У Будинку актора у Харкові 24 вересня відбулася прем'єра вистави "CODE_ua" від театру "057". Це перша вистава, яку від початку вторгнення РФ в Україну зіграли на сцені Будинку акторів.
Про що вистава та як її готували під час війни, Українському Радіо Харків розказала режисерка і керівниця театру "057" Олександра Блінкова.
Розмова з глядачем про ідентичність
Про що вистава "CODE_ua"?
Цей спектакль — це наша душа. Ми так відчуваємо, що в кожному з нас п'ять понять, які складають ДНК українця: земля, любов, гідність, надія на майбутнє та воля. Ми своєю виставою хочемо звернути увагу глядача на те, що треба з'єднати ці п'ять понять в собі, і це може зробити такий міцний щит, який буде боронити нашу ідентичність і не дасть її загубити. Актори у виставі грають ролі саме цих понять і спілкуються з глядачем від їх імені. Розказують історію свого існування, свого створення. Кожне з цих понять було протягом всієї історії існування України і, мабуть, тисячоліть.
Червоною ниткою проходить павутиння — хто бачив анонси, на чорно-білому тлі кольорові очі, губи акторів і ніби червоне павутиння. Наскільки це новаторський хід, що він означає?
Це наша кров, у якій і є наше ДНК. Червоні нитки, і взагалі нитки — це вишиванка, як вишивається наша доля. Це нитки долі, історії, наші артерії, які переплітаються всередині кожного з нас, які треба якомога міцніше сплести між собою.
Вистава зроблена в трьох кольорах — чорний, червоний та білий. Три кольори нашої класичної вишиванки, які також переплітаються в цій виставі. Червоний — це найпотужніший колір, який наприкінці вистави з’єднує і всіх глядачів. Тому глядач теж є трохи учасником вистави. Насамперед це для глядача, і важливо, що він відчув єднання з акторами й усіма, хто перебуває в залі.
"Це було світло"
На вашу думку, вдалося досягти цього ефекту? Як відбулася прем’єра, що відчув глядач, можливо, було спілкування якесь, відчуття зали?
Ми були щасливі, що в нас вийшло, ми змогли, не дивлячись на тривоги, які були, заважали репетиційному процесу, неспокійні ночі, не дивлячись на те, що, зважаючи на обставини, це був закритий показ, ми не анонсували цю виставу у Харкові. Ми були щасливі, що ми дійшли до цього дня, коли ми змогли бути на сцені, дивитись в глядацьку залу і бачити там очі глядачів, які нас дуже тепло прийняли. Найголовніше, що ми відчували й посмішки щастя, і сльози журби. Все це було настільки світло, що неможливо передати словами.
Глядачі були дуже теплі у своїх відгуках, і нам було дуже приємно, що вони прийняли саме те єднання, яке відбувалося у фіналі вистави, з цими нитками. Було неймовірно, коли вони змогли стати учасниками, стати також на декілька хвилин акторами.
Основне, що ми винесли з цього дня — те, що ми будемо працювати далі. У різних куточках нашої країни й, мабуть, не тільки нашої країни, ми б дуже хотіли показати цю виставу, щоб дати зрозуміти, що ми українці, ми харків’яни.
"Російська пропаганда не зможе нас зламати"
Як цей спектакль протидіє російській пропаганді, що він викриває? Якщо акцент є на ідентичність, яку зараз заперечують російські окупанти, уряд російський, що ніби нас немає, як показуєте це через виставу, що в нас багата культура, наша нація давня?
Кожна роль, яку виконують актори, пронизана історією. Вона розповідається не прямо, але вона тонкою стрічкою йде через монолог кожного актора.
Земля — це невід’ємна частина, це як поняття не тільки кордонів, які неймовірно важливі зараз, земля — це як дім, який ми завжди оберігали, це тепло нашого дому.
Гідність — це одне з найважливіших слів, які є в нас. Пригадайте Революцію Гідності, вона так і називається, і тому без цього слова ми ніяк не можемо. І основна протидія в тому, що ми розповідаємо, хто ми є такі, про те, що ми були, є і будемо. Нас намагались знищити сотні років, стерти, але ми знову і знову відроджувались. Саме такі слова є у виставі: "Ми знову і знову відроджувались в тобі", це звернення до глядача.
Ця вистава каже, що російська пропаганда не зможе нас зламати, ми є, ми інші, ми українці. Ми пам’ятаємо свою історію і не можемо загубити ці поняття.
Які шанси, що і надалі харків’яни, гості міста та мешканці інших областей побачать цей спектакль?
Враховуючи успіхи ЗСУ, і подяка їм, що ми змогли зробити це у Харкові, я думаю, що дуже скоро не тільки в усій країні зможемо показати, а й гучну, відкриту, велику прем’єру зможемо зробити в Харкові.
Зараз ми докладаємо всіх зусиль, щоб зробити гастрольний тур, великий або невеликий - зможемо сказати трохи пізніше, залежить від того, як зможемо знайти підтримку і відгуки на цю виставу.
Наскільки знаю, збиратимуться кошти на ЗСУ під час вистав.
Авжеж, без цього зараз ніяк, ми повинні підтримувати нашу армію, нашу країну, волонтерів, які роблять дуже багато великих справ. Тому культурний фронт теж має працювати.
Театральне життя в Харкові під час війни
Чи є пожвавлення театрального життя в Харкові? Наскільки Будинок актора зараз у придатному стані?
Це Харків, це наш дім, і незалежний театр "057" у незалежному Будинку актора театральної спілки України нас дуже тепло прийняв, попри те, що зараз ніяка діяльність там не може проходити.
Це була перша вистава в Будинку актора після повномасштабного вторгнення?
Перша. І, якщо можна так сказати, було чутно голос Будинку актора, він відкрив свої обійми для нас і він зажив. І це найголовніше, що може в театральній сфері бути зараз.
Також окрема подяка музичній комедії, опереті нашій харківській, тому що це була наша репетиційна база, наша альма-матер, для нас як музичного театру було дуже важливо, що нас там прийняли, хоча він теж трошки постраждав саме під час наших репетицій.
Тому нам доводилося і проводити репетиції, і допомагати розбирати якісь ушкодження. Але ми все зробили, все було гарно, тому Ігор Арнаутов та Ігор Коваль, два директори двох надзвичайних місць — це велика допомога нам у створенні. Не було б цієї вистави, якби не люди, які посприяли цьому. Багато людей допомогли створенню костюмів, декорації саме актори робили, костюми, грим, все. Це те, що створено спільними зусиллями.
Щодо інших колективів, чи можна говорити, що пожвавилося театральне життя?
Театри державних установ трохи, як можуть, працюють. Будинок актора — будинок для незалежних театрів, а їм трохи важче, на мою думку, бо в нас немає державних коштів. Ми розуміємо це, бо є нагальні потреби військові, гуманітарні.
Багато глядачів було на вашій виставі?
Не дуже багато, з огляду на обставини, ми не могли зробити повну залу. І це були лише свої, близькі люди, які частково брали участь у створенні вистави.
Читайте також
"Супротив, молитва, роздуми": у Харкові презентували виставу про підлітків під час війни
