Евакуація дітей з Бахмута, обстріл росіянами бронекапсул, психологи для тих, хто виїжджає з зон боїв — Суспільне поговорило з Іриною Верещук — міністеркою з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, про адаптацію та пошук роботи для ВПО, бюджетні гроші на переселенців, шелтери на заході країни та про повернення депортованих Росією дітей.
Кабмін схвалив механізм примусової евакуації дітей із зон активних бойових дій. За словами голови ДОВА Павла Кириленка нині в Бахмуті близько трьох десятків дітей і три тисячі цивільних. Коли їх евакуюють?
Як тільки дозволить безпекова ситуація. Тут питання не в евакуаційних групах, не в бронекапсулах, бо все є, крім безпекової ситуації. До початку широкомасштабного вторгнення, в Бахмуті проживало 12 тисяч дітей і 70 тисяч дорослих. На сьогодні залишилося три десятки. Але, звичайно, їх треба евакуювати.
Ці 30 дітей — це ті, кого батьки не захотіли евакуювати?
По-різному. Є такі, що відмовились. Є такі, що не захотіли, бо бояться, що не переживуть дорогу.
Чому батьки відмовляються?
Бояться. Їхній психологічний стан, як нам пояснюють психологи, не дозволяє їм адекватно оцінювати небезпеку. Їм здається, якщо вони в підвалі у себе вдома, це краще, ніж подорож, як вони собі це уявляють, дорогою, що прострілюється. Вони мають рацію. Ворог прицільно стріляє в бронекапсули. Я бачила фото, як виглядає після евакуації транспорт. Вони реально прицільно обстрілюють, знаючи, що там діти.
Відповідно до механізму, евакуація має бути, як мінімум з одним із батьків. Якщо вони відмовляються, що будете робити?
Таких ще не було. Дитина там не лишиться. Не може залишитись дитина, якщо було прийняте рішення і населений пункт підпадає під постанову саме по примусовій евакуації. Бо є ще обовʼязкова евакуація. Наприклад, Донеччина підлягає під обовʼязкову евакуацію. Але не всі діти звідти виїжджають. Ми не можемо вивезти всіх дітей із зон, де ведуться активні бойові дії — зараз це 132 територіальні громади. Уявіть, яка там кількість дітей. З Бахмуту, Часового Яру, звичайно, мають виїхати всі.
Шляхи для евакуації ще лишилися?
Мало. Якщо ми говоримо про Бахмут.
Скільки часу треба на те, щоб евакуювати тих, хто лишився?
Він буде використаний весь. Думаю, ми встигнемо всіх евакуювати.
Читайте також: Як українські військові обороняють Бахмут — Фоторепортаж
Що відбувається з дітьми далі? Куди їх везуть? Хто слідкує за тим, щоб у них все було добре?
Я контролюю процес. Якщо ми говоримо про примусову та обовʼязкову евакуацію, то у мене щоранку звіт. Я бачу скільки дітей і дорослих виїхало. З 11 лютого, якщо ми кажемо саме про Бахмут, ми вивезли 903 людини. І півтори тисячі виїхали самі, бо ще можуть транспортними засобами виїхати. Отже, 903 людини, з них 324 — діти, ми евакуювали за місяць.
Вони їдуть до хабу на Донеччині. Там працюють психологи, волонтери, представники ОВА. Їх стабілізують день-два, бо уявіть в якому вони стані — по 3-4 місяці в підвалах. Потім їм пропонують евакуацію, до прикладу, на Закарпаття. У нас було декілька потягів, коли люди їхали саме туди.
На пероні вони отримують дві й три тисячі гривень — дві на дорослу людину, три — на дитину і людину з інвалідністю. Як тільки сідають у потяг, у них є спеціальні пакунки — гуманітарна допомога, одяг, медикаменти. Далі вони в санаторіях або в шелтерах.
Я зідзвонююсь зі старшими у шелтерах. Бо одне каже ОВА, інше може казати тергромада, але я хочу з людьми спілкуватись. У такий спосіб ми дізнаємось їхні проблеми. Наприклад, у нас попросили стоматолога. Треба було привезти дітей до стоматолога, бо кілька місяців вони не мали доступу. І інші питання, ми теж вирішуємо.
Які?
Наприклад, чекають виплат ВПО. Ми маємо їх оформити. До них їдуть туди, де вони проживають і там з ними працюють. Потім, психологи. Є дитячі, є дорослі. Постановка на облік. Харчування. Цим всім займається як ОВА, так і тергромада, і ми.
Чи радо приймають тергромади?
Це залежить. Наприклад, з Бахмута у нас немає проблем — на Закарпатті навіть просили. У нас є координаційний штаб, керівництво вийшло і просили у голови ОВА: дайте нам цих людей, ми допоможемо їм, ми дуже хотіли, щоб вони побачили, що тут не вороги, вони тут свої.
