5 найгучніших журналістських розслідувань України

5 найгучніших журналістських розслідувань України

5 найгучніших журналістських розслідувань України

6 червня в Україні відзначають День журналіста. Нині цей фах посідає особливе місце. З одного боку, здається, що журналісти не потрібні, бо є соцмережі та інші канали, звідки ми дізнаємось новини без посередників. З іншого — без справжньої журналістської роботи, яка полягає в тому, щоб відрізняти факти від фейків, теж дуже важко. Тому ця професія набуває нового значення саме в наші часи.

Ми нагадуємо, "як це було раніше". І що насправді в Україні завжди знаходились журналісти-сміливці, які ризикували всім заради правди. Згадаймо кілька їхніх робіт, без яких незалежна Україна була би трохи іншою.

"Державний переворот" (1996)

Автор: Віталій Карпенко, "Вечірній Київ"

Важко уявити, але раніше газети мали радикально інший вигляд. Це сьогодні вони здебільшого і за невеликими винятками нагадують інтернет-сміттєзбірник із клікбейтних заголовків, неперевірених фактів та анекдотів. А колись на шпальтах не просто заповнювали місце, а публікували важливі та резонансні матеріали. Як-от, наприклад, статтю "Державний переворот" Віталія Карпенка в газеті "Вечірній Київ".

У 90-х журналісти часто намагалися дослідити внутрішні течії та зв'язки бандитів з представниками державних секторів, нібито "випадкові" вбивства (кому це могло бути вигідно?) та непрозорі дії влади. В ті часи не існувало прозорої системи громадянського нагляду за владою, тому журналістські матеріали часто ставали справжнім шоком для публіки.

Так і стаття "Державний переворот" вже наступного дня після виходу викликала резонанс: її обговорювала вся столиця, а звинувачений в ній тодішній міністр оборони Валерій Шмаров подав на газету до суду за наклеп.

Темою статті стала "військова реформа" Шмарова: замість посилення Збройних сил України міністерство оборони нелегітимно мало намір ліквідувати округи, які залишилися після Радянського Союзу. Також у реформу була закладена пропозиція вибудовувати армію, фінансуючи з місцевих бюджетів.

Тобто в Донбасу мала би бути своя армія, а у Галичини — своя. Йшлося про дуже небезпечну децентралізацію. Судові позови закінчилися нічим: газета не публікувала спростувань та не платила ніяких компенсацій. А Шмаров невдовзі подав у відставку.

5 найгучніших журналістських розслідувань України

Георгій Гонгадзе vs Кучма (1999-2000)

Про журналіста і засновника інтернет-видання "Українська правда" відомо передусім як про жертву політичного вбивства, скоєного у 2000 році, яке досі не вкладається в голові. Гонгадзе — один із небагатьох українських журналістів, який насмілився відкрито виступити проти тогочасного президента України Леоніда Кучми.

Молодий і допитливий, Георгій дуже швидко зробив собі ім'я журналістськими розслідуваннями, працюючи ведучим телепрограми "Вікна-Плюс" на СТБ. Уявіть собі, в ті часи СТБ ще був незалежним від влади каналом, але й частка телеглядачів у нього була невеликою. Тож він, може, і дошкуляв владі, але вона терпіла це через невисокі рейтинги.

Справжнє протистояння вималювалось, коли Гонгадзе почав співпрацювати з телеканалом 1+1. На той час 1+1 транслювався на всій території України та входив до списку найрейтинговіших. Перед президентськими виборами в жовтні 1999 року в ефірі програми "Епіцентр" Гонгадзе несподівано запитав Кучму про злочинну діяльність міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, якого на той час вважали можливим наступником Кучми. Загалом за ефір журналіст поставив президентові ще декілька гострих запитань, на які той уникав відповідати прямо, та підсумував ефір: "президент Кучма живе в ілюзіях". Леонід Кучма тоді поцікавився ім'ям нахабного ведучого.

Гонгадзе далі активно викривав антидемократичну сутність референдуму 16 квітня 2000 року, а згодом створив власний інформаційний сайт — перше українське суспільно-політичне онлайн-ЗМІ "Українська правда". 16 вересня 2000 року Георгій зник, а 2 листопада був знайдений його труп з відтятою головою. Почитати статті та розслідування Гонгадзе можна тут.

