, і взагалі те, що ми говоримо про видання книги на 900 сторінок в еру ТікТоку.
Я справді вагався, я справді сумнівався. Я не намагаюсь якось загравати чи применшувати успіх. Я справді думав, що ця книга і вся серія може стати провальною. І так — на щастя, виявилось, що я помилявся. Цей текст вже став бестселером. Ми вже говоримо про 30 тисяч примірників за три місяці наперекір усьому. Це насправді дивує мене і як автора, і як видавця, що ми змогли настільки успішно стартувати з настільки непростою та об’ємною книгою.
— Чим ви пояснюєте такий попит в українців сьогодні на наукову фантастику у вашому написанні?
— Я би наголосив, що це наукова фантастика лише номінально. Я докладаю всіх зусиль, щоб зробити цей текст максимально реалістичним. Щоб ось ця картинка майбутнього була найбільш правдивою. Жанр наукової фантастики є не те, що маргінальним, але аж ніяк не є мейнстримним. Він дуже програє фентезі серед жанрової літератури чи просто кримінальним романам, чи трилерам.
Люди читають, бо це історія про людей — сетингЦе сукупність різних елементів, які ідентифікують світ, в якому відбуваються події твору. Це обстановка, час, місце тощо. майбутнього. Сетинг — це Марс, я максимально реалістично описую, як ми житимемо на Марсі. Але це насамперед історія про людей.
— Ви відкрили видавництво. Як ви наважились на це, враховуючи ті обставини, про які ви говорили раніше?
— Я не знаю. Насправді планували це робити давно, до повномасштабного вторгнення. Але коли воно сталося, мені здавалось, що все — на цих планах можна ставити хрест. Я довго вагався, мої близькі, моя команда переконували мене, що ми маємо відкривати попри війну. Я до останнього казав “ні”.
Зрештою, кілька важливих чинників — перше, після повномасштабного вторгнення в Україну припинився потік російської книги. Я маю хороших друзів серед невеликих нішевих видавців в Україні. Один з них мені сказав, що після перших 2-3 місяців, коли все застигло, ринок почав оклигувати. Влітку продажі були більші, ніж під час дії програми єПідтримка. Це було одним з поштовхів, які схилили мене до того, що ми мусимо спробувати і видавати.
— 28 січня у вашої дружини день народження. Про це знають ті, хто хотів замовити вашу нову книгу зі знижною, бо до цього дня ви оголосили акцію. Наскільки сімейна історія є важливою для вашого видавництва?
— Певна річ, важлива. Але ми з самого початку існування видавництва “Бородатий Тамарин” розуміли, що це не має бути видавництво Макса Кідрука. Ми маємо розділити — ось є я, мої книжки з серії "Нові темні віки", та “Бородатий Тамарин”, де ми друкуємо багато інших класних книжок. Тому так, це важливо, Тому я хочу, щоб все більше і більше обличчям видавництва ставала моя дружина, щоб видавництво асоціювалося з нею. І в принципі було окремою сутністю, не пов’язаною зі мною як автором. Видавництво друкуватиме книжки Кідрука, окрім того, багато інших крутих книжок.
— У третього видання вашої книги новий головний редактор — розкажіть про нього.
— Все почалося з того, що є остання сторінка в книзі, дані про наклад, де друкувалось, перелік людей, які працювали над виданням, головний редактор, відповідальний редактор, верстальник чи верстальниця, художній редактор, коректор тощо. І ми з дружиною думали — кого вказувати головним редактором. Номінально його у нас немає, бо ми з дружиною робимо все. Абсолютно все лежить на нас. Ставити мене — трохи неправильно, бо я написав цей текст — це буде трохи виглядати не о'кей. Когось наймати — ми не потребуємо. Ніхто з нас не виконує обов’язки головного редактора і в перших двох виданнях їх просто не було. Але очевидно — він має бути.
Ми тоді дізнались, що в рівненському зоопарку живе наша тотемна тваринка — бородатий тамарин. Ми стали його опікунами — оформили опікунство, платимо зоопарку, вони купують їжу, офіційно ми є її опікунами. Виникла ця скажена ідея. Ми є самі видавці, чому ми маємо йти за кимось, когось копіювати. Я подумав, що було б прикольно вказати це на останній сторінці разом з іменами людей, які працювали над книгою. Цього ніхто не робить, але ніхто не забороняє цього робити. Ти читаєш ім’я редакторки і бачиш її фото. Потім ми подумали з Тетяною, що круто було б зробити головним редактором реального бородатого тамарина з рівненського зоопарку. Ми запитали, чи є у нього кличка. У нього не було клички.
Facebook: Бородатий Тамарин
— Наскільки уважно ви ставитесь до деталей під час друку і виробництва книжок?
— Є певні речі, які ми обговорюємо просто неспівмірно більше часу, ніж хтось витрачає на це. Ми ставимось прискіпливо до всього. Який має бути корінець, папір, товщина, колір — всі ці деталі ми обговорюємо ретельно.
Я бачу фідбек від читачів та читачок, які просто взяли в руки книгу. Вони зауважують, що вона має класний вигляд. Коли я беру книги колег, не називатиму кого, я дивуюсь, чому не зробити ось так чи отак — це не займає аж настільки багато зусиль, не настільки дорожче. Трішки більше часу і грошей, щоб книга стала значно кращою. І я вже писав, що ми вважаємо своїм девізом в "Бородатому Тамарині" — "Ми заморочуємось". І ми намагатимемось цього девізу дотримуватись в усьому.
— Зараз ви в турі з презентацією книжки. Також тур має благодійну мету, розкажіть про це.
— Всі події в турі є благодійними. Ми домовились про партнерство з волонтерським штабом "Ангар". Всі прибутки з подій та мерчу ми перераховуємо їм. На сьогодні зібрали 400 тисяч гривень. За них "Ангар" купуватиме дрони, які полетять на передову. Перший дрон з тепловізором вже на передовій, ми відправили його буквально два дні тому. Припускаю, цієї ночі цей дрон або робив сам, або допомагав робити смерть ворогам. Запитів на дрони дуже багато, всі запити ми не закриємо. Але скільки зможемо, якусь частину зможемо.
— За останній рік дуже популярним став термін “культурний фронт”. Як ви до нього ставитесь?
— Негативно.
Немає ніякого культурного фронту, економічного, ще якогось. Є лише один фронт — на сході, і на ньому гинуть люди.
Мене до сказу доводять ці висловлювання, особливо люди, які цим зловживають. Ми усвідомлюємо, що в країні війна, і тому намагаємось якимось чином допомогти. Тому я категорично проти зловживання словом "фронт" для означення якихось інших видів діяльності. Фронт лише один — і на ньому гинуть люди.
Що відомо
- Макс Кідрук – український письменник та мандрівник. Відомий як автор українських тревелогів та технотрилерів. Написав книги "Мексиканські хроніки", "Бот", "Твердиня", "Де немає Бога", "Не озирайся і мовчи". Він також є автором кількох технічних видань та публіцистичної книги "Небратні", в якій проаналізував більш ніж 400-річну історію українсько-російського протистояння.
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