Як довго вони будуть в громадах, куди їх евакуювали?
Скільки буде потрібно. Наше завдання — їх адаптувати, а потім й інтегрувати. Щоб вони не відчували ізольованість, щоб не сиділи на валізах, а були активними членами громади. У нас ще, до речі, поїзди їдуть на Хмельниччину та Черкащину. Я дуже дякую керівництву ОВА та громадам, які приймають. Це вже не перші місяці 2022 року, коли люди не мали допомоги, не знали до кого звернутись. Звичайно, не ті уже і цифри. Їдуть не тисячі людей. Сотні, думаю, ми вже можемо забезпечити й житлом, і їжею і всім, що потрібно.
В Україні зареєстровано понад 4,8 млн ВПО. Втім, за міжнародними оцінками, кількість внутрішніх переселенців перевищує сім мільйонів. Нещодавно ви сказали, що сім мільйонів взагалі не стоять на обліку. Звідки ви взяли оці сім мільйонів?
Це ЗМІ перекрутили мої слова. Насправді 4,8 млн стоять на обліку, а всього близько семи млн ВПО.
Місяць тому ви презентували оновлену Стратегію щодо ВПО до 2025 року. Чому виникла необхідність змінити ту, що була затверджена 2021 року?
Все змінилось. І не тільки в кількості ВПО, хоча і це є вагомим показником. До 24 лютого 2022-го у нас було близько півтора мільйона ВПО, а зараз — майже сім. Навіть якщо людина не стоїть на обліку, вона теж залишається ВПО. На сьогодні ця стратегія абсолютно нова. Коли ми її приймемо — це буде в кінці березня, чинна стратегія втратить актуальність. Ми розуміли, що стратегія, яка була, передбачала лише реінтеграцію. Коли людина сама знайшла роботу, засоби для проживання, а тепер ми маємо подумати, як її інтегрувати. Та стратегія, що ми пропонуємо, передбачає увесь спектр — від початкового рішення про евакуацію, коли людина каже, що хоче це зробити, і до кінцевого рішення, коли людина каже, що хоче повернутися в громаду, з якої приїхала.
До кінця березня стратегія має бути ухвалена, а коли її мають реалізувати?
Вона вже реалізовується. Стратегія була написана на основі нашого досвіду координації з ОВА, де ми побачили чого не вистачає. Маємо мати всі інструментарії, в тому числі й законодавчі. До прикладу, супровід евакуації: коли й хто виплачує гроші, хто робить списки, хто за що відповідає, на якому етапі долучається міжнародна спільнота, де потрібна допомога саме центрального уряду?
Така само говоримо про те, що досвід показує як виглядає період адаптації. Психологи кажуть, середньостатистичній жінці працездатного віку потрібно чотири місяці, щоб адаптуватися і почати думати про роботу. Це чотири місяці роботи психологів, щоб жінка з дитиною, яка виїхала з-під обстрілів, могла застабілізувати емоційний стан, думати про майбутнє. Всі приїжджають і вважають, що 2-3 тижні й вони повернуться. Коли місяць-два-три проходить, якщо рік, це психологічно тисне.
Чи достатньо психологів для того, аби працювати з ВПО, зокрема, з тими, хто зараз евакуюється із гарячих точок?
Ця стратегія передбачає операційний план, який має відповідальних, строки й кроки, які має робити кожен із нас: Міністерство, ОВА, тергромада та організації, які супроводжують ці процеси. У кожній ОВА мають створити Центри гуманітарної підтримки. В когось уже створені й добре діють. Наприклад, на Львівщині. Нещодавно було чергове засідання координаційної ради. Ми з Віктором Ляшко є співголовами.
Є Всеукраїнська програма ментального здоровʼя під егідою першої леді й пані Галина Бордун — голова робочої групи медико-психосоціальної підтримки, представляла як вони організували роботу на Львівщині. У них багато переселенців — понад 400 тисяч. Кожен шостий на сьогодні мешканець Львівської області — ВПО. Вони залучили 44 громадських, в тому числі й міжнародних, організацій, які надають психоемоційну допомогу.
Так само зараз відбувається по багатьох регіонах, де є переселенці. Біда навчила, досвід змусив і люди це роблять, за що я їм дякую.
Багато ВПО знаходяться на заході Україні. Чи є там стільки робочих місць?