Георгій Гонгадзе

"Перевертні" (2002)

Публікація в газеті "Сегодня" під назвою "Перевертні", яка вийшла 1 серпня 2002 року, стала, без перебільшення, справжньою сенсацією в суспільстві й особливо серед правоохоронців. Видання першим написало про банду, що викрадала і вбивала людей, якою керував ексспівробітник УБОЗ підполковник Ігор Гончаров.

"Сегодня" розповіла, що до неї входили діючі та колишні співробітники міліції. Цю групу, до речі, після публікації і донині називають "бандою перевертнів". У МВС до появи статті "справу перевертнів" всіляко намагалися приховати, мабуть, хибно розуміючи поняття "честь мундира".

Вранці в день виходу матеріалу автора запросив до себе генерал міліції і з гіркотою запитував: "Навіщо ти це зробив? Публікація невчасна, вона зашкодить розслідуванню!" А потім подумав, вислухав його аргументи та махнув рукою: "А може, ти і правий! Цей нарив давно назрів, і слід було його розкрити... Даремно ми відмовчувалися".

Через кілька днів після публікації розслідування гучну справу взяв під особистий контроль президент Леонід Кучма. Низка міліцейських чинів не отримала очікувані до Дня незалежності чергові зірки, зокрема й генеральські. Дісталося навіть міністру... Але не це головне. Важливо, що відтоді розслідування потрапило під пильну увагу ЗМІ і громадського контролю.

Ігор Гончаров

Капітан міліції Ігор Гончаров (праворуч), у момент затримання злочинця

"Син Бога" (2005)

Автор: Сергій Лещенко, "Українська правда"

Сьогодні легко заплутатися в амплуа Сергія Лещенка: він відомий антикорупційний розслідувач, автор популярного Telegram-каналу, чоловік популярної української діджейки, а також власник "тієї самої квартири". Перебуває у складі Наглядової ради "Укрзалізниці". Але починав він саме як журналіст-розслідувач і доволі-таки непогано бив у ціль суспільних інтересів.

2005-й рік. Час президентства Віктора Ющенка, який переміг після Помаранчевої революції. Тобто мав великий кредит народної довіри. Але як у той самий час жив його син Андрій, якого Лещенко іронічно назвав "сином Бога"?

"Синові Бога" дозволялося перекривати дорогу, паркуватися в недозволених місцях і всіляко порушувати правила дорожнього руху. Як вдалося дізнатися журналістові, 22-річний син президента володів машиною преміум-класу BMW M6, яка коштувала 133 тисячі євро. Загалом після матеріалу Лещенка вглядатися в життя сім'ї високопоставлених осіб стало певною тенденцією.

Сергій Лещенко

Сергій Лещенко

"Вишка для Бойка" (2011)

Автори: Юрій Ніколов, Олексій Шалайський, "Deutsche Welle"

У розкритій Генеральною прокуратурою України схемі розкрадання державних коштів при закупівлі нафтовидобувних платформ, відомій як "вишки Бойка", не фігурує сам Юрій Бойко. Журналісти Deutsche Welle опублікували на цю тему власне розслідування.

"Вишки Бойка" вже стали символом масштабної корупції в українській владній системі. Нинішня влада мала б забезпечити неупереджене та ефективне розслідування цієї оборудки на сотні мільйонів доларів, "прокрученої" високопосадовцями часів Януковича. Натомість у зв'язку з цією справою виникло багато запитань до тодішнього генпрокурора України Юрія Луценка.

Вишки Бойка

"Таємниці "Межигір’я". Розкіш султана"

Автор: Сергій Лещенко, "Українська правда"

Мабуть, найвідоміше з усього списку розслідування, яке стало певною частиною сучасного українського фольклору. Після публікацій журналіста УП Сергія Лещенка про виведення "Межигір'я" з державної власності в серпні 2009-го журналісти неодноразово намагалися отримати коментар з цього приводу в тодішнього кандидата в президенти Януковича. Завдяки публікаціям Лещенка й інших журналістів на цю тему українському народові загалом вдалося на власні очі побачити цинізм влади, яка, прикриваючись гаслами "Україна для людей" та бідкаючись браком коштів на соціальні виплати, користувалась золотими унітазами й іншою розкішшю.

Межигір'я

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди