"Чому веселка не вміщується в пащі ведмедя". Українсько-нідерландський мистецький діалог про гідність, свободу і війну

"Чому веселка не вміщується в пащі ведмедя". Українсько-нідерландський мистецький діалог про гідність, свободу і війну

"Чому веселка не вміщується в пащі ведмедя". Українсько-нідерландський мистецький діалог про гідність, свободу і війну
Фото надано організаторами

"З поля битви" — виставкова програма, що поєднала українських і нідерландських митців у Тілбурзі. Кураторка і дослідниця квір-культури Марія Вторушина, одна з мільйонів українок, що були змушені покинути власний дім після масованої російської агресії, опинилася у Нідерландах. І, як і більшість її колег, відчула необхідність продовжувати свою практику, аби донести до європейців те, що проживають її співгромадяни.

  • Оригінал статті вийшов у Kyiv Post. З дозволу видання та автора публікуємо українську версію матеріалу.

Ознакою цивілізованості суспільства сьогодні є розуміння цінності людини, кожної, окремої. Право на персональний ідентитет — складний, тендітний, мінливий — стає наріжним у розумінні прав людини ХХІ століття. Толерантність, інклюзія, теорія нейрорізноманіття, екологічність відносин і взаємодії природно сприймаються новими поколіннями, людьми цифрової доби. Новий сенс отримує уподібнення людини до симфонії, у якій неможливо сприймати лише окрему мелодію на шкоду іншим, про що писав Юкіо Місіма у п’єсі "Маркіза де Сад".

Еволюційні злами неминуче супроводжується відчайдушними спробами традиційного, застарілого, відсталого зачепитися за реальність, знищити паростки змін. Так абсолютистські монархії намагалися знищити Францію з її революційними республіканськими ідеями. Так селяни ХІХ ст. плюндрували перші трактори, вбачаючи в них загрозу власному існуванню, в чому їх підтримував російський письменник Лев Толстой. Так СРСР давив танками "соціалізм із людським обличчям" у Празі та волю до незалежності у Вільнюсі, а Франція, США і Китай по черзі намагалися утримати В’єтнам у колоніальному стані.

"Чому веселка не вміщується в пащі ведмедя". Українсько-нідерландський мистецький діалог про гідність, свободу і війну
Шанталь Ренз, Тамара Турлюн, Андрій Лящук “Одного дня ти знов відростиш великий палець”(2022). З експозиції "З поля битви" в SEA Foundation. Фото надано організаторами

Реакції не вдалося зупинити ані науково-технічний прогрес, ані розгортання громадянської свідомості, ані антиколоніальний визвольний рух. До нього на перший погляд можна віднести й сьогоднішню російську війну проти України. Проте її значення є більшим. Маємо справу не з останніми хвилями відмирання старої імперії, але зі штормом нового розуміння людської свободи і гідності. Його епіцентром для світу стала Україна, атакована концентрованим ретроградним режимом. Це протистояння різноманіття і знеособлення, транспарентності і постправди, емансипації і уніфікації.

За підтримки SEA Foundation Марія Вторушина вихопила з цього поля битви кілька приватних історій, запропонувавши пряму взаємодію митцям двох країн. Кураторка наголошує: "Ідеї найяскравіших теоретиків здаються недостатньо гуманними для налагодження продуктивного діалогу між західним світом і фронтиром нинішньої війни. Отже, "З поля битви" не торкатиметься жодної теорії. Завдяки колабораціям і художнім практикам українських і нідерландських учасників ми хочемо закарбувати час і простір, де домінують насильство і руйнація. Як переживають війну люди із сильною волею до свободи? І у який спосіб найкраще запропонувати їм безпечний простір, аби надія могла знову прорости?"

Виставка у SEA Foundation супроводжувалася публічною програмою в LocHal і Музеї Де Понт. У межах проєкту в кінотеатрі Cinecitta була продемонстрована кінострічка Нарімана Алієва "Додому" про долю розлученої російською анексією Криму кримськотатарської родини.

