20-річна Наталія Мірошник зазнала тяжкого поранення торік у травні, коли за село Руські Тишки тривали бої. Дорога у Харків була закрита, розповіла мати Наталії Олена, тому у відчаї дівчину понесли до російських військових. Ті вивезли її у Бєлгород. Щойно з'явилася можливість — повернулися в Україну.
5 травня Наталія Мірошник йшла із сусідом та його сином до підвалу: хлопець встиг сховатися за паркан, а вона — ні.
"Мама з батьком були вдома, тато прибіг одразу. Разом із сусідом поклали мене на ковдру. Мама кричала, просила про допомогу, намагалася зупинити машини", — розповідає Наталія.
Мама дівчини Олена Мірошник каже: якби дотягнули до ранку, то доньку б не врятували.
У бік Харкова російські військові людей не випускали. Дівчині вкололи знеболювальне, перетягнули ногу джгутом. Спочатку на БТР відвезли до Липців, а потім — до Бєлгорода. Там вона перенесла п'ять операцій.
"Два місяці лежала і дивилася на стелю. Нічого не могла робити. Після цього мене відвезли до опікового відділення. Робили дві пересадки шкіри", — згадує Наталія.
Олена розповідає: у Бєлгороді жила в лікарні із донькою, гуманітарну допомогу та гроші від окупантів не брала.
"Попросила головного лікаря поселити мене у медзакладі. Донька не могла нічого сама робити — ні рухатися, ні їсти. Спочатку спала на стільцях, згодом мені виділили ліжко", — згадує жінка.
Півтора місяця Наталія з мамою лежали у міській лікарні Бєлгорода, потім їх перевели в обласний медзаклад для пересадки шкіри. Ще три тижні лежали у Борисівці, а потім – у Таволжанці.
Олена каже, коли самопочуття Наталії покращилося, повернулися до України.
Жінка каже, що і від початку повномасштабної війни не думали виїжджати до РФ: просиділи 71 день в окупації, чекали на "зелений коридор".
Наразі у будинку в Руських Тишках жити неможливо — він розбитий, каже Олена Мірошник, тому винаймають квартиру у Харкові. З небагатьох речей, які вціліли – випускний альбом Наталії.
"Спогади. Звісно, шкода. Хотілося, щоб більше збереглося, але не встигли", – каже мати Наталії.
У Харкові дівчина продовжує лікування. Попри біль, щодня спускається сходами, щоб вийти на прогулянку. На вулиці пересувається тільки на візку.
Олена каже, доньці купують різні препарати та шукають гроші звідусіль.
"Усе треба купувати. Залишилися без будинку. Втратили все. Я боюся залишати доньку одну, їй потрібен постійний догляд. На візку всюди возимо її із чоловіком. Одній мені було б складно", – каже мати Наталії.
Батько дівчини Роман Мірошник каже, намагаються гуляти з донькою по дві години на день.
"Для неї важливо бачити людей, спілкуватися, не сидіти у чотирьох стінах. У Харкові зараз спокійно, і в Руських Тишках теж спокійніше. В окупації всім людям було страшно", – говорить чоловік.
Підготувати позов до Росії для отримання грошової компенсації родині допомагає Харківська правозахисна група, каже юристка Таміла Беспала.
"Збирається інформація, готується пакет документів до РФ. У випадку, якщо поранення, до Комітету ООН з прав людини. І всі справи, де є воєнні злочини, будуть подаватися до Міжнародного кримінального суду", – пояснює юристка Харківської правозахисної групи.
Наталія Мірошник говорить, що мріє якомога швидше повернутися до повноцінного життя. І радіє, що у Руських Тишках вдалося врятувати її кота: "Він підіймає настрій. Коли в мене болить нога, він приходить до мене і лягає на неї".
У майбутньому Наталія мріє стати кондитеркою.
"Мені подобається готувати. Але зараз складно довго стояти на кухні, боляче", — каже поранена дівчина.
Читайте також
"Якщо вибрала таку професію, будь добра, відповідай", — лікарка швидкої у воєнному Харкові
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
