Харківський студент медичного університету Сергій Алхімов півтора місяця проходив практику у Кембриджському університеті Великої Британії. Хлопець, який близько трьох місяців лікував людей у метро на початку повномасштабного вторгнення, повернувся в Україну.
Чого навчився в лікарів Англії — Сергій розповів Суспільне Харків.
Навчання у Кембриджському університеті
Нас приймали на безоплатних умовах. Нам оплатили все: починаючи з трансферу, закінчуючи проживанням. Нас прийняли, як слід. Спочатку я поїхав до Варшави, там зміг оформити візу. Потім поїхав до Кембриджу. Наше стажування проходило в одній з найкращих лікарень Англії, Royal Papworth Hospital.
Наше стажування було індивідуальним для кожного, тобто ми формували списки бажань зі спеціальностей, які ми бажаємо практикувати. У перший тиждень ми проходили екскурсії, якісь базові тренінги, починаючи з реанімації, спілкування з пацієнтами. А після цього у нас було шість тижнів практики у тих відділеннях, які ми обрали.
У мене було два тижні в кардіохірургії, два тижні в ендокринології, два тижні в трансплантології. Ці спеціальності мені цікаві. Взагалі дуже-дуже сподобалося. Особливо кардіохірургія, тому що я побував у найбільшому в Європі Центрі пересадки серця.
Ставлення до українських студентів
Нас їхали 20 студентів, усі з Харківського національного медичного університету. Були студенти з 4 та 5 курсу. Наше стажування почалося в липні, а закінчилося у вересні.
Нас забезпечували всім, давали доступ до всього. У деяких відділеннях давали можливість асистувати на операціях, тобто тримати якісь зажими тощо. Лікарі, які нас навчали, ставилися до нас так, що ми ніякі не особливі, а навчаємося на рівні зі студентами Кембриджу. До нас вимоги були такі ж самі. Навчання було інтенсивне, ми були у лікарні з ранку до вечора.
Декан факультету на першій лекції сказав таку фразу: "Ми розуміємо, що ви з іншої країни, не переживайте за англійську мову, адже ми українською володіємо набагато гірше, ніж ви англійською".
Які знання привезли в Україну
Ми отримали навички з реанімації, ми отримали максимальний рівень знань, найсучасніші знання. Те, що тільки винаходять. Наприклад, у нашій країні гепатит C — це страшна хвороба, яка майже невиліковна. В Англії — це три місяці пігулок і ти здоровий.
Лікарі дуже переживають, що у нас не було практики. Був коронавірус, потім війна. А медицина — це наука практична.
Про досвід надання меддопомоги у метро
Я приїхав і намагався особливо не розповідати про це. Я мовчав. У країні, де немає війни, якщо ти першим про неї будеш розповідати, будуть думати, що ти трохи чудний. Але на другий день, після другої лекції, до мене підійшов чоловік, який веде новини у Кембриджі. Він сказав, що знає про мою роботу у метро, про нагороду президента. Після цього він розіслав інформацію до газет, і у мене брали інтерв'ю The Times, газета Кембриджа, я виступав на телебаченні, на радіо.
Тобто Англію зацікавив цей досвід. Їх, звісно, це здивувало. Вони вважають, якщо ти не отримав ліцензію, тобто після диплому не пройшов стажування повне, ти не маєш право практикуватися. Але іншого виходу ніхто тоді не мав.
Їх цікавило, чи справді я жив у метро. Вони не уявляли, як можна жити у метро, і не день-два, а три-чотири місяці. Для них було дуже цікаво, коли я сказав, що ночував у вагоні метро, бо іншого місця не було.
І друге, що їх цікавило, це кількість людей. Я казав, що на станції 2000 людей, і я там сам як лікар. Вони відповідали: "Оу… І як ти справлявся?" Я казав, що як міг, так і справлявся.
Про життя в Україні
В Одесі було нагородження медичного персоналу: не тільки цивільних, а й військових медиків. Приїжджав президент і нагороджував лікарів, які відзначилися. Мене нагородили медаллю "За врятоване життя". Мені її вручили, бо у метрополітені було декілька життів, які довелося і пощастило врятувати.
Іноді телефонують люди, з якими я познайомився у метро. Зазвичай люди питають, чи можна замовити якісь ліки через волонтерів. Телефонують люди з Харкова чи навіть ті, хто у метро. Наприклад, є жінка, якій я трохи життя врятував. У неї зараз все добре, вона у безпечному місці і їй нічого не потрібно. Вона часто пише, питає, як у мене справи.
Зараз я живу у рідному Миколаєві. Я приїхав у Харків забирати речі. Я жив на "23 серпня" і я не міг не побачити, так би мовити, своїх співмешканців у метро. Вони мене впізнали. Вони мені вже, як рідні. Адже якщо ти з людиною проводиш чотири місяці у таких складних умовах, як метро, вона тобі стає рідною. Вік чи стать немає ніякого сенсу.
Плани на майбутнє
Зараз активно навчаюся та вивчаю англійську мову. У майбутньому для того, щоб привезти щось в Україну, потрібно добре володіти англійською.
Читайте також: Студент, який лікував людей у метро Харкова, стажуватиметься в Кембриджському університеті
Також у мене є невеличка практика. Ми співпрацюємо з громадською організацією TeleHelp Ukraine в Америці, організованою студентами з України. Вони організували телемедицину, тобто лікарі зі Стенфорду консультують наших людей через відеозв’язок за допомогою перекладача. Я допомагаю перекладати медичну документацію.
Зараз лікарі потрібні нашій країні. Якщо повиїжджають усі лікарі, хто лікуватиме людей? Моя велика мрія — бути кардіохірургом. Я мрію потрапити в Інститут серця на інтернатуру, отримати там знання і досвід.
Що відомо
- У Харкові студент медуніверситету Сергій Алхімов організував медпункт та допомагав людям, які через війну вимушені жити на станціях метро.
Читайте також
"Такого навантаження ми б не витримали вдруге": лікар розповів про роботу в Ізюмі під час окупації
