Евакуація з дитбудинків Одеси, всиновлення під час війни: інтерв’ю з начальницею служби у справах дітей

Евакуація з дитбудинків Одеси, всиновлення під час війни: інтерв’ю з начальницею служби у справах дітей

Ексклюзивно

Понад рік тому дітей з деяких притулків Одеси вимушено евакуювали за кордон. Процес усиновлення після цього став на тривалу паузу. Скільки наразі дітей з дитбудинків Одеси перебуває за кордоном, а також про всиновлення заради виїзду за кордон Суспільне дізналося у начальниці служби у справах дітей Одеської міськради Юлії Нікандрової.

Скільки дітей зараз перебуває за кордоном у Польщі?

У Польщі наша група дітей, яка проживає разом в одному селищі, і там зараз і з Одеської області наші дитячі будинки, інтернати, притулок, центр соціально-психологічної реабілітації. Наразі в одному з селищ Польщі проживає 484 дитини. Але в цій статистиці вже категорія дітей, які вже не "діти" — це особи, яким там виповнилось 18 років.

Чи адаптувалися діти в евакуації за цей рік? Чи вдалося їх забезпечити всім необхідним?

Я та людина, яка була особисто присутня разом з дітьми на території Польщі. Прожила п'ять місяців... Про нас кажуть європейці, що ми найбільший дитячий будинок на теренах Євросоюзу, ну такого Європа ще не бачила. Ми були і є забезпечені всім необхідним. Максимально, скільки можливо було створити умов для перебування дітей – вони створенні. У дітей є позашкільні заняття: вокал, театр, хореографія, музичне мистецтво. Ну дуже великий спектр. Якщо діти були зараховані до шкіл в Одесі, як наприклад мій заклад – центр соцреабілітації, то їхнє навчання йде через "Zoom"... У наших дітей в Польщі світло і інтернет є завжди, а в українських викладачів ще нещодавно не було ані світла, ані інтернету, ані доступу до нормального людського ресурсу.

Евакуація з дитбудинків Одеси, всиновлення під час війни: інтерв’ю з начальницею служби у справах дітей
Евакуація дітей з дитбудинків Одеси у Польщу, березень 2022. Фото: Юлія Нікандрова

Психологічний стан під час евакуації і зараз майже через рік, що з ним?

Під час евакуації – це було божевілля. Ніхто не розумів, що буде далі і що взагалі відбувається. І я жила в тому стані і була разом з дітьми не в Україні. Ти втрачаєш зв'язок з Батьківщиною, з рідною землею та родичами. Ти їдеш невідомо куди і невідомо як на довго – це все стрес. Через рік все змінилося і діти вже не знають, що таке війна. Вони лише з розмов знають про жахи війни, але на власні очі вони цього не бачили і не відчули. Це для них лише інформація з чужих вуст. Їх психічний стан більш здоровий ніж наш. З психологічної точки зору, що я хочу сказати, я ще не чула жодної дитини, яка би не хотіла повернутися додому. Вони питають, коли ми поїдемо в Україну. Коли ми додому поїдемо.

Евакуація з дитбудинків Одеси, всиновлення під час війни: інтерв’ю з начальницею служби у справах дітей
Діти з дитбудинків Одеси у Польщі разом з волонтерами. Фото: Юлія Нікандрова

Щодо усиновлення, що з цим процесом зараз? Чому він на паузі?

Він не зовсім на паузі. Він на паузі з точки зору міжнародного усиновлення. Іноземці сьогодні не можуть усиновити дитину в Україні. Процес також на паузі для дітей, що перебувають поза межами України, бо не прописаний алгоритм, як мають відбуватися певні процеси. Перший з таких процесів – це контакт з дитиною, знайомство. Немає того, хто забезпечує контакт кандидата та усиновлювача. Я завжди кажу, що у дитини є право бути усиновленою, а у дорослого – можливість усиновити дитину.

Хотів би нагадати вам одну з цитат, яку ви озвучили у своєму прямому ефірі у "Фейсбуці". Ви сказали: "В Одесі багато чоловіків, які бажають усиновити дитину лише для того, щоби легше перетнути кордон". Можете пояснити, що ви мали на увазі?

В мене є історія з власного досвіду, коли до мене зверталися люди. Я зовсім прямолінійно казала людині, яка телефонує по відкритому зв’язку і каже: "Доброго дня. Мені ваш телефон дав мій "кориш". Я дуже хочу усиновити дитину". Я кажу: "Добре, що ви мені телефонуєте о десятій вечора в суботу на мій особистий номер телефону. Пропоную прийти на консультацію, даю адресу і номер телефону співробітника служби".

Ситуація мені не сподобалась і я запитала, чи він в шлюбі і чи є в нього рідні діти. Він швидко відповів, що дітей немає, в шлюбі не перебуває і хоче всиновити дитину все одно якого віку і все одно якої статі. Все, для мене питання було закрито і я йому повідомила, що якщо ви хочете таким чином перетнути кордон, то я проводжу консультації лише з працівниками військкомату. Більше ця людина мені не телефонувала.

А чи є якісь ще маніпуляції, коли дітей хочуть використати, аби перетнути кордон?

Були такі випадки. Дзвонили і казали, що хочуть взяти під опіку або усиновити. Люди не розуміють процесів та бюрократичної основи. Все відбувається через суд і дитину свою треба чекати. Вони ж думають так: "Я прийду та подам пакет документів, а завтра мені дитину, як з полиці кефір в супермаркеті віддають. Я перетну кордон – викину дитину і поїду туди, куди хотів поїхати, а що буде з цією дитиною, то мене взагалі не турбує". Це робота для правоохоронних органів 100%. Використовувати дітей, аби це був квиток для перетину кордону. Працювати над цим потрібно швидко.

Чи збільшилась кількість дітей, які потрапляють у притулки через повномасштабну війну?

Найважча тема з цього приводу – це облік дітей, які постраждали саме через війну. Є ситуації в "Будинках дитини". Жінка приїхала з окупованої території і вона написала заяву на керівника дитячого будинку: "Прошу влаштувати терміном на шість місяців дитину, оскільки я знаходжусь в складних життєвих обставинах …". Жінка, яка просить на шість місяців помістити свою дитину до закладу дитячого – це в 99% випадків, що вона не забере свою дитину з такого закладу.

Ті люди, які повивозили себе і своїх дітей за кордон, яка їх подальша доля – нам не відомо. Ми розуміємо, якщо вони вели тут спосіб життя асоціальний, але були у нас на контролі, і зараз вони виїхали, бо були сприятливі умови. Це дуже дорого, тож вони виїздили 100% за сприятливих умов евакуації: безкоштовними потягами, автобусами та за допомогою волонтерів. Де вони зараз і що з їх дітьми відбувається? Соціальні служби України і окремих європейських країн – це небо і земля. Про ставлення до батьків з алкоголізмом я взагалі мовчу.

Наскільки повномасштабна війна ускладнила роботу служби у справах дітей?

Перше, як війна на нас вплинула – це кадрове питання. Люди поїхали та звільнилися. Це не великий відсоток, але він є. Є такі, що і не повернуться, бо вони стоять на шляху отримання іншого громадянства. Є хлопці, які зараз в ЗСУ. Сьогодні у нас буде велика проблема, про неї не треба забувати – це безпритульність післявоєнна. Дитяча безпритульність післявоєнна — буде і не омине Одеський регіон. Їх треба буде лікувати, годувати, забезпечувати документами, аби у них був законний представник і родина.

Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області

На початок