Рука з жовто-блакитним браслетом: історія загиблого під Ізюмом військового

Рука з жовто-блакитним браслетом: історія загиблого під Ізюмом військового

Рука з жовто-блакитним браслетом: історія загиблого під Ізюмом військового
В одному з тіл, які дістали з братської могили в Ізюмському лісі, Оксана Сова впізнала свого 36-річного чоловіка, бійця 93-ї бригади, Сергія Сови. На фото: слідчі продовжують ексгумацію тіл загиблих військових та цивільних на місці знайдених масових поховань у звільненому від російської окупації Ізюмі, Харківщина, 16 вересня 2022 року. Фото: Олександра Новосел/Суспільне Харків

"Ця рука мого батька Сови Сергія Олександровича, воїна і Захисника України, 93-ї механізованої бригади "Холодний Яр", — так починається лист до президента від 14-річного Марата Сови. Тіло його батька знайшли під час ексгумації в лісі в Ізюмі, на Харківщині. Дружина Сергія, Оксана, упізнала чоловіка через фото, за жовто-блакитним браслетом на руці і татуюваннями на тілі. Наводимо її пряму мову.

Сергій перебував у статусі безвісти зниклого з 19 квітня. Ми шукали його протягом п'яти місяців, але ніякої інформації не було. Ми сподівалися на поранення, на полон, на все, що тільки можна.

Сергій з 2014 року воював і в АТО, і в ООС. Потім підписав контракт з 93-ю бригадою "Холодний Яр". 24 лютого він був уже на контракті. До повномасштабного вторгнення хотів отримати кваліфікацію навчального медика, тому у лютому перебував в навчальному центрі "Десна". З 24 лютого його прикомандирували до іншого підрозділу і він виконував бойові завдання в Чернігівській області. Потім повернувся вже до свого підрозділу і їх відправили на Харківський напрямок. Сергій продовжив воювати під Ізюмом.

Ми говорили з ним щодня, якщо був зв'язок. Якщо не було, я писала йому повідомлення. 19 квітня у нас відбулася остання розмова, я її ніколи не забуду. На той час уже декілька днів поспіль були тяжкі бої, їх накривала авіація, ствольна артилерія, танки, сили були, на жаль, нерівні, нашим не вистачало підтримки. Сергій казав, що не знає, чим усе закінчиться, але ні метра нашої землі хлопці не віддадуть, не відступляться назад. Так і вийшло. А далі зв'язок з ним обірвався. Потім бригада повідомила мене, що о 10 ранку на Ізюмському напрямку відбувся тяжкий бій і після бою його вже не було на позиції.

Коли я дізналася, що наші війська вже деокупували Ізюм, то моніторила інформацію про знайдені і не знайдені тіла бійців. У п'ятницю, після ексгумації, упізнала чоловіка за фото. Надіслала знімки до військомату. Мого чоловіка там гарно знали, тому сумнівів ніяких, що це він, не було.

Рука з синьо-жовтими браслетами з братської могили в Ізюмі належить військовому з Дніпропетровщини Сергію Сові, фото: Сергій Болвінов, Фейсбук
Рука з синьо-жовтими браслетами з братської могили в Ізюмі належить військовому з Дніпропетровщини

Мій стан у п'ятницю був тяжкий і я не могла це приховати від дітей. Мій старший син Марат — йому 14 років — бачив, що зі мною відбувалося. Тому в неділю Марат сам вирішив написати листа до президента. Сподіваюся, президент його отримає і побачить, як Марат пишається батьком, як хоче, щоб ним також пишалися усі. Так, Марат — підліток, але його виховував батько і він вже, як справжній чоловік.

Читайте також: "Вони не були готові" — Юсов про контрнаступ на Харківщині, рух опору та настрої колаборантів

Тепер спешу буде офіційне упізнання, потім тіло мого чоловіка віддадуть для гідного поховання. Ми забираємо його додому, в Нікополь, до рідного міста.

Його загибель — це мій біль на все життя, але я дружина солдата. Він з 2014 року навчав мене стійко приймати удари долі, вчив бути сильною. Я знала, що завжди можу подзвонити йому, при будь-яких труднощах, навіть якщо він за сотню кілометрів від мене. Він був завжди для мене і дітей номер один. Зараз мені так хочеться йому зателефонувати, але, на жаль, немає куди.

Читайте також

"Звук літака. Лунає свист. Чоловік поряд закриває мене собою" — історії свідків бомбардування маріупольського Драмтеатру

"Росія вдалася до кожного зі шляхів геноциду" — Тімоті Снайдер про російський фашизм, майбутнє України та Зеленського

Високопілля під час окупації та після звільнення від росіян — інтерв’ю з головою громади

"Де мій Віталік?". Три історії про воєнні злочини росіян в Україні та чому вони загрожують світовій безпеці

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди