12 березня в Лос-Анджелесі відбудеться 95-та церемонія нагородження премії "Оскар" від Американської Кіноакадемії. В умовах війни, що досі триває, важко дозволити собі приділити увагу "святу кінематографа". Утім, якщо ви потребуєте емоційної розрядки, то Суспільне Культура підготувало добірку найцікавіших стрічок-номінантів цьогорічної премії, які варті перегляду.
1. "Банші Інішеріна"
Мартін Мак-Дона (автор "Трьох білбордів за межами Еббінга, Міссурі", 2017) зняв фільм, в якому вперше після "Залягти на дно в Брюгге" возз'єднується акторський дует Брендана Глісона та Коліна Фаррелла.
1920-ті роки, маленький острів в Ірландії. Настільки віддалений, що навіть війна дає про себе знати тільки ледь чутним гуркотом гармат. Старі й давні друзі Падрайк (Фаррелл) і Колма (Глісон) щоденно у визначений час йдуть в паб – єдине місце для розваг на багато кілометрів навкруги. Доки одного дня Колма раптом не вирішує, що більше не хоче дружити. Без жодних пояснень він уникає Падрайка й настільки розлючений його нав'язливим бажанням з’ясувати, у чому причина, що погрожує відрізати собі один палець на лівій руці (який йому як скрипалю особливо важливий) щоразу, як Падрайк з ним заговорить.
Це змушує Падрайка зануритися в екзистенційні питання, які раніше його особливо не турбували, тоді як Колм, стурбований швидкоплинністю людського життя, хоче позбутися в житті всього, що, на його думку, віддаляє його від увіковічення через мистецтво. Просякнута ірландським сумом трагікомедія драматурга Мак-Дона претендує на вісім премій "Оскар", серед яких "Найкраща чоловіча роль другого плану" та "Найкращий фільм".
2. "На Західному фронті без змін"
Адаптований за романом Еріха Марії Ремарка 1929 року, "На Західному фронті без змін" розповідає про групу давніх друзів, які за рік до закінчення Першої світової війни записуються до лав Імперської німецької армії. Сюжет зосереджується на рядовому Паулі Бомері та на його виживанні в особливо жорстоких позиційних боях.
Фільм від Netflix отримав дев'ять номінацій, зокрема за "Найкращу операторську роботу", "Найкращий саундтрек" і "Найкращий фільм". Це чергова спроба стримінгового сервісу легітимізувати свою присутність на найбільшій американській премії, яка протягом років ставилася до його проєктів з упередженням – і спробу можна визнати вдалою. Проте є одне "але", яке здебільшого помітять українські глядачі через безпосередню обізнаність в контексті війни.
Враховуючи, що саме німці намагалися в Першу світову окупувати Францію та "дійти до Парижа за три дні", глядач може сприйняти героя Паула Бомера за умовного російського солдата. Попри тему "безглуздості та жорстокості війни", важко серйозно сприймати сцену, в якій німецька сторона відправляє свою делегацію на мирні перемовини, на яких вони, агресори, закликають французів "закінчити цю безглузду війну" (українці вже знають, що для початку таких розмов саме німці мають вивести свої війська з окупованих територій). Окрема лінія – страждання "ні в чому не винних молодих хлопців", за яких все вирішують "люди в мундирах, що сидять в кабінетах".
Поза цими застарілими наративами "миру в усьому світі", частиною з яких користується російська пропаганда, фільм вийшов чудовий. Проте не хотілося б, щоб західна аудиторія сприйняла на віру страждання солдата окупаційних військ, який "ні в чому не винен", хоча на початку історії радісно збирався захоплювати чужу країну.
3. "Фабельмани"
Протягом останніх 50 років Стівен Спілберг створює фільми, в основі яких лежить його особистий досвід і сімейне життя. Такі теми, як розлучення його батьків і відсутність батька, простежуються в "Іншопланетянині" і "Близьких контактах третього ступеня". "Вестсайдська історія" досліджує єврейську ідентичність, а "Дуель" заглиблюється у тягар життя аутсайдера, якого переслідують хулігани. Протягом усієї кар'єри Спілберг створював автопортрет епічного масштабу, часто використовуючи героїв, прибульців, динозаврів, мисливців за скарбами та захопливі пригоди, щоб замаскувати свою особисту боротьбу.
