Ліванець Білал Амхаз живе в Кропивницькому чотири роки. Він – студент Донецького національного медичного університету. Зараз вивчає українську мову. Суспільному розповів про те, чому на час війни залишився в Кропивницькому, як живе під час блекаутів і як ставиться до того, що саме його держава першою в арабському світі офіційно підтримала Україну після нападу Росії.
Білал Амхаз приїхав до Кропивницького у 2018 році. Доти жив у Бейруті – столиці Лівану. У Лівані й зараз перебувають його батьки й багато інших родичів – братів і сестер з родинами. У себе на батьківщині Білал Амхаз працював зубним техніком.
Потім, каже, знайомий стоматолог порадив йому продовжити навчання в Україні, а саме в Кропивницькому. "Він сказав мені, що тут гарні люди, і університет". Зараз Білалові Амхазу 34 роки, і він студент п’ятого курсу. З останньої його поїздки на батьківщину минуло вже понад три роки. Перешкодою для мандрівок стали ліванська економічна криза, яка почалася у 2019 році, епідемія коронавірусу у світі й цьогорічне повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
"У Лівані багато краси"
Ліван – це невелика країна на Близькому Сході. Порівняно з іншими арабськими державами вона відкрита й демократична. Тут терпимі до різних релігій. Поруч живуть і християни-католики, і представники обох течій ісламу – суніти й шиїти.Між усіма цими конфесіями навіть діляться головні державні посади – президента, прем’єр-міністра і спікера парламенту. Білал Амхаз каже: Ліван безпечний для приїжджих. "Місцеві жителі дуже привітні й щедрі. Навіть якщо ви – незнайомець, вони можуть запропонувати вам обід. Звичайно, трапляються й погані люди. Але так буває у кожній країні".
Також гості країни відзначають мальовничість і різноманіття ліванських пейзажів, погоди й архітектури."У Лівані багато краси. А взагалі це маленька країна. Наприклад, ти поїхав у гори, а вже через дві години можеш опинитися на морі. І багато туристів люблять Ліван за це". Якщо в одних регіонах Лівану переважають пальми й цитрусові дерева, то в інших вже зустрічаються клени, дуби й сосни. "Найкраще з дерев, яке в нас є,– каже Білал Амхаз, – це те, що розташоване на нашому національному прапорі. Це кедр". Сам ліванець особливо любить столицю своєї країни – Бейрут – і ліванські села. Каже, сільська місцевість в Україні й Лівані трохи схожа – насамперед пейзажами й заняттями людей. Ліванські селяни також вирощують на полях різні культури. Подібна й погода у двох країнах. Літня температура в Лівані рідко перевищує 40 градусів. Зими тепліші за українські, але сніг також буває."Для мене сніг не дивина, – каже Білал Амхаз. – Просто в Україні його випадає більше".
"Коли Ліван офіційно підтримав Україну, я дуже тішився з того, що я – ліванець"
Найбільша відмінність між українцями й ліванцями, на думку Білала Амхаза, виявляється в ступені відкритості до спілкування. "Наприклад, у Лівані, коли ти гуляєш, то можеш незнайомцям сказати "Привіт" і "Вітаю". Інколи навіть питаєш, як справи. А тут, в Україні, буває так, що двері квартир розташовані поруч, а мешканці один одного не знають. Але я все одно вітаюся навіть з чужими людьми. І вони відповідають". В організації ж побуту українці й ліванці схожі. Білал Амхаз каже: у місцевих крамницях можна знайти всі потрібні товари. Знеструмлення в Україні його не шокували. Ліван має великі проблеми з енергозабезпеченням, і там люди роками живуть з поданням електроенергії за графіком. Ліванці лише за рік пережили два великі блекаути. Країна на добу залишилася без світла спочатку торік у жовтні, а потім цього року в січні. Окрім цього, в державі не припиняється економічна криза. "У Лівані зараз теж тяжкі часи, але люди знаходять різні варіанти, щоб бути щасливими", — каже Білал Амхаз. І саме Ліван першим з арабських країн офіційно підтримав Україну. 15 березня бейрутський музей Палац Сюрсок підсвітили синім і жовтим кольорами. Білал Амхаз говорить: коли дізнався про це, то дуже зрадів. "Того дня я був щасливий, що я саме з Лівану".
"Від самого початку я не розумів, чому українці не спілкуються українською мовою"
Своєю улюбленою місциною в Україні Білал Амхаз називає село Мартинівку (це колишній Новоархангельський район і нинішня Підвисоцька громада Голованівського району). Звідти родом його дружина-українка. Білал Амхаз каже, що любить бувати в Мартинівці. "Там гарна природа. Коли весна, там все зелене, співають пташки. Я там дуже відпочиваю". І саме дружина зараз допомагає вивчати українську мову. У Кропивницький Білал Амхаз приїхав, знаючи лише арабську, англійську й трохи французької мови. У самому Лівані побутують два варіанти арабської. Класичну арабську вивчають у школах. На ліванському діалекті спілкуються. "Жителям інших арабських країн дуже подобається саме ліванський діалект арабської", – каже Білал Амхаз (ліванська мова звучить милозвучно – ред.). Англійською ліванець володіє добре: цю мову на його батьківщині вчать з дитинства. Коли приїхав в Україну, почав опановувати російську. У його кропивницькому оточенні практично всі говорили цією мовою, і це дуже допомагало з її вивченням. А з початком повномасштабної війни всі знайомі російськомовні Білала Амхаза перейшли на українську, каже ліванець: "І це правильно. Я ще в перший день перебування тут не міг зрозуміти, чому українці не спілкуються українською. Це ж їхня мова". Основне правило, каже, під час опанування іноземної мови, – більше її застосовувати. "Головне – не соромитися. Навіть якщо ви робите помилки, все одно говоріть. Чому, наприклад, я вивчив мови? Бо я не соромлюся говорити. Правильно чи неправильно, я все одно спілкуюся". Білал Амхаз каже: після завершення навчання хотів би залишитися в цьому місті. "Мені дуже подобається Кропивницький. Але, звісно, поки що я не загадую далеко наперед".
Читайте також
- У Кропивницькому прикрасили сосни, присвячені містам-героям, ЗСУ та волонтерам
- Кропивницький кухар-популяризатор автентичної кухні осучаснив рецепт картопляників
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері , Телеграм, Інстаграм та Ютуб
