Свято День української писемності та мови започаткували в 1997 році для розвитку державної мови. І за ці 25 років українська повернула собі статус рідної для багатьох українців. В ефірі програми "Культура на часі" говоримо про перехід на українську з акторкою серіалів "Сага", "Століття Якова", "Кріпосна" та інших, акторкою дубляжу та блогеркою Наталкою Денисенко.
На Суспільному у День писемності провели традиційний Радіодиктант національної єдності, до якого долучилися понад 20 тисяч людей. Знаю, ви зранку не мали змоги його написати в прямому ефірі, але чи брали ви коли-небудь участь у цій акції єднання?
Ні, ніколи. Для мене відкриття, що є такий диктант. Якби я заздалегідь могла підлаштувати всі плани, я б обов'язково його написала, тому що для мене це новина. І я думаю, що якщо наступного року знову таке буде, то я обов'язково візьму участь і підлаштую свої плани, свою роботу саме так, щоб написати цей диктант. Мені навіть цікаво, як я його напишу.
Поділіться вашою історією переходу на українську мову в побуті. Якщо правильно пригадую, саме в повсякденному житті ви перейшли на українську якраз на початку повномасштабного вторгнення. Як ви прийняли це рішення і перед якими труднощами поставали в цьому процесі?
Я дійсно була з тих, хто думав, що це (мовний перехід, – ред.) неважливо, і "какая разніца", якою мовою спілкуємося. Треба сказати дякую війні в моєму випадку: коли полетіли ракети, я нарешті зрозуміла всю важливість спілкування українською. Тому що я не хотіла, щоб мене хтось спасав, як вони казали, "русскоязычное население".
Я українка, яка виросла тут і спілкувалася російською. Але я люблю свою країну і не хочу нікуди їхати, не хочу, щоб тут була Росія. Я вчилася в українській школі, обожнювала мову та літературу, але це як грім серед ясного неба прийшла думка, що треба вже нарешті переходити.
На початку я докладала шалених зусиль, з мене лізло багато русизмів. Треба вмикати мозок, перелаштувати себе у спілкуванні рідною мовою, бо звик вже до іншого. Але в мене вийшло – і вийшло вдало. Я навіть робила майстер-клас для своїх підписників у соцмережі, як зробити мовний перехід швидко, лагідно і як не здатися, якщо ти уже почав.
Може, ви поділитеся якоюсь зі своїх порад, лайфхаків, як полегшити перехід на українську з російської?
Перше і найголовніше – це ваше бажання, ваше рішення. Якщо вирішуєте спілкуватися українською, то не щопонеділка або щовівторка, а назавжди. Завести словничок, записувати туди слова, які ви забуваєте перекладати. От я, наприклад, кажу якесь речення і забуваю, як буде, наприклад, "пляшка". От я пишу там: ""бутилка" – це пляшка". Такий словничок допомагає мозку, коли ми запитуємо себе і промовляємо. І якщо в нас є десь ці слова у такому чудо-записничку, то вони краще відкладаються у мозку і в пам'яті.
Навесні вийшло чимало публікацій про те, що ви плануєте безплатно викладати українську мову онлайн. Запису уроків я не знайшла. Вони, якщо я правильно розумію, залишилися на тій заблокованій сторінці в Instagram, бо ви багато писали про війну і ненависть до росіян. Розкажіть про досвід викладання української. Чи ви ще цим займаєтеся, в якому форматі?
Це був телеграм-канал "Мова від Наталки", в який могли додатися всі охочі. Я давала уроки щодо мови, як перейти, радила різні мовні тренінги, фільми, щоб люди могли дивитися і поповнювати словниковий запас. Я туди скидала все те, чим користувалася особисто для переходу, і різні завдання з перекладу русизмів, наголосів. Потім я ще займалася волонтерською діяльністю і тому коли в мене був час – вела телеграм-канал, але потім змінилися пріоритети. Зате там інформація вся збереглася.
Ви багато працювали як акторка в проєктах, які знімалися російською. І чому в нас була така хвороба галузі, це вже інше питання. Продюсерам українська в серіалах, крім комедійних, не звучала – мовляв, глядач не сприймає серйозні теми, драму, розмову про почуття українською. Як ви гадаєте, чи є зараз така проблема у сприйнятті контенту українською, і як нашому суспільству позбутися цієї проблеми, якщо вона є?
Я трошки не згодна з тим, що українська звучить тільки в комедійних серіалах. І в серйозних серіалах була українська. Проблема була в тому, що якщо знімаємо українською, то це тільки на український ринок. А гроші треба було заробляти всім, тому знімали російською.
На жаль, я не при владі, щоб якісь закони підписувати, але думаю, що наші політики дуже усвідомлені. Думаю, що будуть такі закони, які будуть, і зараз вони вже є, що ми маємо слухати, не слухати, а в радіоефірі має бути якийсь відсоток саме українськомовних пісень. На телебаченні саме українськомовне. І я думаю, що все буде добре і ми зможемо знімати українською мовою, бо далі наші серіали продаватимуться в Європу, а там уже неважливо, чи це українською звучить, чи англійською, тому що вони все одно будуть дублювати на свої мови. Наприклад, як робить Польща з нашими серіалами.
Як ви зараз ставитеся до всіх своїх минулих проєктів і минулих рішень, які мають шлейф російськомовності?
Не можу сказати, що мені соромно чи ще щось. Я знімалася в Україні та жодного разу не їздила в Москву. Ми знімали наші серіали тут. Це продюсери запрошували російських акторів. І в мене не було такого відчуття, що "ми були завжди на других ролях". У мене в наших проєктах, які знімали російською мовою наші продакшени, наші телеканали, завжди були одні з головних ролей. Це був мінус того зросійщення, тих помилок минулого, на які ми піддавалися всі. Тому що ми вважали, що це не так важливо.
Чи погодилися б ви в майбутньому працювати в кадрі російською?
Цього не буде, у моїй карті всесвіту зараз таке неможливе. І неможливе для будь-якого українця. Хіба що буде якесь кіно, де ми будемо знімати про події в Україні, і я буду грати жінку з Харкова, яка втікає від війни й говорить російською. Усе одно багато населення України говорить російською мовою й зараз. У мене немає ненависті до них. Я розумію, що людям важко. І наша влада, медіа, творчі люди мають створити найкращі, найкомфортніші, лагідні умови для цих людей, щоб вони могли перейти на рідну мову. Бо нашу мову знищували три або чотири століття, а ми хочемо, щоб за війну всі швидко так перейшли і спілкувалися українською.
На завершення хочу нагадати про ще один ваш проєкт – "Наталка-читалка". Це ваші творчі вечори, де ви читаєте вірші сучасних авторів і класиків. Яких ви авторів обрали для своїх творчих вечорів?
Я дуже люблю поезію – у мене в проєкті багато віршів і класиків, таких як Ліна Костенко, Василь Симоненко, Леся Українка, так і сучасників. Я навіть знайшла декілька віршів, які відгукнулися в моєму серці і відгукуються у глядачів, які приходять слухати мої читання, вірші, які народилися під час війни. І автори цих творів зовсім не поети, а звичайні люди. Вони теж мають право бути серед і Лесі Українки, і Василя Симоненка чи Сосюри. Тому що вірші наших сучасників нічим не гірші – і вони говорять про те, що зараз нас дуже бентежить.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
