Свій дев'ятнадцятий День народження уманець Антон Штукін, який воював за Україну в Маріуполі, зустрів у російському полоні. Що вже незабаром син повернеться, впевнений батько Антона – Сергій Киричатий-Штукін.
Як юнак потрапив до лав "Азову", про що питав, коли телефонував із "Азовсталі" та чому батькам полонених варто не втрачати надію – розповів Суспільному.
"Він мене поставив перед фактом"
Син у дитинстві був творчим: любив щось ліпити, малювати. Попри це, Антон ще з юного віку думав про захист Батьківщини:
"Він з нерозумінням ставився до тих, хто ухиляється від військової служби, вважав обов’язком кожного юнака пройти це. Сказав: «Відслужу, а потім уже коли повернуся, буду думати про все інше». Я йому пропонував спочатку здобути освіту. Але він вирішив, що це все одно буде лише після армії. Планував, що, можливо, піде навчатися у військове – ще не знав на той час, чи хоче пов'язати своє життя з армією надовго".
Саме в "Азов" син спочатку йти не планував, пояснив чоловік.
"Спочатку хотів у Нацгвардію. Фізично був підготовлений, не вживав спиртного, займався спортом – ММА", – розповів він.
Розповів, що Антон любив подорожі у компанії друзів, особливо піші:
"Міг з друзями просто зібратися і поїхати у Карпати. Там вони могли ходити по 40-50 кілометрів. Не тими шляхами, якими ходять туристи. Вони по-своєму знайомилися з місцевістю. Мабуть, це передалося від мене. Я теж люблю подорожувати, досліджувати, тварин люблю. Мабуть, це передається генетично".
У "Азов" Антон потрапив тому, що через певні нюанси не зміг піти до Нацгвардії:
"До цього він знав про «Азов», про те, які вимоги були, щоб потрапити туди. Пройшов, склав усі нормативи. Мене він поставив уже перед фактом. А потім сказав, що йому час їхати".
Протягом місяця син телефонував, казав, що все добре додав пан Сергій:
"Він не розповідав мені де він і що він. Я йому довіряв. У мене ніколи не було ніяких сумнівів щодо нього, я знав, що він нічого поганого не робитиме. Я взагалі з ним спілкувався, як із дорослим чоловіком. У нас не було такого, як буває у деяких, що «Я батько, я так сказав». Можливо, це через те, що я свого часу десь чогось недоотримав з моєю думкою не завжди рахувалися. Тому я його в цьому не обмежував. Лише підтримував і просто як батько міг коректувати. Це справа дорослої людини – почути і зробити для себе якісь висновки".
"Він готувався"
У листопаді син повідомив, що його взяли на службу і він буде солдатом "Азову", розповів пан Сергій.:
"Сказав, що він у Маріуполі. Я привітав його. Це рішення він приймав самостійно. Коли він уже пройшов відбір і їх закріпили за частиною, в нього був місяць відпустки. Це було на початку лютого. Він поїхав до друзів у Київ, потім – на екскурсію до Львова. Звідти він повернувся з бронежилетом. Сказав, що передали волонтери. Це вже потім я дізнався, що він купив його за власні кошти – готувався".
Розмови про те, що росіяни готують повномасштабне вторгнення, лунали вже тоді, зазначив чоловік.
"Приблизно за десять днів до повномасштабного вторгнення йому зателефонували. Їм всім сказали повернутися у військову частину. Він тоді приїхав зі Львова, побув три дні вдома і я його відвіз на потяг. Єдине, що я запитав: «Як же бути, у тебе ні підготовки, нічого», а він відповів: «Ми витримаємо», – розповів батько.
"Так радів, наче вже їде додому"
Син пару разів на тиждень, казав, що все добре, потім почав телефонувати рідше, розповів пан Сергій:
"24 лютого він подзвонив, питав як справи, що тут відбувається. Тоді вже була інформація про чернігівський напрямок. Я швидко описав картину, але пояснив, що наші війська тримають усе під контролем. Він своєю чергою лише сказав: «Ми готові, вже почалося».
Після цього хлопець почав виходити на зв'язок раз на тиждень, потім – раз на місяць:
"Коли він після паузи вийшов на зв'язок, було багато запитань, «каша» у голові, але не хотілося перебивати, слухав, хотів почути від нього щось. Єдине, що він запитав – яка ситуація в Україні. Я кажу: «Синок, Україна є Україна». Питав про Київ, Одесу. Я йому відповів, що Україна тримається. Вони там стримували ворога. Біля нього були хлопці, які чули нашу розмову. І я чув їхню реакцію, це була неймовірна радість. Така радість, наче він би сказав, що вже їде додому".
Цей дзвінок, за словами чоловіка, був перед "Азовсталлю". Вже звідти Антон виходив на зв'язок раз на десять днів. Телефонував о першій-другій годині ночі. Невдовзі батько дізнався про його поранення.
"Поранення було в руку. Він сказав, що кістка цілі, суглоби цілі, лише трохи розірвало. Кажу йому: «То ти у госпіталі десь там?». А він: «Ні, ми беремо участь у боях. Бо так потрібно»".
Обмін дав надію
Остання розмова, пригадав пан Сергій, була 18 червня, з полону. А після вибуху в Оленівці він не мав про сина жодної інформації.
"Я переглядав списки, які виставила Росія. Його не було ні серед загиблих, ні серед поранених. Але надія була до останнього. Кожна нормальна людина це відчуває, у неї є зв'язок з дитиною. Я відчував і відчуваю, що він живий", – розповів чоловік.
