Чоловік з прапором на російському БТРі. Це вже згодом дізнались його ім'я. А тоді, у березні, він став символом свободи й протесту херсонців проти окупації. Владислав Пастухов — поліцейський з Херсона, який залишився в окупованому місті та разом з усіма виходив на мирні протести. Про події березня 2022-го, переховування від російських окупантів, виїзд на підконтрольну територію та чим займався після — Владислав розповів Суспільному.
"Головне моє завдання — пошук злочинців та безвісти зниклих громадян. Цим займався до повномасштабного вторгнення, цим займаюсь і зараз. Я працюю у відділі управління карного розшуку головного управління Національної поліції в Херсонській області", — розповідає Владислав.
Чоловік говорить, що залишився в Херсоні, бо проспав після доби чергування, коли відбулась евакуація силових структур. Коли відіспався, каже, поїхав подивитись, що твориться в місті, і зрозумів, що треба готуватись до навали.
Вже тоді я зрозумів, які в нас люди у Херсоні. Вони готові були, попри все, ризикувати життям, щоб протистояти цій російській навалі.
"Ми тримались разом наш підрозділ розшуку злочинців, ми разом планували деякі дії, окрім того, я зв’язувався з теробороною, з керівництвом, з цивільними громадянами. Ми готували коктейлі Молотова, діставали електроди, допомагали робити протитанкові їжаки, проводили невеличкі навчання для людей", — ділиться поліцейський.
Перші дні разом з цивільними їздили на Антонівський міст, де під обстріл потрапили українські військовослужбовці, розповідає Пастухов, намагалися їх ідентифікувати і доправити до моргу.
"Я був з цивільними переважно, іноді їздили інші працівники поліції, також їздив мій син. Він військовослужбовець ЗСУ, Нацгвардія. Вже тоді я зрозумів, які в нас люди у Херсоні. Вони готові були, попри все, ризикувати життям, щоб протистояти цій російській навалі", — згадує Владислав.
На мітинги ми виходили ризикуючи власним життям. Думаю, якщо ми б не виходили й не показували свою громадську позицію, тут би все було інакше.
Ці люди, говорить поліцейський, протягом всієї окупації перебували у місті та області. Вони допомагали отримувати інформацію і коригувати дії ЗСУ. Сам Владислав в Херсоні пробув 40 діб. На мітинги, каже виходив постійно, його родина також.
"На мітинги ми виходили ризикуючи власним життям. Думаю, якщо ми б не виходили й не показували свою громадську позицію, тут би все було інакше. Всім людям потрібна підтримка. Люди мають бачити, що вони не одні, інші мають також відчуття. І якщо вам не вистачає сміливості, є ті хто може це показати. Ми почали виходити на майдан, щоб виразити громадську позицію", — каже чоловік.
Владислав розповідає, що крім усього разом з колегами виконував завдання — мав у натовпі виявляти осіб, які переодягались у цивільний одяг, а насправді були засланцями Росії й пробували скоригувати дії військових РФ.
"Провокації були, але самі ж провокатори боялися великої кількості проукраїнськи налаштованих херсонців, які виходили на мітинги. Цих запроданців було видно в натовпі, вони ходили та щось проросійське вкидували. Але як правило люди самі давали їм відсіч і допомога поліції не потрібна була", — згадує Владислав.
Найбільш сміливі йшли ближче до росіян, намагались донести тим, що їх допомога тут нікому не треба, що нас нема від кого звільняти, що нацистів тут нема.
Зазвичай люди збирались на площі Свободи. Владислав показує, де стояли блокпости, де протитанкові їжаки, і де знаходились мітингувальники.
"Переважна більшість людей знаходилась за парканом, біля кінотеатру "Україна". Тут розвішували транспаранти, прапори, намагались близько не підходити. Та найбільш сміливі йшли ближче до росіян, намагались донести тим, що їх допомога тут нікому не треба, що нас нема від кого звільняти, що нацистів тут нема, якщо хочуть можуть подивитись самі", — згадує поліцейський.
Були у нас випадки, коли людям попадало і в ноги, і в груди, були випадки коли розривалися світло-шумові гранати поруч з людьми, вони отримували опіки.
Перша ротація росіян, які охороняли площу і підступи до окупаційної адміністрації, була більш-менш спокійною, каже Владислав. Згодом з'явились інші, підступніші — за будь-яких обставин вони відкривали вогонь по людях.
