Археолог, пам’яткознавець Тимур Бобровський у каталозі Державного історичного музею в Москві знайшов десятки дорогоцінних предметів з Києво-Печерського музею-заповідника, які в 1930-х роках були вивезені більшовиками і вважалися втраченими. Більше про це він розповів Василю Шандро в ефірі Радіо Культура.
Про що ця знахідка? Адже ви побачили оцифровані фото експонатів і порівняли їх з фотографіями, які були зроблені набагато раніше у Києві.
Я би сказав, що це до певної міри випадковість. Але, з іншого боку, тут ніякої випадковості немає. Не тільки я звертаю увагу на такі речі. Після того, як я написав пост, з’ясувалося, що ще щонайменше двоє людей відстежували сайт-каталог Державного історичного музею Російської Федерації в Москві, де вони виклали фотографії експонатів, які зберігаються не лише в експозиції, а й у фондах.
Буквально 2-3 роки тому вони створили цей сайт, бо коли постало питання про пошуки київських предметів, знайти їх було абсолютно неможливо. А зараз будь-хто може зайти на сайт цього музею і переглянути їх. Вони заявили, що виклали 900 тисяч експонатів. Але насправді їх трошки менше. Можливо, сайт доповнюється. І я думаю, що там на нас ще чекає багато несподіваних та яскравих знахідок.
Читайте також: "8 дивовижних музеїв України, які варто відвідати хоча б раз у житті"
У 2001 році відомий київський музейник Григорій Полюшко опублікував книгу "Втрачені скарби Лаврського музею", де навів архівні фотографії 30-х років, коли з Лаврського музею вилучали експонати у ДержхранДержавний фонд дорогоцінних металів і каменів, до банку, під приводом, що музей у себе не може тримати коштовні речі. До того, у 20-х роках, ці речі були вилучені з ризниць багатьох київських церков і соборів. Але, насамперед, це були скарбниці Софійського собору й Успенського собору Києво-Печерської лаври.
Опублікувавши монографію і навівши світлини 30-х років, де видно, як виглядали ці речі, Полюшко дав нам абсолютно ідеальний інструмент для того, аби надалі шукати ці предмети. І коли вони виявилися оцифрованими на сайті московського музею, то залишалося порівняти, що було у 1930 році і що є на початку ХХІ століття.
Що це за предмети? Ви їх називаєте "скарбами", у чому їхня цінність?
У 30-ті роки з Лаврського музею забрали не все. Забрали найкоштовніше саме з огляду банківської справи, тобто те, що мало найбільшу матеріальну вартість. Я вже навіть не кажу про духовну вартість: там є надзвичайно важливі для України речі, до яких були дотичні Петро Могила, Іван Мазепа, Київські митрополити та інші видатні діячі української історії. Але у цьому випадку йдеться про матеріально коштовні речі.
Переважно це панагії — нагрудні знаки, які носили митрополити. Усі вони всипані коштовним камінням. Одна з найкоштовніших речей — це митра Київського митрополита Гедеона (Святополка-Четвертинського) з ризниці Софійського собору, яка цілком зроблена із золота. Тому ці речі вилучили з українського музею і стиха передали московському.
Читайте також: "Не виходячи з дому. Добірка онлайн-музеїв з різних частин світу"
Чи можна говорити про певний час походження речей?
Там є речі ХVI-ХVIІ століть, зокрема прекрасна панагія Костянтина Острозького. Найдавніша річ, яку мені вдалось знайти — це золотий перстень ХІІІ століття зі склепу Вишгородської церкви. Найпізніші речі — з ХІХ століття, зокрема набір літургійного посуду 1814 року — дарунок він російського імператора Олександра І Київському митрополиту Серапіону Олександровському на честь перемоги над Наполеоном.
Чи є, на вашу думку, перспективи повернення пам’яток до України?
Зі 119 речей, вилучених Держхраном, про які написав Полюшко, на сьогодні ми змогли ідентифікувати 57. На мій погляд, це дуже великий крок уперед. Далі це матеріали для наших посадовців з Міністерства культури та Міністерства закордонних справ. І в Мінкульті був департамент із переміщення цінностей та реституції. Тому важливо довести, що це наші речі. У такий спосіб були повернуті деякі мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору, які у 30-ті роки вивезли в Росію.
Фото: Тимур Бобровський