Сценарист Тоні Кушнер (автор сценарію до "Мюнхена" та "Лінкольна") спирається на історії з дитинства Стівена Спілберга, переосмислюючи їх у вигляді фантастичних байок. Попри прохолодну реакцію в американському прокаті, чарівному тону фільму Спілберга вдалось зачарувати критиків, за що "Фабельмани" отримали численні нагороди та сім номінацій на "Оскар". Щире зізнання в коханні до кіно, в якому 75-річний режисер так і залишився мрійником і підлітком-хуліганом.
4. "Все завжди і водночас"
Найбільш вдалий проєкт студії А24 – "Все завжди і водночас" Дена Квана і Деніела Шайнерта, відомих як Денієли (автори не менш цікавого "Людина – швейцарській ніж" з Деніелом Редкліфом у ролі трупа). До того ж до проєкту як продюсери долучилися брати Руссо, режисери "Месників: Завершення" і прихильники концепції "мультивсесвіту", яку активно використовує Marvel.
Сюжет такий: в Евелін Ван накопичилося чимало життєвих проблем, причини яких їй не зрозумілі. Одного разу вона дізнається про існування безлічі паралельних світів, де її життя склалося успішніше. Проте усім цим світам загрожує таємниче зло. Двійник її чоловіка з іншого світу стверджує, що саме вона здатна захистити увесь мультивсесвіт.
"Все завжди і водночас" – це альтернативний погляд на супергероїку та з першої сцени виглядає як цікавий авторський проєкт. За поєднання трендової теми масового кінематографа і загравання з сінефілами фільм здобув 11 номінацій на "Оскарі", серед яких "Найкраща жіноча роль", дві за "Найкращу жіночу роль другого плану", "Найкраща режисура" та лідерські позиції в боротьбі за "Найкращий фільм".
Метацитати культових стрічок, візуальні референти, попфілософія, екшн-сцени, гумор – тут є все, щоб задовольнити найрізноманітнішу глядацьку аудиторію. І хоча фільм вийшов майже рік тому (у березні 2022, що зазвичай погано впливає на піар-кампанію оскарівських номінантів), але досі залишається одним з найцікавіших кандидатів цьогорічного списку.
5. "Тар"
Психологічна драма "Тар" Тодда Філда описує падіння відомої композиторки і диригентки Лідії Тар, коли наслідки її нетрадиційних методів і таємниці з минулого починають повільно руйнувати її кар’єру. Американський інститут кіномистецтва назвав "Тар" одним із десяти найкращих фільмів року, а кілька видань, зокрема Vanity Fair, Entertainment Weekly та Indie Wire, назвали стрічку "Найкращим фільмом року". Номінований загалом на шість премій "Оскар", "Тар" може стати несподіваним хітом березневої церемонії.
Більшість фільмів, які були номіновані цього року, мають довгий хронометраж, перевищуючи дві години. "Тар" серед них – при тому перші півтори години сюжет рухається між переповненими музичними термінами діалогами про культових композиторів та їх методи роботи, а також розкриває подробиці роботи диригента.
Тільки ближче до кінця фільм переходить до розвитку конфлікту. Можливо, це здатне викликати у глядача відчуття нудьги, водночас майже неможливо відірвати погляд від гри Кейт Бланшетт. Певно, академіки не нададуть "Тару" перевагу на тлі інших номінантів (надто багато в коротких списках гарних стрічок), проте нагорода за акторську гру має відійти саме Кейт Бланшетт.
6. "Трикутник смутку"
Нова сатирична чорна комедія Рубена Естлунда є типовим призером європейських кінофестивалів. Два його останні фільми здобули "Золоту пальмову гілку" у Каннах, тому приємною несподіванкою було побачити його номінацію на премію, яка здебільшого орієнтується на смаки широкої американської аудиторії.
