Пекло в Ягідному: російський воєнний злочин, не помічений Amnesty International

Пекло в Ягідному: російський воєнний злочин, не помічений Amnesty International

Ексклюзивно
Пекло в Ягідному: російський воєнний злочин, не помічений Amnesty International
28 днів російські військові утримували в підвалі школи села Ягідне 299 дорослих та 67 дітей. Суспільне публікує розслідування "Щоденник вцілілої" про причетних до цього злочину та пережите цивільними в ті дні. Фото: Суспільне

Чернігівщина. На стінах шкільного підвалу у селі Ягідному вишкрябані імена людей та дати. Імена тих, хто майже місяць просидів там у заручниках, не знаючи, чи вдасться живим вийти на волю і тих, хто цей полон не пережив. Дати, коли російські війська зайшли до села та зігнали ягіднянців до тісного, вкритого грибком підвалу. Та дати втечі росіян і коли "прийшли наші".

28 днів 299 дорослих та 67 дітей пробули у підвалі розміром у 198 "квадратів", під військовим штабом, який росіяни влаштували у приміщенні школи. Жителі села фактично стали живим щитом для російських окупантів. Попри те, що з моменту, коли стало відомо про цей злочин, пройшло понад пів року, Amnesty International досі не згадала про нього, хоча звинуватила українських військових у використанні порожніх приміщень шкіл.

Журналісти Суспільного у документальному фільмі-розслідуванні "Щоденник вцілілої" не лише довели, що російські військові вчинили воєнний злочин у Ягідному, а й назвали підрозділи та конкретні імена росіян, винних у знущанні над людьми та смерті 10 селян.

"Думали, що її розстріляли"

Ягідне — за 15 кілометрів від Чернігова, просто на трасі до Києва. Будинки, серед яких і двоповерхові квартирні, туляться один до одного, що робить село візуально невеликим.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Село Ягідне, Чернігівщина. Фото: Суспільне

Двоповерхове приміщення школи і дитсадка — одразу перед лісом, з якого зайшли російські війська. У липні, коли ми вперше приїхали туди, на шкільному подвір’ї метушилися з десяток людей — переважно волонтери. На першому поверсі, де був дитсадок, розібравши безлад, залишений росіянами, облаштували волонтерський штаб. Там же надавали і медичну та психологічну допомогу жителям Ягідного.

На шкільному подвір’ї ми зустріли Івана Польгуя. Він, завгосп дитсадка, пробув у російському полоні з 5 по 30 березня. Його родину — дружину, двох синів, невістку та двох онуків — росіяни зігнали до підвалу на третій день окупації села.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Село Ягідне, Чернігівщина. Фото: Суспільне

Когось із селян привели до підвалу раніше, когось пізніше. 30 березня, коли російські війська поспіхом покинули Ягідне, Іван Польгуй був одним із тих, хто на власний страх і ризик вирішив йти ночувати додому і вперше за місяць зміг заснути лежачи.

Більшість додому повернулася лише 31 березня, коли у Ягідне прийшли українські військові. Лише тоді селяни, що були без зв’язку чотири тижні, дізналися, що вони справді вільні.

Російські військові зайшли у Ягідне 3 березня зі сторони сусіднього села Золотинки. Туди ж вони потрапили з Шестовиці, збудувавши понтонний міст через Десну.

Іван з дружиною, старшим сином та його співмешканкою ховалися у погребі, коли ввечері 3 березня російські військові прийшли до них на подвір’я.

"Удвох зайшли, потім третій спустився, — розповідає Іван Польгуй. — Зразу автоматами — сину до лоба, мені у потилицю: "Руки за голову, роздягайтеся, телефони, документи — все з кишень". Почали ми все викладати, телефони почали перевіряти. Співмешканка синова була. У неї документів ніяких з собою не було, у "Дії" все було записано. Вони не знали, що таке буває".

"Її забрали, вивели з льоха на вулицю. Може, хвилин 10 проходить, чуєм автоматну чергу. Ми думали, її застрелили… Згодом розповіла, що поставили на коліна, вимагали документи, а потім розстріляли телефон".

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Іван Польгуй. Фото: Суспільне

Родину росіяни зачинили у льосі, наступного дня нікого не випустили. І лише 5 березня наказали зібрати речі і виходити.

