Реп-виконавець Freel (Андрій Шалімов) розпочав свою сольну музичну кар'єру у 2014 році із пісні "Чорний дим", яку присвятив жорстоким протистоянням під час Революції Гідності на Грушевського у лютому 2014 року. Лірика Freel завжди була політичною та гострою. Наприклад, минулого року у серпні він випустив спільну пісню з Джамалою "Коли закінчаться війни" і трек "Луганськ. Абрикосовий цвіт" до проєкту Ukraїner.
Про гостроту слова та роль музики під час війни — читайте у інтерв'ю Суспільне Культура.
Я насправді цікавлюся розмовою з тобою з багатьох причин. Перша — це твердження мого колеги про те, що існує музична різниця між Луганською і Донецькою областями: для мешканців Луганщини ближчим є реп, а для мешканців Донеччини — електроніка. Він пояснював це різними соціальними та економічними факторами передусім…
Насправді я не маю стосунку до Луганська. Я — з Черкас. Я написав пісню про Луганськ у межах спільного проєкту з Ukraїner. А от щодо твердження твого колеги, то, як на мене, зараз немає різниці. Передусім я говорю про епоху форумів, сайту freestyle.com.ua, lf.org.ua, різних фестивалів. Наскільки я пам'ятаю, і в Луганську, і в Донецьку були плюс-мінус однакові за силою та значенням виконавці. Але зауважу, що вони, як і насправді багато хто, зовсім донедавна дивилися у сторону російського ринку: багато звідти їхали у Росію.
Але, наскільки я розумію, ситуація змінилася, і можна говорити, що 2014 року відбулася певна нова музична хвиля, яка сьогодні знов отримала свій розвиток. Чи це дійсно так?
Я думаю, що сьогоднішня хвиля прям так не дуже відчутна. Єдина хвиля, яку я сильно відчував, – це хвиля 2014 року, тобто той злам, який відбувся у суспільстві позначився і на музиці. А те, що відбувається зараз, мені здається, можна назвати цілком логічним зростом і звичайним розвитком. Чи є пришвидшена динаміка? Звісно, є, але на це є і причини.
Але чи є ринок для цього звичайного розвитку? Чи вся ця музика, яка народжується сьогодні, є політичною?
Так, я думаю, що є існує великий попит, один з найбільших в історії з періоду незалежності. Цим користуються так звані "трудівники байрактарної ниви". Але я думаю, що надовго їх не вистачить, тому що я вже переживав кілька таких моментів, коли кожен, хто вміє щось, десь співати, попадати в біт, грати на гітарі чи на клавішах, думав: "Так, настав той час, коли я зараз я напишу пісню про Україну, про Батьківщину, про ту саму стежку від батька до сина". Але довго це не працює. Це може бути, якщо дуже швидко зробити, як тоді рік тому наприкінці лютого та на початку березня, коли такі пісні викликали позитивні емоції. Але зараз люди продовжують писати цикли пісень про "Ваньок-Встаньок" і це скоріше викликає огиду, над цим просто стібуться.
Тобто такі пісні не створять конкуренцію Тарасу Петриненку та пісні "Україна"?
Ніколи не зроблять.
Колись, можливо, виникне така пісня, але це не станеться із такими піснями, які я чув за цей рік. Але насправді я не можу сказати, що сильно дуже слідкував за цими трендами. Тобто я от сказав про "Ваньку-Встаньку", наприклад, але все, що я знаю про цю пісню, — це те, що вона популярна у ТікТоці та що якомусь російському солдатові відірвало кінцівку. Я не настільки зацікавлений у такому культурному продукті, щоб заходити на Spotify та вмикати щось схоже на "Ваньку-Встаньку".
Сцену "зумерам": як сформувалася нова незалежна музична сцена під час повномасштабної війни
У попередньому інтерв’ю на Радіо Промінь нашим колегам ти наводив приклад з "Володаря перснів" і говорив про те, що не використовуєш слова "орки", "гобліни" і навіть "Путінська армія": вважаєш за потрібне вживати слово "росіяни".
Категорично так! Причому зараз вже питання, чи вживати такі слова, чи ні, взагалі не стоїть у культурному полі.
Як говорити у репі про ворога? Бо часто музиканти, що працюють у такому стилі, не завжди добирають слова і досить агресивні у своїх висловлюваннях.
Тут треба розуміти, що коли я казав про те, що росіян треба називати росіянами, я скоріше за все говорив не про творчість, а про медіа, або про те, як ми пояснюємо щось нашим друзям із Заходу. Бо я вважаю, що не треба підміняти такі речі. До того ж, крім всього іншого, якщо вдаватися до різних подібних метафор, можна нарватися на бан у соцмережах. І через це ваші зусилля можуть піти коту під хвіст. А от якщо ви називаєте росіян росіянами, банити немає за що. Бо хто вони? Росіяни. А щодо Толкіна, то я просто його фанат з дитинства: з часу, коли мама у 1993 році мені вперше подарувала "Гобіта", і до сьогодні.
Це порівняння з орками досить часто виникало у медіа, принаймні на початку повномасштабного вторгнення.
Так. Але тут треба розуміти, що коли Толкін писав "Володар перснів", він опирався в дечому на власний досвід: він брав участь у Першій світовій війні. І, наскільки я пам’ятаю (але я можу помилятися), сцена, де Сем заносить Фродо вже біля Ородруїна, насправді є біографічною — вона про те, як сам Толкін виносив пораненого товарища з поля бою.
Гобіти та ельфи проти орків: персонажі Толкіна "опинилися" на російсько-українській війні
Толкін і Кім Кі Дук, про якого в тебе є пісні, — це все культурні референси мого і твого покоління. Чи можеш ти взагалі якось окреслити те, про що тобі варто говорити та до чого апелювати? Що вплинуло на твій вибір як реп-виконавця щодо тем, які ти обираєш для своїх текстів?
Я думаю, що реп я вибрав з дуже багатьох причин: по-перше, реп — це жанр протесту. Коли я зацікавився і починав читати реп, у мене були причини для протесту як внутрішнього, пов'язаного з підлітковим віком, так і зовнішніх. Тобто я бачив, що мене оточує в моєму місті, у моїй країні — і цього було більш ніж достатньо. По-друге, напевно, тут важливим є і те, що був вихований на класичній музиці: моя мама — викладач фортепіано. Тому вибір репу — це і у тому числі протест проти умовних Шубертів і Дебюссі. І коли я спробував читати, то мені стало очевидно, що у мене виходить. Тоді ще переді мною були яскраві приклади: коли я побачив кліп "My name is" Eminem, я зрозумів, що вибір зроблено. Для мене важливим було й те, що тоді існували приклади й в українській музиці — "Вхід у змінному взутті", "ТНМК" та інші. Тобто я бачив, що вони такі самі як я, просто я ще був малий, але розумів, що коли підросту, навчуся робити так, як вони.
Невеликий офтоп: я пам’ятаю, коли Володимир Зеленський йшов на вибори, то того ранку слухав Eminem’а.
"Not afraid"?
Про це не йшлося. Але думаю, тоді той коментар було використано як приклад спротиву та боротьби зі старою політичною системою, плюс як культурний референс для умовного виборця.
Так, ідея цього стилю полягає саме у цій боротьбі з соціальною несправедливістю і нерівністю. Який тоді був вибір у тих хлопців, які починали? Кримінал, продавати наркотики? Піти грати у баскетбол? Реп як жанр намагаються поховати щороку, але він чомусь не вмирає. І він ніколи не помре.
Поки існують соціальні проблеми і війни?
Так, у тому числі, але насправді відповідь ширша.
Але я не вважаю війну в Україні соціальним чи політичним фактором, нас просто хочуть знищити, це геноцид. Я не думаю, що музика може змінити ставлення людини та її рішення щодо чогось. Тобто, якщо люди вже мотивовані, то музика не мотивує їх ще більше. Ми живемо вже не в часи Помаранчевої революції, коли когось у чомусь треба було переконувати. Тут все зрозуміло: на війні немає сірого.
Я не можу перестрибнути 20 років назад і сказати, що є причиною, а що наслідком. Між цими роками відбувалися певні процеси, у тому числі Революція Гідності й інші. Зрілість українського суспільства жодним чином не впливає на бажання сотень мільйонів людей з сусідньої країни знищити нас.
"Музиканти і війна" — новий проєкт на Радіо Культура
У одній зі своїх пісень ти кажеш, що мова має калібр. Власне, моє питання стосується цієї сили мови. Існує багато дискусій про водночас і силу, і безсилля мови й слів під час війни. Тобто йдеться про те, що мова не здатна призвести до завершення війни, але все одно потрібно підіймати важливі теми, думати і говорити про майбутнє тощо.
До завершення війни не може. Не існує жодної пісні, через яку людина б змусила людину вибачитися і сказати, що увесь цей час вона не розуміла, що робила, і лише після пісні все стало ясно.
Але знов-таки у який тоді спосіб говорити про війну та ворога у піснях? І через який фокус?
Думаю, треба рефлексувати. Те, у який спосіб це відбувається, це вже справа кожного митця. Загалом я дотримуюся позиції, що складно перебувати у таких обставинах і не рефлексувати взагалі. Кожна людина зараз щось бачить, відчуває, чує. Кожен музикант у себе щось всотує, а потім пропускає через свою власну призму, досвід і культурний бекграунд, і вже тоді на виході ми маємо мистецький твір.
Може, і "Ванька-Встанька" була написана у такий спосіб?
Ну, певно, і така призма є у людей.
Тоді чи перетинаються усі ці призми, чи існує така музика паралельно одна від одної, умовно як співіснує "поп" і "альтернативна сцена" у ключі війни.
Я би не вживав слово "поп", а використовував саме "мейнстрім". У нас звикли вважати, що поп — це ті співачки та співаки, що умовно є на виду. Але мені здається, що варто виділяти окремо мейнстрім, бо коли ми говоримо про найпопулярніших артистів в Україні сьогодні, то це реп-виконавці. Бо мейнстрім — це те, що йде там попереду, що є популярним серед людей. Одночасно це може бути і Тейлор Свіфт, і Ліл Бейбі – так, це різні виконавці, але це різні жанри.
Продовжуючи розмову про культурний контекст: ти співаєш "люди – не риби, бо мають голос". Я не могла не провести паралель з текстами Сергія Жадана, який у своїй ліриці часто використовує цю метафору. Чи є ця паралель запланованою?
Ні, вперше я від тебе чую про це. Але класно, якщо такі культурні паралелі виникають.
Я не думав про те, чому використав саме цей образ. Взагалі цей чотиривірш взятий з моєї не випущеної пісні, яку я так і не закінчив. Але якби я говорив про референси, то тут варто згадати й альбом "Мова риб" Кузьми Скрябіна.
До кого ще ти апелюєш?
Мені складно сказати. Такі речі виходять самі собою. Часто це якісь речі зі шкільної програми, до речі. Наприклад, я зараз роблю відсилку до Івана Франка. Або ж, наприклад, у пісні "Чорний дим" у мене є відсилка на Василя Стуса та його калину в Сибіру, у іншій пісні є відсилка до "Лісової пісні" Лесі Українки ("Ой, не журися за тіло"). І причому, на мою думку, вийшло доволі елегантно. Хоча мені складно сказати, чи це дійсно так. Бо мені важливо не лупити між очі якоюсь цитатою. І значно важливіше, коли людина сама знаходить якісь закледені штучки та гачечки — це цінується набагато більше.
У 2014 році у літературно-мистецькому полі обговорювалося, що у кризові моменти фігура Шевченка набуває нового значення та гостроти. Чому твори класиків, як Стус, Франко, Українка, зараз сприймаються як сучасні? Можливо, ти сам їх перечитуєш час від часу?
Я думаю, що класика на те і класика, щоб бути актуальною завжди. Іноді, звісно, буває, що в якийсь момент певні речі набувають раптової популярності. Але деколи, коли перечитуєш старі тексти, бувають мурахи по шкірі.
До речі, згадав про те, що коли з'явилася інформація, як російські війська тікали з Херсона і коли наші нібито гатили по ним через Дніпро. Хтось тоді в стрічці написав цитату Шевченка: "Понесло з України у Чорнеє море кров ворожу". І я подумав: "Вау! Оце рівень!" Звісно, Шевченко не міг передбачити подібне, але погодьтеся, сьогодні це звучить зовсім інакше.
Ми писали з Джамалою спільну пісню "Коли закінчаться війни…" ще до повномасштабної війни у 2021 році. Бо для мене ця тема була важлива завжди. Мені зараз часто пишуть, що ці рядки виявилися пророчими. Але якби кожного разу, коли я чую це, мені давали гривню, то я б уже купив, наприклад, третій Mavic.
"Геть від Москви!": як Микола Хвильовий розлютив Сталіна й пророкував державність України
До речі, у одному з попередніх інтерв'ю ти говориш, що тільки перемоги у війні буде недостатньо і, власне, потрібно буде багато працювати після неї. Тому я б хотіла завершити нашу розмову саме твоєю думкою про майбутнє: чи ти думаєш про це, чи боїшся його?
Ми не знаємо, про що ми говоримо, об'єкта на цей момент немає. Ми не знаємо, як воно закінчиться і який буде настрій панувати, і що буде з якимись іншими штуками, економікою, наприклад. Але роботи попереду буде надбагато, прям дуже багато.
Ти зараз говориш дійсно як музикант, який відповідає на всі ці соціальні виклики, бо перша твоя реакція — про економічні чинники. Мені здається, що це те, що часто опускається, але чи думаєш ти про майбутнє, чи ти фантазуєш про нього в контексті своєї творчості чи особистого життя, життя країни в цілому? Чи є ця тема для тебе важливою?
Я доволі часто думаю про це, останнім часом так точно і особливо у розрізі особистого життя. Я мрію про те, ми колись ми поїдемо у подорож із дружиною та дітьми. Я мрію про те, що мої діти ростимуть не в напівтемряві. Мої діти народилися наприкінці серпня і більшість свого поки що маленького життя вони провели в цій темряві. Мені б хотілося, щоби ситуація виправилася.
Чи думаю я про світлі часи? Думаю. Чи мені здається, що вони близькі? На жаль, ні. Чи я думаю, що буде з творчістю після перемоги? Це, зрештою, моя робота. Це процес творчий, який у принципі не зупиняється ніколи. Для мене писати і творити — мій природній стан. Інколи я можу потребувати якогось поштовху, і найрізноманітніші речі можуть слугувати таким поштовхом. Але писати для мене є такою ж потребою, як для когось подорожувати чи їсти щось смачне.
Чи я думаю про те, що буде з країною? Думаю. Коли я міркую про своє майбутнє як людина творча, то я розумію, чим я буду займатися і у який спосіб, однак коли я міркую про майбутнє країни, я не знаю, як воно виглядатиме, бо не знаю коли й у якій формі все це закінчиться, якою буде крапка, чи буде це крапка.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
