Повернувся з-за кордону, аби боронити Україну від окупантів. 5 листопада 2022 року під час ворожого мінометного обстрілу села Яковлівка біля Соледара загинув старший солдат 109 батальйону 10 гірсько-штурмової бригади з Івано-Франківщини Володимир Витошко.
Спогадами про чоловіка, сина, дядька та наставника із Суспільним поділилися рідні та близькі бійця.
Його важко було зупинити
Володимир Витошко народився 9 квітня 1991 року в селі Підгір'я на Івано-Франківщині. Мати бійця Наталія пригадує, її син пізно почав ходити та говорити, а коли пішов і заговорив — то його важко було зупинити.
"То була чудова дитина — активна, весела, добра. Володя вмів жартувати від маленького. Він брав участь у різних заходах, займався боротьбою та вчився грати на гітарі в музичній школі — словом, його всюди було повно", — розповідає Наталія Витошко.
Після закінчення військово-спортивного ліцею Володимир вступив на історичний факультет Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Отримавши повістку в армію, Витошко пішов без вагань. Сестра Марія пригадує, що йому завжди боліло за Україну. Тому після початку російсько-української війни у 2014 році хлопець рвався у бій.
"Вони мали вже вирушати на передову, коли вийшов закон про заборону залучати до бойових дій строковиків. Багатьох хлопців-контрактників з його частини привозили мертвими. Це його дуже засмутило. Якби він не був строковиком, то точно воював би", — каже сестра солдата.
Дядько Володимира — один із засновників професійного альпінізму на Прикарпатті Іван Мартинюк — змалку заохочував племінника до походів у гори. Тож Карпати до кінця життя залишилися його пристрастю.
"Поряд з дітьми він і сам ставав дитиною"
Під час навчання Володимир Витошко став постійним вожатим у спортивно-оздоровчому комплексі "Смерічка" від Прикарпатського національного університету. Наталія Витошко каже, що навіть після армії, працюючи за кордоном, її син щоліта повертався у табір.
"Не знаю, чи він би пов'язав своє життя з учителюванням у школі, але "Смерічку" він би ніколи не залишив. Володя дуже любив дітей, вкладав у них душу. З ними він сам ставав дитиною. Казав, що діти — найкращі психологи. Вони вірять тобі тоді, коли ти щирий", — говорить мати захисника.
Валерія Ковальчук познайомилася з вожатим Володимиром Витошком понад 10 років тому у таборі "Смерічка". Дівчина каже: назавжди запам'ятає його добрі очі, щире серце, неймовірне почуття гумору та усмішку на обличчі.
"Володимир Петрович — це Людина з великої букви, яка завжди кохала Україну. Він завжди казав: "Життя цікаве, хоча й несправедливе". І ми всі, як ніколи, зрозуміли цю фразу", — ділиться Валерія Ковальчук.
Володимир Витошко тісно приятелював з двома іншими вожатими — Тарасом і Степаном. Дружина захисника Христина Мельникович пригадує, для дітей хлопці були уособленням трьох козаків з однойменного мультфільму Володимира Дахна. Після "Смерічки" друзі набили символічні татуювання з цими персонажами.
"Степан — високий та мужній хлопець, тому він відповідав найбільшому козаку. Тарас завжди був інтелігентом, як і середній козак. А Вовчик — найменший і найвеселіший. Його друзі казали: "Ти — найменший, але ти — найсміливіший", — пригадує дружина полеглого воїна.
"Ми знали, що будемо чоловіком та дружиною"
З майбутньою дружиною Володимир Витошко познайомився у січні 2018 року в соцмережі. Христина Мельникович пригадує, першим повідомленням від нього було: "Юна леді, ми з вами незнайомі. Але я б дуже хотів з вами познайомитися".
"Всі його сюрпризи, приємності і подарунки були такими ж неординарними, як він. Ми знали, що будемо чоловіком та дружиною. Я усвідомила це трошки пізніше. А він казав, що знав це з першого дня, як тільки мене побачив", — розповідає Христина.
Через рік закохані почали жити разом. Дружина бійця каже, у цей період щовихідних вони ходили в гори — незалежно від того, яка була пора року.
"Як не дивно, чоловік мені освідчився в горах. Ми з друзями піднялися пофотографуватися на вершині — позували, дуріли й жартували. Я задивилася на захід сонця, а повернувшись, побачила, що Вовчик стоїть на коліні з обручкою", — пригадує Христина.
У травні 2021 року Христина та Володимир одружилися. Опісля чоловік ненадовго поїхав працювати за кордон.
Дев'ять днів без зв'язку
Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Володимир Витошко повернувся з-за кордону. Попри відмовляння рідних, 4 березня чоловік пішов воювати добровольцем.
"Коли проводжала його, він сказав, що знає, куди й на що йде. А я цього не усвідомлювала. Піддалася ейфорії, як і всі, що ще тиждень або місяць — і все має закінчитися. Моментами досі не вірю, що це все зараз відбувається з нами", — ділиться дружина Володимира.
У складі 10 гірсько-штурмової бригади Володимир Витошко обороняв від російських окупантів Київщину. У період деокупації Бучі та Ірпеня військовослужбовець дев'ять днів не виходив на зв'язок.
"Ці дні були дуже страшні. На дев'ятий я приїхала вранці на роботу, виходжу і бачу на заставці Вовчика. Коли він телефонував, то завжди казав: "Привіт, моє коханнячко". А тоді декілька секунд ні він, ні я не могли розмовляти", — розповідає Христина Мельникович.
Після звільнення Київської області бійців "десятки" ненадовго відпустили додому. Христина каже, відчувала, що її чоловік теж повернеться.
"15 травня, перед річницею нашого одруження, він зателефонував і попросив впустити друга, який мав передати мені квіти. Я відчинила двері і побачила Вову з букетом бузку. Він сказав: "Вибач, то вже пізно, ніде не міг купити квіти", — пригадує Христина.
"Поранення не завадить мені захищати Україну"
У травні після триденної відпустки військовослужбовець поїхав воювати на Донеччину. 1 червня його позиції обстріляли з ворожого міномету. Володимир Витошко отримав уламкове поранення в руку та груди.
Після двох операцій боєць місяць перебував на реабілітації.
"Тоді ми розмовляли про те, йти йому чи не йти. Хоча у нього завжди було "йти". Він сказав, що поранення не завадить йому виконувати свій обов'язок. Він був упертим. Його неможливо було переконати, тим паче в такому питанні", — каже дружина Володимира Витошка.
"Були моменти, коли вони з побратимами між собою прощалися"
У вересні Володимир Витошко повернувся до побратимів на Бахмутський напрямок. Бойовий медик його роти, який з міркувань безпеки не назвався, згадує, як воїн відрізнявся допитливістю під час занять з медицини.
"Найбільше приємно — це коли ти навчив людину і вона з цими знаннями рятує життя. Під час бойового завдання наш побратим отримав поранення і Вовчик не розгубився. Згадав, чого я його навчав, і врятував життя", — пригадує військовослужбовець.
Востаннє перед загибеллю захисник розмовляв з батьками 22 жовтня — у річницю їхнього весілля.
"Він, як завжди, сказав, що у нього все добре: "Мамо, все є. Нічого не треба. Мені тепло. Подивіться, яка в мене борода вже!" Щоб підбадьорити, сказав: "Я повернуся. Думаю, до квітня все закінчиться і буде День перемоги на мій день народження", — пригадує матір бійця Наталія Витошко.
Остання телефонна розмова між Володимиром та його дружиною Христиною відбулася напередодні мінометного обстрілу, який став останнім у житті захисника.
"Ми трішки довше говорили, як зазвичай. В його голосі відчувалося, що йому важко. Вовчик сказав, що багато його побратимів загинули і ситуація складна, тому він не знав, як все складеться. Він сказав, що дуже мене любить, і завершив словами: "Якщо щось, не плач". Поки що це я не можу виконати", — каже Христина Мельникович.
З її слів, побратими, які прийшли попрощатися із Володимиром, розповідали про його добру вдачу та жартівливу натуру.
"Він завжди підтримував бойовий дух, хоча насправді важких ситуацій було дуже багато. І були моменти, коли вони між собою прощалися, бо думали, що ніхто звідти живим не вибереться", — каже дружина полеглого воїна.
10 листопада 2022 року Володимира Витошка провели в останню путь. Захисника поховали в рідному селі Підгір'я.
"Найбільше, чого хочеться зараз, щоб він мені приснився. Він сниться всім друзям та знайомим і уві сні каже, що в нього все добре, сміється. Я так хочу з ними поговорити, почути його", — говорить Христина Мельникович.
На сайті Президента України зареєстрували електронну петицію про присвоєння Володимиру Витошку звання Героя України посмертно.
Читайте також
- "Я йду, щоб вам було безпечніше". Пам'яті воїна, звукорежисера Суспільного з Франківська Сергія Силкіна
- "Азовсталь", татуювання і довга дорога додому. Історія життя і загибелі "азовця" Тараса Лавріва
- "Так хочеться поговорити з ним". Історія вдови військового з Рівненщини, яка проходить реабілітацію на Прикарпатті
- "Кращих героїв я ще не бачив". Історія загиблого прикарпатського бійця Василя Скорецького
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