Сюжет розповідає про світ впливових і найбагатших людей, схиблених на грошах, владі та насолодах, та їх невдалому круїзі на розкішній яхті. "Трикутник смутку" зачіпає безліч болючих тем сучасного суспільства (від гендерної рівності до класової боротьби) та доводить їх до абсурдного абсолюту.
Тут обслуга викрикує мантру "Гроші-гроші-гроші", а самопроголошений капітан-марксист (все одно надто багатий) веде п’яні бесіди з олігархом-росіянином, який свої статки зробив буквально на лайні. Усе це на тлі шторму, через який гостей званої вечері нудить на страви "високої кухні", а вміст туалетів переливається через край. Справжня пригода починається в третьому акті, про який складно розповідати без сюжетних спойлерів.
Як і в попередніх стрічках – "Квадраті" або "Форс-мажорі" – Естлунд досліджує поведінку, на перший погляд, стереотипних представників з певних соціальних груп у незвичних їм обставинах. Це зіткнення різних світів має розкрити під іншим кутом героїв, навколишню реальність і природу влади, яка в залежності від контексту переходить в інші руки. Навряд чи Академія щедро вділить цьому фільму нагород, проте глядачам точно варто звернути на нього увагу.
7. "Кит"
Головний герой "Кита" – професор літератури Чарлі (загримований Брендан Фрейзер), який страждає від розладу харчової поведінки. Після трагічної загибелі свого партнера він використовував їжу як засіб завдати собі шкоди, внаслідок чого набрав майже 300 кілограмів і втратив здатність самостійно пересуватися. Ось уже кілька років він заробляє на життя, викладаючи на онлайн-курсах із креативного письма. У найкращих традиціях Аронофскі глядачеві доведеться прожити з Чарлі майже всю пристрасну седмицю доти, доки той благополучно не піднесеться на небо.
На відміну від інших фільмів Аронофскі, "Кит" – камерне кіно, що виходить за поріг квартири хіба що в далеких спогадах. З цього ж порога режисер обсипає глядачів набором культурних референсів: від "Мобі Діка" до поета Волта Вітмена і, звичайно ж, Біблії.
За вікном постійно (аж до фіналу) падає дощ, актор носить багато блакитного, а для тих, хто не зрозумів, Аронофскі багаторазово пояснить: Чарлі і є той самий велетенський кит з роману Германа Мелвілла, приречений на смерть. Прямолінійні алюзії на Біблію, спіритуалізм і притчевість форми Аронофскі використовував у "Мати!", "Ної" і "Фонтані", до емоційної сугестії вдавався в "Реквіємі за мрією", тож "Кит" цілком укладається в режисерський канон, що, безумовно, оцінять шанувальники Аронофскі.
8. "Вавилон"
Найамбітніший фільм Деміена Шазелла (режисера "Одержимості" та "Ла-Ла Ленду") попри розмах, відомих акторів (Бред Пітт і Марго Роббі), естетику "золотої ери" Голлівуду гучно провалився в прокаті, отримав суперечливі відгуки критиків і не отримав номінацію на "Найкращий фільм". Поки стрічка здобула лише "Золотого глобуса" за найкращий саундтрек Джастіна Гурвіца, постійного композитора Шазелла, і, мабуть, музика – єдине, на що стрічка може розраховувати на "Оскарі".
Проте це не означає, що фільм не сподобається вам. "Вавилон" переносить у 1920-ті роки, коли німе кіно почало втрачати свою популярність через появу фільмів зі звуком. Розкішне життя, багатство і можливість здобути світову популярність приваблюють обдарованих акторів-початківців з різних куточків країни, які прагнуть відібрати популярність у "старої гвардії" Голлівуду і яким доведеться боротися за особисте майбутнє в “райській” кіноіндустрії.
Це режисерський magnum opus про пошуки власного шляху до слави, боротьбу за своє майбутнє, неминучі зміни, з якими або варто змиритися, або вперто боротися далі, – і, звісно, роздуми про мистецтво. Деміен Шазелл використовує у "Вавилоні" масивний арсенал сценарних і операторських прийомів, завдяки якому мільйони глядачів уже сотню років так полюбляють дивитися кіно. І цією пристрастю, з якою фільм розповідає свою історію, щиро хочеться надихнутися.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
