Мартин Якуб – український письменник та волонтер. Нещодавно презентував у Житомирі виставку "Живі "розстріляні" – 15 зображень письменників, створених за допомогою штучного інтелекту. В інтерв’ю Суспільному письменник розповів про виставку, книгу, яку пише і події якої відбуваються в селі на Житомирщині, а також про те, як розіграв роль другорядного персонажа у цій книзі та зібрав 146 тисяч гривень на ЗСУ.
14 березня у Житомирі відбулась презентація виставки "Живі "розстріляні". Вона – про митців Розстріляного відродження, і ці зображення ви створили за допомогою штучного інтелекту. Чому саме ця ідея і ці митці?
Ідея прийшла з появою цього інструменту – штучного інтелекту. Я захопився ним одразу, бо в мене дуже багато ідей завжди з’являється. А малювати я вмію не дуже. А коли дати певні запити штучному інтелекту і він це перетворює на зображення, це виходить досить круто.
Я люблю Валер’яна Підмогильного, з нього і почалась ця виставка. Я подумав: а що якщо дати штучному інтелекту наявні зображення Валер’яна Підмогильного, і щоб він зробив його фото в інших життєвих обставинах, аніж ті, в яких ми звикли його сприймати. Це вийшло: я зробив таку ретроспективу від Валер’яна, якому 16 років, до Валер’яна, якому 70 – що б трапилось, якби радянська влада не вбила його. Я опублікував це на Фейсбуці, і людям дуже зайшло, всі почали казати, що це, напевно, єдине вдале застосування штучного інтелекту. Після того я зробив Валер’яна з його друзями в барі і мені почали казати, що потрібно аби це побачили більше людей. Я пішов до Романа, директора краєзнавчого музею, і запропонував йому цю ідею. Він познайомив мене з Наталею, директоркою літературного музею і, власне, ми маємо 15 зображень письменників 20-х–30-х, які так само усміхнені, знаходяться в якомусь теплому місці, спілкуються про літературу.
Мені здається теж, що це класно працює – коли українських класиків показують не в тих ситуаціях, в яких ми звикли їх сприймати. Або коли з них роблять – як от за допомогою виставки "Квантовий стрибок Шевченка" – попкультурних персонажів. Ви прихильник ідеї, аби так популяризувати літературу?
Я вважаю, що немає якихось обмежень у тому, щоб популяризувати. Методи, які працювали колись, не обов’язково працюватимуть для наступних поколінь. Тому це класно. Одна з ключових ідей – мені не дуже подобається термін "Розстріляне відродження". Бо коли ти в школі вперше про цих людей чуєш, то перше, що ти про цих людей дізнаєшся – це те, що вони розстріляні. А потім – що вони щось там писали. Тому й виставка називається "Живі "розстріляні", бо вони були живими, вони закохувалися, випивали, робили якісь дурощі, провокації. І ця виставка дає нам можливість підгледіти трошечки – що ж там було в ті часи, коли вони були не серйозними на портретах в школах, а просто сиділи в барі.
Це дає нам побачити в них живих людей, а не таких от величних митців. Ще цікава подальша доля виставки. Зараз вона у Житомирі, в літературному музеї. Що плануєте далі і чи будете показувати в інших містах?
Уже її хочуть у Києві, вже запрошують у Львів, в Одесу. Я думаю, це просто піде далі в народ. Єдине, що потрібно буде доносити людям, що це все ж не фото цих письменників. Я трошки остерігаюся, що вони з’являться в підручниках. Хоча, якби такий от Підмогильний висів у класі над шкільною дошкою, то було б непогано.
Я думаю, учням би сподобалося, і такі зображення могли б зацікавити їх більше.
Я знаю, що вчителі вже використовують ці зображення для того, щоб розповідати дітям про цих письменників. І це заходить.
Також під час відвідування цієї виставки в Житомирі люди могли задонатити гроші на купівлю тепловізора для ЗСУ. Ви взагалі часто збираєте гроші для Сил оборони України зараз – це видно з вашої сторінки у Фейсбуці. Розкажіть, як почали цим займатися і як вигадуєте нові способи залучати зараз людей до таких зборів.
Я цим почав займатися десь в 2017 році, в мене якісь там грамоти є, але це абсолютно неважливо. Бо кожна якась штучка, на яку ми можемо назбирати і відправити нашим бійцям, рятує життя.