Сьогодні є очевидним, що Росія веде війну на викорінення національних ідентичностей — кримськотатарської, української. Але кінцевою метою московського режиму є тотальне заперечення права на індивідуальний ідентитет як такий. Бомбардування українських сіл і міст, злочини проти людяності на окупованих територіях синхронізовані із посиленням репресій всередині держави-агресора — придушенням свободи слова, культурних і релігійних прав малих народів і конфесій, викоріненням опозиції, переслідуванням представників ЛГБТК+. Людей засуджують до в’язниці за репости в соціальних мережах, за плакати з цитатами із Біблії.

"...Не будь іншим.

Час іншого минув.

Майбутнє минулося.

Не будь іншим, будь єдиним.

Стій твердо.

Роздягайся.

Крок уперед.

Роздягайся.

Вчися. Слухай. Гуляй. Повзи.

Їж. Слухай. Спи. Бля.

Пий. Слухай. Лайно. Сеча.

Падай. Слухай. Гуляй. Падай…"

Це цитата з поетичного перформансу Ніка Дж. Сварта "І лак для нігтів — моя зброя. Чому веселка не вміщується в пащі ведмедя", створеного для проєкту "З поля битви". Художник, музикант, письменник Сварт — одне з мистецьких облич Тілбурга, його міський поет. Перформанс став результатом нашого з ним діалогу: в онлайн-спілкуванні я ділився з митцем особистим досвідом проживання війни та культурно-історичним аналізом причин і наслідків російської агресії.

Нік написав вірш, у якому світ розмаїття кольорів атакує брутальна сила, що воліє звести все до чорно-білого та сіро-червоного. Ведмідь, впізнаваний символ Росії, намагається зжерти реальність, проте в його пащі вміщується лише безлике. Веселка розриває морок його нутра. "Я інший, я говорю без страху і мій лак для нігтів - моя зброя", — завершує Нік Дж. Сварта. Яскравість лаку стає символом персонального протистояння несвободі, плекання досвіду бути собою в ситуації загрози розлюднення. Перформативна візуалізація цього протистояння митцем прямолінійна: він одягає на голову квадратний паперовий пакет, на якому потім наосліп і поспіхом малює обличчя, рятуючись від знеособлення.

Чому веселка не вміщується в пащі ведмедя
Нік Дж. Сварт “І лак для нігтів - моя зброя. Чому веселка не вміщується в пащі ведмедя” (2022). Перформанс в LocHal. Фото надано організаторами

Банальний досвід постає свідоцтвом гуманітарної катастрофи біженців в роботі Каті Бучацької "Тривожна скатертина". Війна змусила художницю їхати до Львова, де вона зупинилася у квартирі далеких знайомих. У якості допомоги переселенці подарували скатертину з ручною вишивкою і старими жовтими плямами. "Цей вечір був найважчим: я була у безпеці в чужому помешканні і нікого не могла врятувати. З мого минулого у мене лишився тільки наплічник з моїми речами. Я не запакувала його як тривожну валізку на випадок термінової евакуації", — згадує художниця. Випадкові речі, що опинилися в рюкзаку, мисткиня розклала на скатертині і зафіксувала їхні контури.

Чому веселка не вміщується в пащі ведмедя
Катя Бучацька, “Тривожна Скатертина” (2022), Шанталь Ренз, Тамара Турлюн, Андрій Лящук “Одного дня ти знов відростиш великий палець”(2022). Загальний вигляд експозиції "З поля битви" в SEA Foundation. Фото надано організаторами

Лео Троценко зробив омаж цій роботі в своєму проєкті "Репліка і відмінності" — вишив контури предметів на рожевій тканині. Вишивання тут відсилає до традиційних практик самозаспокоєння необов’язковим медитативним хатнім заняттям з минулих століть. Воно притамовує відчуття безпорадності, рятує від паніки.

Чому веселка не вміщується в пащі ведмедя
Лео Троценко, “Тривожна скатертина Каті Бучацької. З серії “Репліки та відмінності”, (2022). Алевтина Кахідзе, Без назви (2022). З експозиції "З поля битви" в SEA Foundation. Фото надано організаторами

Інша робота Каті Бучацької проявляє розбіжності у сприйнятті візуальної інформації людьми, травмованими досвідом війни та далекими від нього. Художниця зафіксувала на відео й подає без коментарів сцену, побачену на венеційському острові Лідо: людське тіло лежить без руху на пляжі, на задньому плані — сучасні кораблі. Тоді як європейці не відчувають від побаченого жодного хвилювання, в українців робота викликає асоціації з трагедією Маріуполя, ракетними атаками Одеси, тіло видається жертвою обстрілу чи підриву на міні.