"Бачимо, що на нашій вулиці виганяють, кого знаходили, з дворів. Усіх зганяють в одну купу. Тоді нас з автоматами під конвоєм погнали до школи", — додає Іван Польгуй.

У той момент Іван вперше з 3 березня побачив молодшого сина Валерія з невісткою та онуками, які живуть по сусідству.

Валерій Польгуй — депутат Іванівської сільської ради, до якої входить Ягідне. Йому довелося спілкуватися з російськими військовими, вимагаючи мінімальних умов для того, щоб селяни могли вижити.

Читайте також: Російська тюрма чи могила №319: що відомо про зникнення письменника Вакуленка

Метр — на людину

"Ми йшли вперед, а вони ззаду йшли з автоматами, — розповідає Валерій. — Коли ми зайшли у шкільний підвал, то там було ще не дуже людно. Потім людей ставало все більше і більше кожної години. Ми їх намагалися розмістити по різних кімнатах, щоб якось місця було однаково".

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Валерій Польгуй. Фото: Суспільне

Росіяни дозволили селянам спустити у підвал стільці та лавки зі школи і дитсадка.

"Спочатку по метру було у кожного, а потім вже збилися, що ніде — ні у коридорі, ні на східцях — місця не було. Одне біля одного сиділи", — згадує Іван Польгуй. У нього за 26 днів сидіння ноги вкрилися ранами. Каже, так у багатьох.

Іван Польгуй з синами та онуками сиділи у найбільшій кімнаті підвалу — там раніше був шкільний спортзал. Проте ним припинили користуватися, не змігши, зокрема, вивести грибок зі стін.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Іван Польгуй. Фото: Суспільне

У цій кімнаті було 136 людей. Не всі змогли вижити.

"По-перше, тут не було умов для життя. Людей дуже багато з’явилося. Кисню почало не вистачати, — розповідає Іван Польгуй. — Був чоловік старенький. До 90 років. Його сюди занесли — він вдома хворів. Йому ставало з кожним днем все гірше і гірше. Він помер".

Дмитро Музика був першим померлим. Його не стало 9 березня.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Напис на стіні в підвалі, де росіяни утримували мешканців Ягідного. Фото: Суспільне

"Потім почали помирати люди, які до цього ходили, вели господарство. Як потрапили сюди — чи від нестачі кисню, чи від чого, — із розумом щось у них ставалося. І кричали, і верещали, — продовжує Іван Польгуй. — Добре, якщо зранку помре і протягом дня дозволу доб’ємося, щоб перенести у котельню на вулицю. А як вдень чи звечора помре хтось, дітки граються, і біля діток покійник півдоби може лежати. І всі діти це бачать, і всі розуміють. У котельні трупи складали один на одного. Три-чотири збереться, тоді просимо дозволу, щоб на цвинтарі похоронити, відвезти туди тачкою".

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Одна з кімнат підвалу, де росіяни утримували мешканців Ягідного. Фото: Суспільне

За час утримання у підвалі померли 10 ягіднянців.

Через нестачу місця люди, яким було погано, навіть не могли лягти. А якщо їм це все-таки вдавалося, їх неминуче хтось штовхав ногою, намагаючись пройти до відер, які стояли у кімнатах як туалети, або коли росіяни таки випускали на вулицю.

Надія Будченко не дожила кілька днів до визволення Ягідного. На прохання селян до неї все ж спустився російський військовий лікар — сказав, що ліків у нього немає і краще її винести на свіже повітря. Жінку залишили у котельні біля школи — вона померла там, на самоті у холодному приміщенні, пролежавши кілька днів.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Любов Іващенко, донька Надії Будченко, яка померла за декілька днів до визволення Ягідного. Фото: Суспільне

Її донька Любов Іващенко, героїня фільму "Щоденник вцілілої", на той час вже також була тяжкохвора, проте після деокупації села її зуміли врятувати українські лікарі. Та жінка тепер на пожиттєвому діалізі.

