"Я завжди йду до кінця. Я — вольовий". Історія військового з Луганщини на позивний Сталкер, який лікується у Франківську

"Я завжди йду до кінця. Я — вольовий". Історія військового з Луганщини на позивний Сталкер, який лікується у Франківську

Денис Александрук, Сталкер
Військовослужбовець Денис Александрук. Facebook/КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради

22-річний військовий з Луганщини Денис Александрук на позивний Сталкер майже чотири роки воював без поранень, допоки не отримав на фронті мінно-вибухове поранення обличчя.

Денис — один з учасників крайньої місії "Face the Future", яка проходила в Івано-Франківську. Його прооперували хірурги зі США, Канади та України.

Про службу та поранення Дениса Александрука, а також намір бійця після одужання продовжувати військову кар'єру розповіли на Facebook-сторінці обласної клінічної лікарні.

У своїй сім'ї Денис — найстарший із шести дітей. Попри відмовляння мами, у 2019 році хлопець добровільно пішов на контрактну службу. Тоді йому було 19 років. Денис — не єдиний військовий у родині. Також воювали й були поранені його вітчим і два брати.

У 20-річному віці Денис Александрук служив у зоні АТО/ООС. Початок повномасштабного вторгнення його застав у Новомихайлівці на Донеччині.

"Перший бій ми приймали, маючи боєкомплект на пів години бою. І то тільки "стрілкотня". Кулемет Дегтярьова7,62-мм Ручний кулемет Дегтярьова — радянський ручний кулемет, розроблений Василем Дегтярьовим в 1944 році під набій 7,62×39 мм, який "клинило" дуже часто. Бій тривав до 20 хвилин. Знищили дві БМП, танк і одну вантажівку з піхотою. Решта розвернулися і поїхали назад", — пригадує військовий.

Денис Александрук, Сталкер
Військовослужбовець Денис Александрук на позивний Сталкер. Facebook/КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради

"Зловив зубами міну"

Денис Александрук служив у підрозділі ПЗРК. Перед черговим бойовим завданням воїн отримав поранення обличчя — "зловив зубами міну", пишуть на сторінці медзакладу.

"Ми розвантажилися швиденько, вже зібралися йти. Повертаю голову, бачу якийсь спалах, тільки встигаю крикнути "Вихід!" — і тут же прихід. Стою, не розумію, що твориться. Пацанів не бачу, дим! Андрюха, командир відділення, схопив мене, бо я єдиний, хто стояв на ногах після приходу, і повів за собою в підвал. Ми пересиділи там... Нас заїжджало тоді десять, залишилося живими двоє-троє", — розповідає боєць.

Уламок міни пройшов через горло Дениса. Військовому вирвало частину щелепи, вивернуло губу, поранило шию, переламало шийні хребці, руку та ногу. У нього майже не залишилося зубів. Ще два пошкодження — це струс мозку та контузія.

Попри поранення, у підвалі Денис допомагав замотувати рани побратимам, поки не втратив свідомість. Через мінометний обстріл бійців евакуювали майже через три години.

Денис Александрук, Франківська ОКЛ, лікарня, реабілітація, Сталкер
Воїн Денис Александрук (по центру) в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні. Фото: Facebook/КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради

"Скільки разів мене не контузило, я все одно повертався"

Більшість контузій Денис Александрук отримав на Луганщині. Через них у бійця — головний біль та повторні переживання подій минулого. Також він погано реагує на фотоспалахи та різні свисти.

"Мною дуже сильно рухає гнів і ненависть. І це мене спонукає йти далі, навіть якщо боляче. Зараз це — гнів на м***алів. Вони повбивали моїх побратимів, і я маю їм помститися. Скільки разів мене не контузило, я все одно повертався, йшов далі, як би страшно і небезпечно не було", — каже військовий.

На фронті Денис допомагав пораненим побратимам. Якось він врятував одночасно трьох бійців. Приблизно два кілометри ніс одного на плечах, а двох інших тягнув за собою.

Американські хірурги під час місії "Face the Future" відзначили сильний характер пацієнта. Денис це підтвердив: "Я завжди йду до кінця. Я — вольовий".

Денис Александрук
Перший праворуч — військовий Денис Александрук. Facebook/КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради

При цьому найстрашніше для воїна — це бачити, як помирає людина, а ти не можеш допомогти. У телефоні Дениса зберігаються 23 номери полеглих побратимів.

"Ті, з ким починам, хто прикривав спину, допомагав, просто гарні пацани. Тим людям ти можеш довіряти. В них можеш бути впевнений, що він тобі не збреше, що він не меркантильний. Там ти справді пізнаєш людину, якою вона є", — говорить боєць.

Після одужання Денис хоче бути військовим інструктором або працювати в ТЦК та СП.

"Воювати я вже не піду. З моїми травмами дуже довго не можна буде одягнути бронежилет. То я думав піти на інструктора. Вчити пацанів, щоб вони не вмирали в першому ж бою. Хотів би навчати їх, як вижити в умовах бойових дій", — розповідає військовий.

Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube

На початок