Людмила Матвійчук з Рівненщини проходить реабілітацію в одному з пансіонатів на Івано-Франківщині. Жінка втратила у російсько-українській війні чоловіка, з яким прожила 28 років.
Про останні дні, коли спілкувалася з коханим, як дізналася про його загибель та як разом із дітьми намагається реабілітуватися після втрати чоловіка, Людмила Матвійчук розповіла кореспондентці Суспільного.
Подружжя Матвійчуків прожили разом у шлюбі 28 років. За цей час у них народилося троє дітей. Сергій Матвійчук був столяром та майстром на всі руки, розповідає Людмила. 12 березня 2022 року він поїхав на навчання до військової частини на Львівщину. Там пережив перші обстріли.
Пізніше військовослужбовця перевели у Черкаську область, де він тяжко захворів. Після одужання Сергій Матвійчук захищав Луганщину у боях за Сєвєродонецьк та Лисичанськ.
"Дуже переймався хлопцями, яких не могли врятувати або забрати. Але він у мене був з характером — тримав дисципліну", — говорить Людмила Матвійчук.
За її словами, чоловік за можливості телефонував сам, але майже не розповідав про ситуацію на фронті. Утім, Людмила додає: за кілька місяців Сергій так постарів, що знайомі його не впізнавали. Жінка каже, що чоловік міг передчувати свою смерть у їхній останній розмові.
"Він подзвонив і сказав: "Люда, мене в полоні можеш не шукати. Краще розпорю собі живіт, ніж здамся". Казав, щоб я була сильною та трималася, бо дзвінок про те, що мене не стало, може бути будь-коли", — пригадує вдова загиблого Сергія Матвійчука.
Військовий загинув 18 червня у Лисичанську. Однак жінка не знала про це — за два тижні побратими повідомили їй, що Сергій "трьохсотий". Обдзвонивши усі лікарні та звернувшись по допомогу до рідних та волонтерів, Людмила знайшла свого Сергія.
"Ми його знайшли вже у морзі в Дніпрі. Там сказали, що його вже хотіли поховати неопізнаним. Але при ньому був військовий квиток. Нам пощастило. Він був мертвим вже три тижні, коли його ховали", — розповідає жінка.
Людмила Матвійчук каже, що не пам'ятає, як розповіла про загибель чоловіка трьом дітям.
"Матвій постійно розпитує про тата. Влада більше замкнулася. Зі старшою ми частіше про це говоримо. Діти кажуть: "Мамо, нам пощастило, що ти знайшла тата і в нас є його могила", — переповідає вдова Сергія Матвійчука.
Після похорону Людмила максимально навантажила себе: пішла на курси водіння, почала опановувати нову професію, затіяла будівництво на подвір'ї. Жінка каже, що за ці кілька місяців виснажила себе фізично та емоційно, тож погодилася разом з молодшими дітьми пройти реабілітацію, щоб навчитись жити далі.
Читайте також
- "Я йду туди, щоб вони не прийшли до моєї дитини". Історія загиблого воїна Ігоря Федорака на позивний Шах
- "Мамо, а хто, як не ми?" Історія загиблого воїна Володимира Кліда з Прикарпаття
- "Все одно чекаю, що він повернеться". Сповідь матері, спогади знайомих про захисника з Прикарпаття Романа Дубінського
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