Читайте також: "Перше, що мене спитали: де повісити наш прапор?" Як живе звільнене Високопілля на Херсонщині

Їжі — менше половини стаканчика. До туалету — на відро

Вентиляція була тільки у дальній та великій кімнатах. У великій — дірка у вікні, у меншій — отвір у стіні. Проте їх дозволили пробити лише за кілька днів до звільнення. У решті кімнат — глухі стіни.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Одна з кімнат підвалу, де росіяни утримували мешканців Ягідного. Фото: Суспільне

У дальній кімнаті і досі висить прикріплений дротом до труби пластиковий бутель — у нього стікали відходи з туалету, яким зверху користувалися російські військові.

Окрім нестачі повітря, не вистачало і їжі. Перші дні люди їли те, що принесли з дому, та сухпайки, які давали російські військові — 3-4 на сотню людей.

"До мене почали підходити люди і питати, що нам робити, що їсти. Я звернувся до військовослужбовців. Багато хто спершу просто відвертався, не йшли на контакт, не розмовляли", — розповідає Валерій Польгуй.

За кілька спроб Валерія відправили до військового, який носив позивний "Клен" — саме він, як запам’ятали місцеві, віддавав накази утримувати людей і не зважати на умови, в яких ті перебувають.

"Нам треба розпалити багаття, щоб хоча б води теплої нагріти, попити хоч що-небудь. Він категорично сказав: "Ні", — розповідає Валерій. — Потім, десь через пів дня, я підійшов знову, аргументую: "Розумієте, тут нас дуже багато, всі хочуть їсти. І у будь-якому випадку потрібно ухвалювати якесь рішення. Багато людей голодних і дітей багато". Він сказав: "Добре. Невеличке, щоб диму взагалі не було. Якщо я побачу, що буде йти дим, більше не дозволю". І так з того часу започаткувалася наша кухня".

Варили на вулиці у каструлях, які були у дитячому садку, та з продуктів, що знайшли у їдальні та принесли з дому. На кожного інколи виходило менше половини 200-грамового стаканчика. Доварити їжу росіяни дозволяли не завжди. Було, що зганяли назад усіх до підвалу, коли вода тільки починала закипати.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Одна з кімнат підвалу, де росіяни утримували мешканців Ягідного. Фото: Суспільне

Попри відчутну нестачу їжі та води люди і самі обмежували себе, щоб зайвий раз не хотілося до туалету. Росіяни випускали на вулицю, де стояла шкільна вбиральня і до якої миттєво утворювалися довгі черги, тільки організовано і у певний період дня.

"Було таке, що о 7-й вечора закрили, а відкрити можуть нас в обід, — розповідає жителька Ягідного Валентина Данілова, яка до 24 лютого працювала вихователькою у дитсадку. — А ви ж розумієте, це ж стільки людей. У моїй кімнаті було 39. Я сиділа біля дверей, і біля мене стояло відеречко, на яке ходили всі люди у кімнаті. Простирадло тримали вдвох, щоб люди могли сходити".

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Жителька Ягідного Валентина Данілова. Фото: Суспільне

"Зразу було дуже соромно. Якось у мене мати навіть пити воду відмовилася. Казала: "Я не буду пити, бо я не можу, мені соромно ходити до туалету". Це так принизливо, це соромно було. І запахи ж ці, хоча ми якісь знайшли і таблетки, але ж все одно це не дуже допомагало", — згадує Валентина.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
"Туалет" у підвалі, де росіяни утримували мешканців Ягідного. Фото: Суспільне

"Ти — навідник"

Траплялося, що росіяни дозволяли жителям певних вулиць сходити на півгодини додому — взяти їжу чи потрібні речі. Іван Польгуй теж ходив, щоб подивитися, що з господарством.

"Одного ранку приходжу, на дворі ящики зі снарядами стоять, — розповідає чоловік. — Дивлюся, у мене два тюки згоріли у дворі, паркан 10 метрів горить, шпали і причіп з сіном. Я був у шоці. Гасити — води немає, нічого немає, їх у дворі немає. Нікого із рашистів не було. Я ці шпали руками тягав, гасив це все, притрушував, притоптував. Думаю, хоча б все інше не згоріло".