Читайте також: Україна повернула з російського полону 215 українських військових, зокрема, захисників Азовсталі. Що відомо
Уже після обміну, додав він, з'явилася можливість отримати інформацію про сина:
"Його знають. Він був з одним із наших хлопців з Умані, Олександром Чепурком, якого звільнили під час обміну. Він сержант, Антон був у нього. Він розповідав, що бачив Антона за два тижні до обміну там, в Оленівці. Він живий. Щоправда, про його стан він нічого сказати не може. Про мого сина я чув не лише від нього, а й від інших визволених. Спілкувався з хлопцем із Вінниччини, якого до цього вважали наймолодшим серед них".
Мова йде про Назарія Гринцевича— військового-парамедика, який у середині травня вийшов з "Азовсталі". 10 березня йому виповнилося 19 років. Антон трохи молодший — свій дев'ятнадцятий день народження зустрів у полоні 23 серпня.
За словами пана Сергія, він до останнього вірив, що обмін таки буде:
"Сумнів, що обмін рано чи пізно відбудеться і хлопці будуть вдома, немає. Єдине, що може завадити — це якщо знову Росія піде на якийсь підлий вчинок і щось там утне. А так я не сумніваюся. Ми, батьки, мали можливість зустрітися з організаторами обміну. Багато батьків до цього казали, що ніхто у звільненні полонених не зацікавлений, але після цієї зустрічі питання зникли. Були питання до всіх представників, було видно, хто що робить і за що відповідає. І було роз'яснення Женевських конвенцій".
За словами пана Сергія, він знає, що під час бойових дій звільнення полонених може бути лише на третю сторону. Тому сподівається, що з'явиться якась країна, та сама третя сторона, яка погодиться забрати на свою територію захисників Маріуполя.
Нині юридично Антон має статус "військовополонений". Його надали після того, як працівники поліції дали офіційні запити на центр розбудови миру. Не мовчати, говорити і добиватися інформації про своїх дітей — це радить батькам полонених військовослужбовців пан Сергій.
"Є ті, хто використовує цю проблему в політичних інтересах, озвучує гасла, які дискредитують чи звинувачують владу. Насправді аби повернути наших дітей, роблять неможливе, тому говорити про це недоречно. Під час цього обміну витягли тих, кого думали, що ніколи не повернуть, зокрема, командирів, яких Росія хотіла стратити. Я радий, що їх повернули. Це неабияка підтримка і надія для родин", — зазначив чоловік.
"Азов", пояснив пан Сергій — це велика сім'я:
"Це подекуди ще більше тепло та відчуття споріднення, ніж з рідним людьми. Нині є ті, хто намагається лити бруд між азовцями, або ті, хто питають чому говорять тільки про «Азов». Я організовував акцію за весь гарнізон «Азовсталі». А «Азов» — це просто приклад для всіх інших, своєрідний символ нашої боротьби".
Війна крізь покоління
Прадід Антона Микола Штукін був росіянином. Під час Другої світової війни, у 1941 році він потрапив в "Уманську яму""Уманська яма" — пересильний пункт, що був створений гітлерівцями поблизу міста Умань.
"Там були десятки тисяч полонених, різних національностей. Німці тримали Уманський район в окупації довго, тому потрібно було комусь працювати. Вони дозволяли нашим людям підгодовували полонених, спілкуватися з ними. Потім з'явилася інформація, що якщо хтось когось знає і хоче забрати до себе, то можна це зробити. Такі чоловіки могли жити і працювати в селі. Прабабуся тоді назвала Миколу своїм чоловіком. Вона раніше приносила їсти полоненим і він уже знав час, коли вона з'являється під тим колючим дротом. Чекав її. Вони познайомилися, вона знала як його звати, прізвище. Так і забрала діда до себе", — переповів пан Сергій.
У 1943 році, після звільнення від нацистських загарбників, Миколу Штукіна мобілізували. На фронті він був важко поранений в бою, втратив ногу. Бабуся приїхала до нього у шпиталь і забрала. Так чоловік і залишився жити в Україні. Про нього й досі згадують у родині. А через багато років у полон потрапив і його правнук.
Пан Сергій понад усе вірить, що син повернеться. Іншим батькам, які нині в такій же ситуації, він радить — не сумніватися і чекати. Навіть якщо їхній родич офіційно безвісти зниклий. Нині таких тисячі. Поки немає тіла й результату аналізу ДНК, у списках на обмін подають усіх, пояснив він.
Що відомо
- 21 вересня Україна повернула з російського полону захисників Маріуполя, зокрема військових "Азову". Обмін відбувся у Чернігівській області. Загалом з російського полону звільнили 215 військових. З них 108 — бійці "Азову". Також звільнили 10 іноземців, які воювали на боці ЗСУ, серед яких громадяни США, Британії, Марокко, Швеції, Хорватії — вони повернулись за посередництва Саудівської Аравії.
- В обмін на 200 українських захисників Україна передала Віктора Медведчука. За словами голова ГУР Міноборони України Кирило Буданов, екснардеп від "ОПЗЖ" Віктор Медведчук був потрібен ФСБ, бо через нього йшло фінансування агентів РФ в Україні.
- До обміну, крім України, були долучені Польща, Саудівська Аравія, Туреччина.
- Наразі паралельно готуються інші обміни, зокрема і в форматі "всіх на всіх".
- 21 вересня у межах обміну Україна повернула Героя "Азовсталі" з Умані Олександра Чепурка. Про це повідомили в пресслужбі Уманської міської ради. Олександр Чепурко потрапив до російського полону разом із дружиною Юлією Масловською (Чепурко), з якою вони побралися на "Азовсталі".
- Українські захисники Денис Прокопенко "Редіс", Сергій Волинський "Волина", Святослав "Калина" Паламар, Денис Шлега, Олег Хоменко згідно з домовленостями до кінця війни залишатимуться під протекторатом Ердогана.
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