Розкажу про один спосіб, який зібрав найбільше грошей. Я зараз пишу роман, він про село в Житомирській області – Неділище. Буду піарити село своєї бабусі. Я запропонував людям задонатити певну кількість грошей, відповідно скільки грошей – стільки квиточків людина отримує на те, що вона з’явиться у якості другорядного персонажа в моєму цьому наступному романі. Дуже неочікувано для мене на цих зборах зібрали 146 тисяч гривень. Це була більша половина вартості мобільних рацій для нашої житомирської 95-ї бригади. Рації купили і відправили. Тепловізор, до речі, теж уже купили, тому збираємо ще на один.
А як обираєте, для кого збирати – контактуєте з військовими?
Ну, в мене багато знайомих і родичі – військові. Телефонують, кажуть – купи дві бензопили. Я йду й купую. Якщо не вистачає власних грошей, я вишукую якусь оригінальну книжку, розігрую її. Люди хочуть допомагати армії, їм просто треба трошки підказати цікавий шлях, як задонатити. А вже певна довіра до мене як до персонажа є, маю й нагороду "Волонтер України", тому люди вірять, що я за ці гроші не куплю собі бутерброд якийсь.
Ви сказали про новий роман. Не можу про нього не запитати. Чи можете зараз поділитися якимись подробицями про нього і коли його чекати?
Коли чекати – зараз з творчістю не дуже якось складається, бо думки трохи не про те. Роман про американку українського походження, якій дідусь залишає заповіт, де зазначено, що вона має з’їздити в його рідне село і відвідати могилу його матері. Вона їде туди і там стає свідком злочину, вбивства. І оскільки вона є поліцейською в США, бачить як місцева поліція розслідує цей злочин і вирішує трошки допомогти, бо прониклася співчуттям.
Тобто це знову кримінальний роман?
Жорсткий. Тут я ще, навіть, зачіпаю тему українського побутового расизму. Ця дівчина – вона мулатка, темношкіра.
Ви сказали, що зараз важко з творчістю, важко писати. А як з читанням, чи читаєте зараз щось? Я от нещодавно з Павлом Вишебабою спілкувалась, він сказав, що от поезія – дуже вдала форма, бо ти прочитав і отримав якусь емоцію. А щоб читати великі книги – не вдається зосередитися і поринати в той світ.
Мало прочитав. Перша книга, яку я прочитав, це десь напевно в травні минулого року було, "На західному фронті без змін". А далі… Ще один прочитав роман, він повернув якось трошки в наше буденне звичайне життя. Це "День до вечора", автор Олександр Димарьов. Це така ретроспектива – сім’я з 90-х, вони живуть, мають якісь проблеми, виростають діти, хвороби, хтось вмер… Така абсолютно сільська історія, зі своїм трагізмом, але без війни. І воно так якось мене трошки…
Відволікає, певно, такі речі дозволяють абстрагуватися. Розумію. Ще б хотіла до ваших книг повернутися. Ті книги, які ви писали раніше – теж кримінальні романи. Чому працюєте саме з цим жанром?
Перший детектив я написав у вісім років, в Житомирській області у своєї бабусі – якесь там оповіданнячко. Ну і так воно пішло. Ну і плюс детективісти – найбагатші письменники в світі, тож чому ні – раптом вистрелить.
Так, може бути ціллю. Маєте улюблені детективи, до речі?
Я можу назвати авторів. Це Ю Несбе – норвезький детективіст.
Я теж його обожнюю.
Стіг Ларссон – шведський. І от, що дуже дивно, мені подобаються детективи Джоан Роулінґ, які вона пише під псевдонімом Роберт Ґалбрейт. Це якесь таке дивне поєднання невимовної нудоти – от нудно це читати, але ти не можеш відірватися…
Це захоплює, я розумію про що ви.
Дуже багато якихось таких описів, деталей, але ти не можеш відірватися від цього. Три автори. Серед наших – можу якось відмітити Віктора Янкевича, Поліну Кулакову і Іларіона Павлюка. Він…
Хороший, так. Згодна з вами. Ще хотіла б поговорити про книгу, яку ви видали спільно з іншими авторами у 2022 році.
"ЙБН БЛД РСН".