Під час іншого походу додому російські окупанти затримали Івана, звинувативши, що він — коригувальник вогню. Хоча у всіх селян відібрали телефони, будь-які гаджети і навіть батарейки з дитячих іграшок, і на той час люди уже давно жили у підвалі без електроенергії.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Дитяча іграшка в підвалі, де російські військові утримували мешканців Ягідного. Фото: Суспільне

"Ми прийшли звільнити вас. А ти прийшов і коригуєш, ти — навідник. Телефон!", — кричали йому російські військові.

Іван Польгуй продовжує: "До вулиці повели, прикладом у спину — впав. "На коліна!". Руки опускаю: "Роздягайся". Роздягнувся. "На землю!". З автомата навколо голови обстріляв мене. Один знущався, інші стояли — їх там багато було. "Підіймася. Пішов геть". І я пішов. Думав, будуть стріляти, — не стріляли".

Івану Польгую пощастило. Російські військові вбили сімох чоловіків з Ягідного та сусідніх сіл. Ще один житель Ягідного, Анатолій Шевченко, зник безвісти. Його затримали російські військові на початку окупації села.

Читайте також: "Так" або "ні" — в дуло автомату. Розповіді місцевих про "референдум" на окупованих територіях

Хто тримав людей у підвалі

Коли ми приїхали до Ягідного, там все нагадувало, що село було під російською окупацією: розбиті житлові будинки, знищений сільський клуб, спалена російська військова техніка на вулицях та у лісі біля школи. І сама школа, яка стала для сотень людей катівнею.

На той час ще не всі місцеві повернулися до села після пережитого. Як тільки Чернігівщину деокупували, багато хто виїхав, боячись, що російські війська знову повернуться. Декому з підвалу повертатися було просто нікуди.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Село Ягідне. Фото: Суспільне

Іван Польгуй був одним із перших, з ким ми поспілкувалися у Ягідному. Хоча і зізнався, що знову заходити до підвалу, показувати і згадувати переживате йому важко, він розуміє, для чого це потрібно — не дати забути іншим і показати світові злочин, який вчинили російські військові.

Проте не всі у селі погоджувалися говорити на камеру. Дехто відповідав, що боїться, що росіяни повернуться і буде ще гірше.

Ми хотіли не просто розповісти історії ягіднянців, від яких стає страшно. Страшно, що щось подібне могло трапитися з будь-ким під російською окупацією, що людське життя та гідність у ХХІ столітті для росіян нічого не вартують.

Ми ставили за мету з’ясувати, хто саме утримував людей у підвалі. На той час Чернігівська обласна прокуратура вже оголосила 9 підозр військовослужбовцям із 55-ї мотострілецької бригади, що базується у столиці російської Тиви — Кизилі.

Поки ягіднянців насильно утримували у підвалі як живий щит, тувинці займали їхні будинки та квартири, залишивши після себе безлад, сміття та, що важливо, документи, які дозволили ідентифікувати конкретних військовослужбовців. Станом на початок минулого тижня (17 жовтня 2022 — ред.) підозрюваних уже було 17.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Російські військові, які брали участь в окупації Ягідного та в утримуванні його мешканців в підвалі. Фото: Суспільне

Військові з 55-ї бригади (а переважна більшість це — тувинці, які мають азійську зовнішність, акцент, а інколи, за розповідями ягіднянців, і взагалі майже не розмовляли російською) обшуковували будинки та зганяли людей до підвалу. Проте не вони майже місяць утримували їх під замком.

На першому та другому поверхах школи базувалися військові з європейською зовнішністю. Вони облаштували там медпункт та штаб. А про те, що у школі був саме штаб, свідчить кілька речей. По-перше, на подвір’ї, за розповідями жителів Ягідного, встановили машину зв’язку, підвели кабелі до приміщення. Туди приїздили офіцери з інших підрозділів.

По-друге, на стіні дитячого садка росіяни залишили малюнок, схожий на план охорони та оборони об’єкту. На ньому позначено, що у селі стояла 55-та бригада, навколо школи підрозділи радіаційного, хімічного та біологічного захисту, взводи охорони, протитанкові ракетні установки та зенітні підрозділи. Школа на малюнку позначена як "ШКА". Джерела серед військових підтвердили, що таке скорочення росіяни використовують для позначення "штабу командування армії".