Спочатку статистика. 66% з-поміж працездатних ВПО не мають роботи. 70% з тих 66% — жінки. Ми не кажемо про пенсіонерів та маломобільних людей, які не можуть працювати. Отже, це величезний відсоток. Треба з цим щось робити. Натомість з іншого боку я читаю в ЗМІ, що на Закарпатті найбільше вакансій. 50 тисяч. Мушу це перевірити. Якщо так багато вакансій, наприклад на Закарпатті, і так багато тих, хто не працює, напевно, питання в недокомунікації. Ми, певно, недопрацювали, щоб зкоординувати ці процеси. Бо я не повірю, що серед тих 50 тисяч вакансій немає для жінок, які приїхали, роботи.
Наше завдання закоординувати ці процеси. Ми, як уряд, беремо на себе теж відповідальність. У нас є програма "єРобота", де ми даємо мікрогранти. Але нам не вистачає підтримки ОВА і тут Стратегія буде зобовʼязувати ОВА прийняти програми підтримки та працевлаштування ВПО. Це можуть бути органи соцзахисту й органи по безробіттю, куди люди повинні звернутись. Тільки 8% ВПО звернулись у фонд по безробіттю, тобто, стали на облік.
Чим пояснюють те, що не стають на облік?
Як кажуть люди, їм не підходять вакансії. Хтось працює віддалено, хтось працює на 2/3 ставки за старим місцем роботи. Наприклад, вчителі, які проводять онлайн-навчання.
Люди дійсно не можуть знайти роботу, бо роботодавець каже: ти ж тут не надовго, місяць-два і поїдеш. Ми не хочем тебе наймати, нам потрібен працівник на рік, на два. Користуючись нагодою прошу не відмовляти в робочому місці тільки тому, що людина має статус ВПО. Ми всі можемо стати ВПО, втратити домівки. Підтримуймо один одного.
Рік тому запустили програму підтримки роботодавців, які влаштовують ВПО, де їм виплачували упродовж двох місяців по 6700 грн за кожного працевлаштованого. Наскільки ця програма виявилась ефективною?
Програма працює. 18 тисяч роботодавців отримали таку підтримку. Там може бути й по два, і по три влаштовано. Але цього недостатньо. Наприклад, Львівщина або Івано-Франківщина, або Чернівецька область мають підтримку релокованих бізнесів. Самі релокувались і ВПО беруть. На Львівщині, наприклад, береш 10 і більше працівників, область виплачує 100 додаткових тисяч кожному релокованому бізнесу. Тобто, по-своєму вирішує. Наше завдання: знайти універсальні інструменти та підтримати якщо вони дієві.
Які ще є програми підтримки ВПО окрім працевлаштування та психологічної підтримки?
Найбільша програма зараз — підтримка по винайму житла. За минулий рік з держбюджету видали 53 мільярди гривень на підтримку ВПО. Я подивилася прогноз на цей рік — у нас збільшилась кількість ВПО, ми почали працювати з людьми, які не отримували таких виплат. Є гарячі лінії, люди телефонували й скаржились. Десь проблема технічна, десь — обʼєктивна: переїхав і не отримав. Зараз на 200 тисяч збільшилась кількість ВПО. За прогнозами Мінфіну буде виплачено 77 мільярдів грн.
На 200 тисяч збільшилось натомість у 12 разів зменшилась кількість перевірок щодо фактичної присутності ВПО на заявленому місці.
Дійсно, прийняли Акт, за яким такі перевірки були можливі. В листопаді й грудні провели 56 тисяч перевірок. Це багато. Вони створили негативне тло. Були випадки, коли приходили додому, де мали проживати ВПО, а їх на місці не було. Але ж це не поденщина і не панщина. Люди не зобовʼязані сидіти 24 на 7. Я почула це. На гарячій лінії роблять щотижня зріз і я розумію, що людей турбує. Там десь якусь писульку поклали у двері, а людина її не побачила. Як кажуть — ексцес виконавця. І це негативно відбилось на настроях. Я не кажу, що всі чесні й немає порушень. Але через обставини, а це були зимові місяці, і ворог обстрілював, і енергетична криза, не було інтернету, не біло світла, люди їхали й шукали, де їм краще і тепліше. І стояти в чергах, аби поновити себе, прийти з довідкою… Я як собі це уявила… Скликали нараду і вирішили, що не буде рандомних перевірок в таких кількостях. Тільки у випадку, якщо є підстави вважати, що людина виїхала за кордон. Тільки якщо ми точно знаємо, що людина повернулася на місце проживання, а отримує як ВПО. Якщо звертаються правоохоронні органи письмово, або тергромада, яка зафіксувала переміщення. Не може бути повальних перевірок. Ми зафіксували на нараді, що було лише 4,5 тисячі перевірок за січень, лютий і частину березня. Це нормально, бо люди мають знати, що не можна обманювати.
З цих 4,5 тисячі перевірок скільком скасували статус ВПО?
