Другого лютого у Свято-Михайлівському соборі Житомира попрощалися із захисниками України Андрієм Лебехівським та Олегом Лисаком. Військові загинули на східних рубежах держави. Обох поховали Смолянському військовому кладовищі.
Другого лютого у Свято-Михайлівському соборі попрощалися із Андрієм Лебехівським.
28-річний Андрій Лебехівський народився у селі Половецьке Бердичівського району. Закінчив Половецький ліцей, Бердичівське професійне училище, отримав спеціальність столяра-будівельника.
Андрій завжди допомагав і підтримував родину, дуже спокійний був каже батько загиблого Михайло.
Валентина, сестра Андрія Лебехівського, згадує його як надійну опору і житті.
"Він сказав: мама, що ми всі поховаємось? Я піду на війну. Ц нього залишилась дитинка один рік і вісім місяців", – каже Валентина.
Класна керівниця Олена Волкова згадує Андрія як спокійного дружелюбного хлопця. Каже, що Андрій був завжди веселий і добре вчився.
"І українську мову любив, і математику любив, і фізкультуру – все, що як зазвичай люблять хлопці. Тільки гарні спогади про нього – у всіх нас, в учнів, в однокласників", – каже Олена Волкова.
"Доброзичливий однокласник, завжди компанійський, товариський, – каже Яна Сушицька, однокласниця загиблого воїна. – У нього було багато друзів. Гарно ставився до всіх. Поважав вчителів. Дев’ять класів Андрій закінчив. Я з ним сиділа за однією партою у початковій школі".
У складі десантно-штурмової бригади Андрій пішов на війну у травні 2022 року. Був водієм зенітної установки. Загинув 24 січня під час обстрілів росіян.
"Андрій загинув поблизу населеного пункту Кремінна Луганської області, – розповідає керівник житомирського міського центру допомоги учасникам бойових дій Ярослав Весельський. – Під час того, як підрозділи десантно-штурмової бригади обороняли населений пункт від атак російських окупантів".
Поховали Андрія Лебехівського на Смолянському військовому кладовищі. У загиблого залишилися батьки, дружина, двоє дітей.
Вічна слава і світла пам'ять нашим Героям!
Другого лютого у Свято-Михайлівському соборі попрощалися із Олегом Лисаком.
37-річний Олег Лисак пішов захищати Україну з початком повномасштабної війни. Другого червня на Харківщині під час виконання бойового завдання Олег Лисак загинув. Ідентифікували тіло тільки зараз.
Знайома Олега Лисака Дар’я Лазебна пригадує останню розмову зі своїм чоловіком, який служив разом із Олегом.
"Другого червня ми спілкувалися із моїм чоловіком, який був разом із Олегом о шістнадцятій годині. Зі слів командира танку, який вижив, у сім годин вечора хлопці вже загинули. Дотепер нічого невідомо про мого чоловіка, а Олега знайшли. Їх 28 вересня викопали з братської могили, завезли у Дніпро до моргу. По Олегу вже є співпадіння, чекаємо вже на мого чоловіка", – каже Дар’я Лазебна.
Олег народився у Житомирі, навчався у міській школі №35, пройшов строкову службу після якої працював будівельником. На війні був танкістом.
"Вони стояли на своїй позиції, – каже Дар’я Лазебна, – їм хтось зателефонував, що є танк, який потрібно поремонтувати. Хлопці пішли до того танку, і на них вийшла диверсійно-розвідувальна група окупантів та їх розстріляли".
Друг дитинства Віталій Таран згадує, що Олег завжди прагнув стати військовим.
"Ще змалечку пам’ятаю, як він пішов до військкомату і ще у 18 років відразу пішов служити. Він завжди прагнув служити у Збройних Силах України та захищати нашу державу", – каже Віталій Таран.
Поховали Олега Лисака на Смолянському військовому кладовищі. У чоловіка залишились мати, дружина, донька.
Вічна слава і світла пам'ять нашим Героям!
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