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Малюнок на стіні дитячого садка в Ягідному, на якому росіяни схематично позначили план оборони. Фото: Суспільне

Залишалося з'ясувати, який саме російський підрозділ базувався у школі. У пошуках нам допоміг документ, який ми знайшли у селі Вишневому — за півсотні кілометрів від Ягідного.

На тамтешній пилорамі росіяни утримували та катували жителів Чернігівщини. Попри те, що на місці працювали правоохоронці, нам вдалося посеред залишеного росіянами сміття знайти відомість зв’язку за 6 березня.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Приміщення пилорами у Вишневому. Фото: Суспільне

У відомості були зазначені командні пункти та передові пункти управління підрозділів центрального військового округу Росії, які у лютому зайшли на Чернігівщину, Сумщину та Київщину.

Відповідно до цього документа, у Ягідному базувалися 55-та та 74-та мотострілецькі бригади. 74-та — із Юрги Кемеровської області. Її перебування у Ягідному нам підтвердили і джерела в ОК "Північ", військові якого обороняли Чернігівщину у лютому та березні.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Відомість зв’язку росіян за 6 березня. Фото: Суспільне

Проте від Головного управління розвідки ми отримали дещо інші дані. В Ягідному міг перебувати також 228 мотострілецький полк із Єкатеринбурга.

Ніхто з опитаних селян не чув від російських військових згадок про підрозділ, до якого вони належали, окрім коротких фраз командира з позивним "Клен": "У нас на Уралі". Тож щоб перевірити, хто саме перебував у школі, ми вирішили провести журналістський експеримент.

Представляючись майором зі штабу командування армії, телефонували до військовослужбовців із 55-ї бригади, чиї номери ми отримали за допомогою білінгових даних. За легендою, ми перевіряли скаргу на військових цієї бригади, отриману від службовців з інших частин.

Переважно тувинці відповідали, що не заходили до школи, а були тільки на території села. Хто був у школі, казали, не знають. Тільки один із них, Буян Мезеркей, зазначив, що там був 228 полк.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Російський військовий Буян Мезеркей із 55-ї мотострілецької бригади РФ, що базувалася у Ягідному. Фото: Суспільне

Цей мотострілецький полк, відповідно до знайденої нами відомості зв’язку, мав пункт управління у сусідній Шестовиці, звідки росіяни збудували понтонну переправу. Там полк у березні мав значні втрати після обстрілів українських військових. До прикладу, тамтешні селяни після деокупації знайшли листок, на якому була написана назва цього полку та втрати лише за одну добу: два танки, три БТРи, 1 ПТУР, 3 загиблих та 19 поранених.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Фото: Суспільне

Ягіднянці запам’ятали двох російських командирів, які були головними серед тих, хто базувався у школі. Один був з позивним "Павук" (орієнтовно — полковник або підполковник), інший — "Клен" (капітан).

"Клена" згадують найчастіше — саме він віддавав найбільш жорстокі вказівки та перебрав на себе ухвалення рішень щодо перебування людей у підвалі.

"Павук", який був вищий за званням, але не за посадою, був більш адекватний, — розповідає Валерій Польгуй. — Якщо до "Клена" звертались люди з якимись проханнями, він майже ніколи не йшов на поступки. Жалості у нього немає. Співчуття немає ніякого. Ситуація була така. Двомісячна дитина, яка перебувала з нами у підвалі, на вулиці не відкривала очі, тому що для неї це було дуже яскраве світло. Вона не розвивалася. Я підійшов до нього і кажу: "Треба щось вирішувати, тому що дитина може залишитися з інвалідністю". Він відповів: "А що я зроблю? Це ж війна. А що ти хотів? У тебе є генератор? То став".

"Так у вас, — кажу, — от генератор є". "У нас цей генератор заледве штаб забезпечує. Знайдеш генератор — буде генератор". "А де мені його шукати тут, у підвалі?". На мою думку, якщо нормальна, здорова, адекватна людина, і з психікою все гарно, виховувалася у нормальній сім’ї, то у неї не повинно бути такої жорстокості до людей. Мені це не зрозуміло. У нього нормального спілкування і з підлеглими не було. Він так жорстко, безцеремонно тільки віддавав накази і все".

