"Ми живемо не втратою, а з втратою". У Дніпрі надають психологічну допомогу родинам загиблих військових

"Ми живемо не втратою, а з втратою". У Дніпрі надають психологічну допомогу родинам загиблих військових

Ексклюзивно
"Ми живемо не втратою, а з втратою". У Дніпрі надають психологічну допомогу родинам загиблих військових
Психологиня ТАПС-Україна Олена Шилова. Фото: Суспільне Дніпро

Дніпрянка Олена Шилова — дружина загиблого військового та психологиня кризової допомоги й організації ТАПС-Україна, яка займається підтримкою родин загиблих військових.

Як допомагають переживати втрату, як доречно виявляти співчуття та де можна знайти оточення, яке підтримає — Олена розповіла в інтерв`ю Суспільному.

Чоловік Олени, Сергій, з позивним "Грін" загинув у липні 2015 року. Підірвався під Гнутовим на міні і помер у лікарні в Дніпрі.

"Коли це сталося, то відчуття були страшні. Ти наче завмираєш і не розумієш, що буде далі. Я працюю психологом 18 років і знаю, що треба робити. Але коли ти перебуваєш у цій події, то дуже важко знайти, що і як робити. Коли дізналася, що чоловік поранений, дуже сподівалася, що він ще живий. Коли його доставили сюди, він не приходив до тями. Лікарі дуже хотіли його врятувати, але не змогли", — розповіла жінка.

Психологиня каже: дружини, у яких загинули чоловіки-військові, звертаються за допомогою у дуже різному стані. Найперше — це ступор, нерозуміння того, що сталося.

"Якщо тільки загинув, ще сорока днів немає, то дівчата у важкому стані і добре, якщо до мене приходять. Деякі щось роблять, готуються до похорону, бігають за документами. Але якщо соціальну самотність можна якось виправити, для цього ми збираємося, спілкуємося разом, то внутрішня емоційна самотність довго і болісно переживається", — говорить Олена.

За словами психологині, у перший рік дуже важливо спостерігати за собою.

"У ТАПСі ми так собі придумали і так говоримо, що живемо не втратою, а з втратою. Тобто вона стає в наше минуле і вони всі залишаються в нашому серці. Далі вже фаза адаптації, коли пройде десь два роки", — каже фахівчиня.

Як правильно виявляти співчуття у такому випадку? Як взагалі маємо зараз виховувати у суспільстві культуру втрати?

— У нас спілкуються і підтримують не завжди коректно, це точно. Люди так собі думають: "Не хочеться стикатися з цим болем. Щось таке хочеться сказати, щоб більше про це не говорити". Мені дівчата таке говорили: "Так, ніби я з тавром якимось, от я вдова і треба мене чи обходити чи що, ніби я заразна якась — незрозуміло".

З одного боку людям важко і не хочеться зробити боляче, вони не знають, як поспівчувати. А з іншого боку — ці фрази, які говорять дівчатам, починаючи з того, що "Ти собі знайдеш іншого", "Живи заради людини", "Зберися", "Будь сильною" — у всіх цих фразах чується зневага до почуттів, знецінення.

Тож, мені здається, дуже важливо говорити про те, як треба підтримувати: не треба нас обходити, не треба про це не говорити.

Щоб підтримати ви можете сказати дві фрази. Одна про те, що це дуже важко: "Це дуже важко зрозуміти і важко пережити, це дуже важке почуття". Друга фраза: "Якщо я можу тебе підтримати, то просто скажи як? Хочеш я побуду з тобою, хочеш ми про це поговоримо, хочеш обійму?".

Ми будемо робити таку методичку, щоб допомогти соцпрацівникам налагодити спілкування з членами родин загиблих.

Яку допомогу надаєте тим, хто до вас звертається і яка мета такої допомоги?

— З дівчатами у нас є індивідуальні консультації, це психологічна підтримка членів родин загиблих, за якою можна звернутися. Є групова робота. Хто не хоче в групову роботу чи в індивідуальну — ми раз на тиждень збираємось і проводимо час разом. Наприклад, виїздили на пікнік або з тваринками спілкувалися, щоб просто побути разом поруч з тими, у кого таке ж горе. І це інше відчуття, коли не треба щось говорити, коли ти замовкаєш, тебе розуміють. Це теж лікувальне середовище.

"Ми живемо не втратою, а з втратою". У Дніпрі надають психологічну допомогу родинам загиблих військових
Групова робота з рідними загиблих військових. Фото: особистий архів Олени Шилової

Чи можуть звертатися близькі тієї людини, якій потрібна психологічна допомога?

— Можуть, вони звертаються, але жодна психологічна допомога не буде корисною, якщо сама людина не захоче. Нікого ви в кабінет не заштовхаєте. Часто телефонують і кажуть, що людині потрібна допомога або я бачу, що погано людині. Якщо людина згодна, то вона приходить і ми працюємо.

З 2014-го року наші психологи і додому виїжджали, у сім`ї. Близькі теж телефонують і приходять, намагаємось допомогти як можемо. Так, ми не можемо повернути загиблого, але ми можемо допомогти розділити ті важкі почуття, які є, щоб можна було повернутися до життя.

У вашій організації ще є ресурс, можливості надавати допомогу? Куди можна звернутися за психологічною підтримкою?

— Так, можна звертатися. ТАПС-Україна співпрацює з іншими організаціями: зі службою з кризової допомоги Дніпра, з психологами, в Україні шукаємо спеціалістів, які є. Тому не залишаємо без уваги людей, які до нас звертаються. Телефонуйте або пишіть у телеграм: (067) 564 28 60.

Читайте також

У Дніпрі відкрили консультаційний центр для допомоги військовим та їхнім родинам

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро

На початок