Трішки більше тисячі. Це невеликий відсоток. Зараз соціальна служба та Міністерство соціальної політики працюють над тим, щоб перевірити тих, хто перетнув кордон.
Я закладаю, що люди не обманюють, їм дійсно це треба і їм дійсно важко. Дуже не хотілося, щоб правоохоронна система доводила протилежне. Я стою на стороні людей і ми в Кабінеті міністрів стоїмо на стороні людей. Але щоб це не було системно, що люди зловживають.
Я вам ще приклад наведу. Евакуаційні потяги. Кожному в потязі видають дві й три тисячі. Готівкою, одразу. Хтось удавав, що евакуюється, доїжджав до пункту призначення, брав кошти з дітками й повертався, а потім знову їхав. Так не буде, ми це бачимо і не хочемо примусово це врегульовувати. Давайте один одного поважати та розуміти, що це — наш спільний біль і спільна боротьба.
Загалом скільки закладено коштів у бюджеті на ВПО?
Питання про 77 мільярдів грн — це вже про збільшення. Бо закладено було по 2022 року. Зараз треба знайти додатково більше, ніж 20 мільярдів. І це ми ще не знаємо як завершиться рік.
Де ці 20 мільярдів взяти?
Будемо шукати. Міжнародна допомога. Але ми не можемо розраховувати тільки на неї. Маємо шукати свої резерви. Зараз, наприклад, боротьба з гральним бізнесом. Це той резерв, який теж можна використати.
Вас призначили головою Координаційного штабу з питань захисту прав дитини в умовах воєнного стану. Депортація дітей — це тепер ваше питання. Чи розуміємо ми скількох українських дітей депортувала РФ?
Точної цифри немає. Її не може дати ніхто. Міжнародна спільнота дає різні цифри, бо вона не діє повною мірою на території Росії. Ми до них звертаємось і просимо надати списки, однак, поки тиша.
Щодо координаційного штабу — він діяв і так, майже рік. Тепер я його очолила й у нас додалися функції, повʼязані з поверненням дітей. Зараз це треба робити масштабно. Буде створена міжнародна коаліція саме для повернення дітей. Лідери суспільної думки, політики колишні й теперішні мають бути залучені, бо діти — це святе. Якщо є різночитання щодо, до прикладу, військовополонених, то щодо дітей, кожен, хто себе поважає, хто цінує демократію і такі цінності, як дитяче життя і здоровʼя, мав би включитися в цей процес.
Читайте також: "Російська сторона не погоджується на обмін всіх на всіх" — омбудсман України
Незалежна комісія ООН з розслідування порушень в Україні не встановила, що Росія чинить в Україні геноцид.
Вона така незалежна, бо від неї нічого не залежить. Хай прийдуть і ми їм все покажемо. Вони ховають соромʼязливо очі, не визнаючи неспроможність. Просимо в ООН: дайте списки. Якщо ви маєте і розумієте, що це не геноцид, не депортовано, не насильницьки вивезені діти, дайте нам списки й ми всіх повернемо. Ми ж звертаємось до агресора і вимагаємо повернути всіх дітей. Я офіційно заявляю, що ми готові забрати всіх наших дітей, які є на території РФ. Давайте механізм. Через третю країну, через ООН. Але ж вони змінюють імена, прізвища, міняють їм рік народження, незаконно всиновлюють. Тим, хто зараз так говорить, буде соромно через кілька років, коли ми все одно доведемо, що це геноцид.
Вони бояться визнати, що Росія — постійний член Радбезу ООН, вчиняє геноцид щодо українських дітей. А що ж тоді вони роблять в ООН? Це лише політика, але це неприпустимо.Ще один приклад: примусова евакуація. Ми розуміли, що буде проблема, бо ще з серпня тривала обовʼязкова евакуація з Донеччини. Ми звернулись по консультацію до спецпредставників, бо є спеціальні представники у захисті дітей у конфліктах. І що ви думаєте? Нам сказали, що немає механізму. Як так? Якщо дитина під обстрілом, то що робити, поясніть нам, ви стільки років у конфліктах, знаєте, як це відбувалось. Є ж якийсь механізм, бо Женевські конвенції — це 1949-ий рік. Щось змінилося? Нічого. Ми перші у світі, хто цей механізм почав розробляти. І у багатьох випадках ми будемо першими. Міжнародний правовий порядок, гуманітарне право багато в чому буде написано нашим негативним досвідом і він стане досвідом для світу.
Автор: Ігор Шавро.
Читайте також
- Що таке геноцид і чи вчиняє його Росія в сучасній Україні? Говоримо з істориком Ярославом Грицаком
- "Ми мали надію, що рятувальників не будуть розстрілювати, брати в полон" — голова ДСНС
- Волонтерка, військова, лікарка, вчителька — історії українок, які змінюють країну на краще