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Одна з кімнат підвалу, де росіяни утримували мешканців Ягідного. Фото: Суспільне

Ми зібрали максимально детальні описи "Павука" та "Клена". Перший був високий, підтягнутий, світловолосий та короткострижений (дехто навіть запам’ятав його як лисого), за 40 років.

"Клен" був молодшим (приблизно 35-43 роки), середнього зросту, зі світлими очима та з рідкою рудою бородою.

Десятки фотографій та відео російських військових, які ми знаходили і які могли би бути причетними до Центрального військового округу, ми надсилали жителям Ягідного. Успіху не було. Жодного з них місцеві не опізнали.

Проте нам вдалося ідентифікувати одного з російських офіцерів, які були у Ягідному. Валерій Польгуй під час однієї з суперечок між росіянами почув ім’я військового, який перед тим завів із ним розмову.

"Він якось напідпитку до мене підійшов, почав якісь запитання ставити. І я йому кажу: "Дивіться, ви прийшли на нашу землю, зігнали наших дітей, жінок під дулами автоматів у підвалі тут примусово утримуєте, у той же час грабуєте наші будинки, вбиваєте наших людей. Якби на вашу землю прийшли якісь люди, ґвалтували ваших жінок, вбивали, грабували вас, примусово утримували вас у підвалі, ким для вас були б ці люди?". "Ворогами". "Ну, тоді ви, — кажу, — дали відповідь на своє запитання", — розповідає Валерій Польгуй.

За словами Валерія Польгуя, військовий, який назвав себе начальником підрозділу протиповітряної оборони, після цього почав виправдовуватися. Мовляв, "не хотів їхати, але у підпорядкуванні 50 людей, не міг їх залишити", "ми не винні, ми не очікували, що так буде".

"Коли ми стояли розмовляли, одна жінка підійшла і запитала, як можна було б сходити додому, щоб взяти чи їжу, чи щось з речей, — продовжує Валерій Польгуй. — Цей військовослужбовець і каже: "Так я вас зараз зводжу". Десь за півгодини вони поверталися, і "Клен" їх побачив: "Чому без мене, без мого дозволу хтось пішов у село?". Він там на нього кричав, той щось намагався довести, огризався.

А в цей час стояв поруч "Павук". Підходить і запитує: "Що сталося?". Я розповів. "А хто водив додому?", — питає. "Ну, – кажу, – він мені представився начальником ППО". І тут "Павук": "Тімошенков Андрєй?". І мені просто запам’яталося це прізвище".

Ми знайшли сторінки Андрєя Тімошенкова у соціальних мережах та його номер телефону. Він — з Єкатеринбурга, де базується і 228 полк, і штаб Центрального військового округу РФ. Його дружина активно поширювала дописи із геолокацією у цьому місті. У пари — двоє дітей.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Андрєй Тімошенков з родиною. Це російський військовий, чий полк базувався в Ягідному. Фото: Суспільне

Валерій Польгуй впізнав Тімошенкова на фотографіях, які ми йому показали.

Приховавши український номер телефону, ми набрали Тімошенкова у телеграмі. І хоча розмова була нетривалою, він підтвердив, що був у Ягідному та знав про утримання цивільних у підвалі. Проте заперечував, що це воєнний злочин.

"Насильно там ніхто нікого не утримував, — стверджував Тімошенков. — Ми навіть коли приїхали, там вже дехто був у цей момент самостійно. Ми ж жили у цій же школі. І по нас йшов вогонь".

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Фото: Суспільне

Коли ми згадали про "Павука" і "Клена", Тімошенков відповів, що "по телефону таку інформацію не може розголошувати", і зв’язок обірвався.

Ми писали Тімошенкову опісля розмови, сподіваючись, що він таки погодиться розказати більше. Проте отримували відповіді, схожі на ці: "Тобто у вас з Росією війна, у нас з Україною війни немає", "всі знають, що я не ношу зброю взагалі, я ж — пацифіст".

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Фото: Суспільне

Також Тімошенков цікавився, як він може впевнитися, що ми — не зі спецслужб РФ. Але відповідати на наші дзвінки більше не став.

