Родина Дмитра та Євгенії – одна із тисяч тих родин, що покинули свій рідний дім у Харкові через російську агресію. Поки рятувалися від наслідків війни, подружилися з безпритульним собакою, який став важливим членом сім'ї. А коли оселились на Кіровоградщині, їхні діти підібрали лелеку зі зламаною лапою. Поки росіяни калічать життя, українці рятують – підсумувала Євгенія історію, яку розповіли Суспільному.
Своє прізвище відмовилась називати з міркувань безпеки.
Про порятунок лелеки, що нагадав зниклого батька
Серпень. Кіровоградщина. Компаніївська громада.
Старша донька Ієрія зі своїм братом взяли пакет яблук та пішли провідати свою бабусю. Її дім стоїть недалеко від того, де оселилася родина після евакуації з Харкова. По дорозі зустріли сусідів, які повідали: за поворотом у траві лежить поранений лелека. Але підходити до нього не треба, бо виклює очі.
Діти, звичайно ж, не послухались. Покликали батьків, щоб якось допомогти пораненому птаху. Лелека ж лежав у траві зі зламаною лапою і в шоковому стані. Як потім виявилось, птах – жіночої статі.
Дмитро: "Коли я прийшов на місце, вона лежала біля дороги. Поруч було багато пір'я. У голову прийшло тільки одне – її збила машина. Це був ранок, була доволі туманна погода".
Поки батьки їздили на роботу в Кропивницький та шукали варіанти лікування, за Льолею – так назвали тварину – доглядали діти.
Євгенія: "Уявіть собі таку картину. Дощі. На дорозі утворилася здоровезна калюжа, що ми її навіть об'їхати не могли. А ці малі там пірнають, ловлять жаб. Вони були всі чорні та брудні. Шорти сина можна було просто поставити на підлогу. Але жаб було повно".
Ієрія: "Ми двічі ловили. 15 штук привезли, а він жодної не з'їв".
Льоля нічого не їла. Максимум пила воду зі шприца. Вона не рухалась і потребувала термінового лікування своєї зламаної лапи. На лікування її відправили у Дніпро, бо там знайшли лікаря-орнітолога, який може зробити операцію.
Поява птаха у житті родини стала символічною. Рік тому вітчим Дмитра впав з драбини та травмував собі ногу, вона довго зросталася, чоловік кульгав. А потім почалася повномасштабна війна у лютому, яку розв’язала Росія. Чоловік обмотав ногу, закрив штаниною, щоб ніхто не бачив, та пішов у територіальний центр комплектування (військкомат).
Дмитро: "Він ветеран АТО. Воював з 2014 року, тож не міг інакше. Його побратими розповідали, що він скаржився на болі в нозі, коли вже був на передовій".
А потім зв'язок з вітчимом обірвався. Він зник під Лисичанськом Луганської області, коли там точилися запеклі бої.
Євгенія: "Ми постійно чекаємо якусь звістку, може він десь у полоні. Напружуємось кожного разу, коли дзвонить телефон. Читаємо різні телеграм-канали, щоб його знайти. А тут цей лелека з перебитою лапою".
Дмитро: "Гадаю, це хороша звістка".
За лікування лелеки подружжя отримали чек з ветклініки – 5 042 гривень. На таку суму не розраховували, сказав Дмитро. Також залишилась проблема: треба якось переправити птаха з Дніпра до Кропивницького, тож нині шукають волонтерів.
Собака, який наполегливо ховався в метро
24 лютого мав стати звичайним днем четверга. Євгенія та Дмитро пішли би на роботу у театр, а діти – у школу. Проте в той день уся родина ховалася від російських ракет на станції харківського метрополітену "Армійська", яка ще не так давно носила назву "Радянської армії". У перший день було так багато людей, що спати довелося сидячи, згадала Євгенія.
Другого дня на станції жінка запримітила рудого собаку, якого виганяли охоронці метро. Зазвичай тварини бояться туди йти, лякаючись шуму вагонів, натовпу людей та протягів. Але цей собака наполегливо намагався сховатися від вибухів разом з іншими.
Ієрія: "Батьки домовились з охоронцями, щоб його прихистили біля туалету".
Дмитро: "Ми його прив'язали до труби, щоб він не ходив по станції. Повідка ні в кого не було, взяли мій ремінь та якусь резинку. Але конструкція, як ви розумієте, була ненадійна. Тож він легко відв'язувався та прибігав до нас".
Євгенія: "Не встигну прив’язати, він вже йде за мною. Я йому і пояснювала, і сварилася, але він продовжував. Якось я просто вже сіла і заплакала. А він подивився на мене, зітхнув та підставив мордочку, щоб я вдягла ошийник. Ми здивувалися, який він розумний. Він і команди навіть знав".
Хоча на станції було багато людей, собака однаково приходив тільки до них. Що сталося з господарем і чи був він – не відомо. Проте на тілі тварини знайшли татуювання, яке роблять або у розплідниках, або у притулках. Євгенія та Дмитро припускають, що він комусь належав. Вони почали доглядати за ним: вигулювати та годувати. Назвали – Байрактар.
Євгенія: "Якось ми пішли йому за їжею. А він втік. Я його знайшла всередині, він забився у куток. Лежав і плакав. Як у людини котилися сльози, ніколи такого не бачила".
Десять днів усі разом жили на станції, поки не ухвалили рішення – треба їхати.
Евакуація з Харкова
Ієрія не хотіла їхати з Харкова. Минулого навчального року вона перейшла у шостий клас нової школи, де знайшла багато нових друзів. Проте ще менше хотіла їхати з рідного міста мама школярки.
Євгенія: "Вся моя рідня залишилась у Харкові. Ніхто не хоче евакуюватись. Я намагалася якось вмовити, але даремно. Батьки не можуть, бо бабуся моя лежача. Тітка при ній. Я теж не хотіла, але треба було рятувати дітей".
Куди їхати – довго не думали. Кіровоградщина – це батьківщина Дмитра. А ось як виїхати – питання. Машина родини поламалася за декілька місяців до повномасштабного наступу. Досі так і стоїть біля будинку, каже Євгенія.
Тоді знайшли волонтерів, які їхали до Дніпра, і попросилися з ними. З собою забрали тільки документи, їжу і декілька речей, щоб дозволили взяти собаку. Залишити Байрактара в Харкові – навіть не думали.
Дмитро: "Ми з собою майже нічого не брали. Я, наприклад, дуже люблю грати на музичних інструментах. Але мені довелось залишити свою улюблену, доволі таки хорошу гітару".
Ієрія: "І тепер, коли він злиться на Бая, каже: краще б я гітару взяв, а не тебе".
З Дніпра небайдужі відвезли сім’ю, тепер із п’яти членів, у Кривий Ріг. І вже з Кривого Рогу поїхали у Компаніївську громаду, де й оселилися. Порадившись, у Харків вирішили не повертатися навіть після перемоги, а жити тут, на Кіровоградщині. Залишилось тільки назбирати грошей та купити новий дім.