Чому веселка не вміщується в пащі ведмедя
Катя Бучацька, без назви, відео (2022).З експозиції "З поля битви" в SEA Foundation. Фото надано організаторами

Алевтина Кахідзе пристосувала до нових реалій свою довготривалу акцію "Насіння України". Після початку війни 2014 року мати художниці опинилася в окупованій росіянами частині Донбасу. Відвідуючи доньку в Києві, вона купувала насіння квітів і овочів, яке зникло з продажу в самопроголошених "ЛДНР". 2019 року мати Кахідзе загинула на блокпості на непідконтрольній Україні території.

У пам’ять про неї мисткиня почала привозити на лінію розмежування між Україною і окупованими територіями компактний стенд-кіоск із дефіцитним насінням, яке охочі могли взяти в обмін на свої історії, малюнки, маленькі донбаські сувеніри. 24 лютого 2022 року ізолювало Україну як поле битви, і Кахідзе змінила проєкт на "Насіння Європи". У Нідерландах її кіоск збирав насіння, аби привезти його в Україну, пропонуючи у відповідь історії, малюнки, українські сувеніри.

Чому веселка не вміщується в пащі ведмедя
Алевтина Кахідзе. “Насіння України”. Кіоск (2019). З експозиції "З поля битви" в SEA Foundation. Фото надано організаторами

В умовах загрози глобального голоду через складнощі із експортом і подальшим виробництвом українського продовольства, спричиненої бомбардуваннями і блокадою портів російськими окупантами, робота Алевтини Кахідзе набуває нового масштабу. Так ми бачимо, як маленькі приватні ініціативи оприявнюють міжнародну адженду.

Мистецький вислів Кахідзе підтримала інсталяцією із насіння нідерландська художниця Роос Фогельс. У своїй практиці вона досліджує розвиток від зростання до в’янення рослин, намагається вхопити проміжну стадію між розквітом та відмиранням, перекласти ритми і зміни природи, як послання людству.

Проєкт "Одного разу у тебе відросте великий палець" — результат взаємодії українців Тамари Турлюн, Андрія Ляшука та нідерландки Шанталь Ренс. Наступного дня після першого бомбардування росіянами Києва Тамара Турлюн і Андрій Ляшук почали виробляти дерев’яних птахів для продажу на підтримку ЗСУ. У квітні Ляшук травмувався під час столярної роботи, відрізавши собі великий палець руки.

Чому веселка не вміщується в пащі ведмедя
Шанталь Ренз, Тамара Турлюн, Андрій Лящук “Одного дня ти знов відростиш великий палець”(2022). З експозиції "З поля битви" в SEA Foundation. Фото надано організаторами

Разом із Турлюн вони розробили протез зі знайдених предметів: пластику від корпусу кавомашини, радіатора від холодильника, корпусу трекового ліхтаря, резини від протигаза та інших. Протез виявився ергономічним, художники працюють над серійним його виготовленням з використанням 3D-технологій. Історія розвинулася у діалозі з Шанталь Ренс у спосіб обміну в месенджерах соцмереж зображеннями образів і предметів, асоціативно дотичних до травматичного випадку і волі його подолати. Результатом стала видана в Тілбурзі колекційним накладом книжка-лепорелло.

Досвід приватних переживань, індивідуальних трагедій, викликів і їхнього подолання попри щоденну реальність війни, знервованість через повітряні тривоги, виснажливі новини з фронту і окупованих територій створює емпатичне мистецтво, яке викликає стійку відразу до війни як концентрованої антилюдяності. Аби вберегти від неї свої домівки, європейці не мають іншої альтернативи, ніж сприяти перемозі України і повній демілітаризації країни-агресора. Ведмідь мусить отримати відсіч і назавжди сховатись у власний барліг.

Більше про мистецтво від арт-критика Костянтина Дорошенко

Читайте нас у Facebook або Telegram

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Ваші історії важливі для нас!

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІншеРозкладКонцертиПрограмиПодкастиСПАДОК ТЕРЕЩЕНКІВARTИЛЕРІЯРадіо ПроміньРадіо Культура