"Окремої статті для такого конкретного злочину, як "живий щит" або "жорстоке поводження", немає. Є стаття 438 Кримінального кодексу України "Порушення законів і звичаїв війни". Вона так звана бланкетна, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів. Зокрема, Міжнародної конвенції про захист цивільного населення під час війни", — коментує начальник слідчого відділу УСБУ у Чернігівській області Андрій Просняк.

"Вона встановлює ряд правил поведінки учасників збройних конфліктів, а також ряд заборон, які поширюються на учасників цих конфліктів. Серед цих заборон є заборона використання цивільного населення як живого щита. Тобто розміщення або поміщення людей у якісь локації, щоб запобігти обстрілам або ударам по цих локаціях з боку іншої сторони. Крім того, у цьому випадку це також можна розцінювати як і жорстоке поводження з цивільним населенням, оскільки вони не мали доступу навіть до найосновніших благ цивілізації.

Також встановлюється заборона на викрадення людей, на насильницьке утримання людей без виправданої воєнної необхідності. Ми прекрасно розуміємо, що тримати таку кількість людей у підвалі жодної воєнної необхідності, крім як захисту свого штабу з використанням їх як живого щита, не було. Тобто це, якщо можна так сказати, хрестоматійний приклад. Там були професійні військові. А будь-які професійні військові, коли проходять навчання, вивчають закони та звичаї війни. Тому вони не могли не знати, що можна, а що не можна.

У Росії жодна особа так і не була ніколи після всіх цих воєн притягнута до відповідальності. Жоден воєнний злочин не був розслідуваний. А відсутність покарання породжує нові злочини. Те, що для нас є обманом і недопустимим, для них є військовою хитрістю".

Андрій Просняк додає: українські військові знали про штаб росіян у ягіднянській школі, проте не могли його знищити, оскільки мали інформацію про цивільних у підвалі.

Ягідне: російський воєнний злочин, непомічений Amnesty International
Прокурор відділу Чернігівської обласної прокуратури Сергій Крупко (ліворуч) та начальник слідчого відділу УСБУ у Чернігівській області Андрій Просняк. Фото: Суспільне

Прокурор відділу Чернігівської обласної прокуратури Сергій Крупко зазначає, що рішення зігнати людей до підвалу було ухвалене вищим військовим командуванням.

"Саме таку версію ми розглядаємо, і вона підтверджується доказами у справі, — каже Крупко. — Через нелюдські умови утримання людей у підвальному приміщенні померли загалом 10 цивільних осіб. Ми кваліфікуємо цей злочин за ч.2.ст.438 ККУ — жорстоке поводження з цивільним населенням, що спричинило загибель людей.

Зараз працюємо над тим, щоб встановити точні анкетні дані військовослужбовців, які займали вищі керівні посади серед тих, хто перебував у селі і школі. Ми маємо надію і сподівання, навіть впевненість, що особи, які причетні до злочинів в Україні, понесуть юридичну відповідальність у найбільш небажаний момент свого життя".

До російських військових, яким оголосять підозру та обвинувальні акти, українські суди можуть застосувати процедуру заочного засудження або in absentia. Оголошені їм вироки дадуть змогу оголосити злочинців у розшук з надією, що у майбутньому вони будуть затримані або в Україні (взяті у полон, до прикладу), або правоохоронцями інших держав.

Усі зібрані матеріали журналісти Суспільного передадуть українським правоохоронцям. Окрім того, редакція розслідувань сподівається, що після викритого воєнного злочину, який вчинили російські військові у Ягідному, на нього зверне увагу і Amnesty International, на офіційному сайті якої досі жодної згадки про шкільний підвал, в якому росіяни утримували 366 цивільних, немає.

Фільм "Щоденник вцілілої", в якому розказано більше про злочин та який базується на щоденнику жительки Ягідного, доступний на YouTube з англійськими субтитрами.

Читайте також

Житло припинило своє існування. Як відбудовують знищені російськими обстрілами будинки

"Мені зрізають скотч з очей і стяжки з рук, я йду у бік України у футболці" — Михайло Вершинін про обмін та полон

"Орк побачив консерви для собак. Каже: "Це ми собі візьмемо" — волонтер, що врятував понад 200 людей на Київщині

Рука з жовто-блакитним браслетом: історія загиблого під Ізюмом військового

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди