Близько 200 людей залишаються у селах Кам’янське та Плавні Запорізької області, що на лінії фронту. Туди гуманітарну допомогу возять місцеві жителі. Один із них — волонтер Сергій. За кермом щодня. Возить людям ліки, питну воду, хліб, продуктові набори.
У прифронтові населені пункти гуманітарну допомогу для людей, які залишаються жити поблизу лінії зіткнення спершу привозять до села Приморського, що під Запоріжжям. Вже звідси місцеві відвозять вантажі до Кам’янського та Плавнів.
Від Приморського до Плавнів 17 кілометрів. Тут люди вже рік живуть без електрики, газу та води. Волонтери привезли їм ліки й теплий одяг.
"Потрібні нам ліки: сердечні, заспокійливі, снодійні. Спасибі, люди допомагають, один одному допомагаємо", — каже житель села Плавні Василівського району Геннадій Притула.
З Плавнів Сергій рушає далі на південь, до рідного Кам’янського. П’ять кілометрів малою "дорогою життя”, так називають сполучення місцеві. Звідти забирають людей, які хочуть виїхати до Запоріжжя. Протягом двох останніх місяців допомогли 30 людям.
До повномасштабного вторгнення Сергій тримав у Кам’янському свиней та корів. Кілька місяців його родина лишалася впритул до лінії фронту: виїхали вже наприкінці літа — дітям був час йти до школи. В родині шестеро школярів.
"Як почали бомбить вже біля нас поряд, я вивіз сім’ю, а сам залишався в селі, допомагав людям харчами, воду привозив. Вивозив худобу, багато худоби полягло у селі після обстрілів. Понад сто голів великого рогатого скота вивіз", — розповідає Сергій.
Нині родина Сергія мешкає у Приморському, це 20 кілометрів на північ від рідного села. Орендує невелику садибу. Частина худоби так і живе в автобусі, в якому евакуювалася — приміщень усім забракло.
Хоча обстріли бувають і в Приморському, теща Сергія, пані Наталя, каже, тут із дітьми і господарством зручніше і безпечніше. Звикати до іншого дому не хоче:
"Школа була там хороша, лікарню будували, магазинчики були. Тепер не знаю, що там із селом буде. Ще багато людей залишилося. Як вони там без світла, без води. Пожежі гасили кожний день. Сергій приїжджав чорний. Кажу: "Сєрьож, ну як так?". А він: "Так треба. То ж моє село".
Волонтер наголошує, їздитиме у зону бойових дій доти, доки люди там потребуватимуть його допомоги.
Читайте також
"Ситуація напружена, але тримаємося". Як живуть у селі Плавні на Запоріжжі