Так, саме вона. Розкажіть про неї, чому вирішили її робити і яка доля наступного тиражу, який, я так розумію, буде теж благодійним.
Скажімо так, кожна моя ідея, яка зараз з'являється, спрямована на те, щоб згенерувати трошки грошей і за них купити якісь корисні речі.
Ця ідея з'явилася, якраз виходячи з вашого попереднього питання про творчість. Я пробував щось сісти пописати, але писалася лише ця фраза, але з голосними. Я її пописав-пописав – і трошки попустило. Тому я вирішив спочатку видати книгу, де буде тільки ця одна фраза повторюватись. І написав про це у Фейсбуці. Але потім я відмовився від неї, а її, до речі, хтось вкрав. Цю книгу видали і продають, я вважаю, трохи нечистоплотно, бо отримують з цього прибуток і фактично заробляють на цьому.
Цю фразу я почув від комікеси Насті Зухвалої. Я їй написав і попросив написати коротке оповіданнячко як передмову. Вона написала, і я подумав – а що, якщо інші люди також напишуть. І я відправив друзям письменникам такий запит, аби вони написали свою рефлексію з приводу нашого ворога. Люди погодилися, туди потім долучилися ще й військові. Там з 67 оповідань є десь десяток від військових. Вийшла книжечка. Я її надрукував за свої гроші, накладом 100 примірників, розіслав авторам, щоб кожен з них розіграв цю книжку у себе на аукціоні. Я сподівався, що ми зберемо десь сто тисяч гривень. Але зараз ми вже зібрали десь 430 тисяч гривень – більше десяти тисяч доларів. Тобто 100 тисяч гривень перетворились у 10 тисяч доларів. Кожен з авторів купував щось для своїх військових, яким довіряє. Або просто донатив на "Повернись живим".
Коли автори вже дорозіграють всі примірники, я випущу масовий наклад. Бо якщо він з'явиться зараз – людина зможе просто купити собі примірник, а зараз має стимул виграти його саме у автора. Тому чекаю.
Далі видамо десь тисячу примірників, вже є ритейлери, які хочуть це розповсюджувати. Бо я ж не видавництво, я просто письменник. Але якось воно зараз так в Україні склалося, що кожен допомагає кожному.
Тим шляхом, яким може.
Так. Наприклад, редактор, верстальник, дизайнер – усі працювали безоплатно, бо це був їхній внесок у нашу спільну справу.
І це зрозуміло, класно, коли такі ініціативи об'єднують українців. Повертаючись до книг. Ви вже сказали, що зараз не дуже пишеться, але я в якомусь із ваших інтерв'ю бачила, що ви плануєте продовження і попередніх ваших двох книг – "Мертві моделі" і "Не твоє собаче діло".
Продовження буде. Там просто дуже кльовий герой вийшов у мене. Макс Гедзь – він має прототип, це реальний військовий. Цей військовий в 2014 році разом із сепаратистами захоплював Донецьку обласну адміністрацію, сидів там, "рускій мір", він такий православний, вся фігня. Побув там декілька днів і пішов на перший український блокпост, записався в ЗСУ, Донецький аеропорт пройшов – він кіборг, і зараз воює.
Мені цікаві саме такі персонажі, коли вони "на межі". Коли людина може змінити переконання і має таку непросту долю. І він в мене такий. Людям сподобався Макс, тому буде продовження про нього. Якщо виживемо.
14 березня 2023 року в Житомирському обласному літературному музеї відкрили фотовиставку Мартина Якуба "Живі "розстріляні". На ній представлені фотографії письменників "Розстріляного Відродження". Фото створені за допомогою штучного інтелекту.
Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир:
- "Знову потрібні черги у військкомати, донатами війну не виграєш" – військовий і поет Павло Вишебаба
- "Не було жодної паніки", – начальник Житомирського військового інституту про початок вторгнення РФ.
- "Самовідновлення – важлива частина нашої роботи" – офіцер-психолог з Житомира Сергій Твардовський.
- "Стаємо сильнішими, але, на жаль, втрачаємо найкрутіших" – офіцер ЗСУ з Житомира Леонід Мацієвський.
- "Не називайте волонтерську допомогу гуманітаркою" – педагог, волонтерка з Житомира Галина Кострікіна.
- "Це буде найбільша в Європі плантація промислових конопель" – підприємець Мішель Терещенко.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