"Вони не просто у гору стріляли, почали стріляти по людях, використовували газ. Якщо подивитись на стіни кінотеатру "Україна", можна побачити замазані плями. Там діри від гранатометів, які відстрілювали спецзасоби сльозогінної дії. Вони були настільки міцної дії, вистрілювали на таку велику відстань, що навіть пробивали стіни й застрягали там. Зрозуміло, що така зброя приводила до тяжких поранень, коли потрапляла в людей. Були у нас випадки, коли людям попадало і в ноги, і в груди, були випадки коли розривалися світло-шумові гранати поруч з людьми, вони отримували опіки", — розповів Пастухов.
Я йшов з прапором і зрозумів, що це буде гарна нагода підбадьорити людей, я виліз на БТР і почав розмахувати прапором.
Про день, коли херсонський поліцейський з українським прапором виліз на російський БТР, Владислав Пастухов говорить як звичайний. Каже, після повномасштабного вторгнення для нього всі дні були якимось однаковими.
"Ми сформували колону, щоб пройти ходою миру. Йшли з прапорами, вигукували гасла, все було спокійно-мирно до того часу, поки крізь нашу колону не намагались проїхати окупанти. Я гуртував людей так, щоб ми їх не пропускали. Ми йшли повільно, позаду нас їхав автомобіль і БТР. Ми намагались їх не пропустити, хотіли, щоб вони чекали, щоб розуміли, що ми в себе дома, а вони якщо хочуть поїдуть іншою дорогою, або зачекають. Коли БТР прийняв трішки в бік і почав наїжджати на людей, ті розступились і він почав їхати повз мене. Я йшов з прапором і зрозумів, що це буде гарна нагода підбадьорити людей, я виліз на БТР і почав розмахувати прапором", — згадує Владислав.
БТР додав газу, коли йому повідомили по радіостанції що людина зверху. І довіз поліцейського до готелю "Фрегат", там розташовувалась база російських окупантів.
"Довелось стрибати по дорозі. Все пошкодив, прапор теж не витримав, розкололось держалко, але я коли виходив з окупованої території, коли вивозив родину, я залишив прапор знайомому гарному. Він його зберіг. Він його встановив і коли я повернувся, він мені показав. Цей прапор він вивішував над своєю конторою, над своїм магазином після деокупації. І всім людям розповідав, що це той самий прапор", — розповів Владислав.
В мене обшуки проводили, родина переховувалась в іншому місці. Але ми постійно продовжували виходити на майдан всі виходили, знайомі, рідні.
Як виявилось це не просто прапор, це прапор гарнізону ГУ Нацполіції Херсонської області, в якому служить Владислав Пастухов. Там він його забрав і саме з ним виходив на мітинги. Після витівки з БТРом Влада почали розшукувати.
"В мене обшуки проводили, родина переховувалась в іншому місці. Але ми постійно продовжували виходити на майдан всі виходили, знайомі, рідні. Я змінював номери на машині, пресувався на інших. До речі ходив не приховуючи обличчя. Бо якщо мене погано знають люди, одягти шапку і вже не зрозуміло, що то я чи не я. Якщо капюшон накинути теж не зрозуміло. Самі елементарні засоби застереження", — говорить Владислав.
Перед тим, як це зробити, ми провели розвідку, спробували з’їздити на невелику відстань, побачити як поводяться ці збройні формування незрозумілі.
Чоловік розповідає, що було сім адрес за якими він ховався. І ніхто його не здав, навіть ті працівники поліції, які перейшли на бік росіян. Пізніше у росЗМІ з'явилась інформація, що його вбили — перерізали горло, пригадує поліцейський.
"Виїжджав з родиною. Перед тим, як це зробити, ми провели розвідку, спробували з’їздити на невелику відстань, побачити як поводяться ці збройні формування незрозумілі. Подивились, що дивляться, як проходити блокпости. Потім відпрацювали легенди", — розповів Владислав.
З'ясувалось, що за я за фахом Владислав Пастухов вчитель валеології й фізичного виховання. Тому він взяв підтверджувальні документи, вимкнув телефон і поїхав. Далі продовжив службу в управлінні карного розшуку, брав участь стабілізаційних заходах на деокупованих територіях. 12 листопада повернувся у Херсоні і відразу приступив до виконання своїх обов'язків.
Читайте також
"На кожну дію окупантів була протидія". Активістка "Жовтої стрічки" про роботу в окупованому Херсоні
"Хроніки вишиванки". Херсонська майстриня під час окупації міста створила щоденник
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Підписуйтесь на Суспільне Херсон у Viber
