Жителька села Яремівка в Ізюмському районі Харківщини Людмила Літвінова за три місяці в окупації схудла на 10 кілограмів. Російські війська окупували село на кордоні з Донеччиною наприкінці березня. Півтора місяця, відколи окупанти закрили шлях української гуманітарки, а від себе нічого не везли, Людмилу з односельцями рятував від голоду місцевий фермер.
Людмила Літвінова виїхала з Яремівки на Ізюмщині з маленькою сумочкою.
"Документи, телефони кидала, записничок, окуляри. Ну, таке, першої необхідності", — показує жінка.
В окупованому російськими військами селі на кордоні з Донеччиною 57-річна жінка пробула три місяці.
"Хвіртку відчиняти, а біля двору стоять чоловік з 30 росіян і з автоматами. Вони почали роздивлятися будівлю, розпитувати, хто в мене проживає. А там, де не було місцевих жителів, зламували замки, заходили перевіряли, чи є там наші українці, військові", — розповідає Людмила.
Спочатку зайшла піхота, через три тижні росіяни підігнали бронемашини та системи залпового вогню. Людмила каже: десятки одиниць техніки поставили перед її будинком.
"Вони як навезли туди оцих "Градів". І дуже багато цих снарядів. І вони лежать у лісосмузі, метрів за 100 від нас. Я цього так боялася. Думала, наші ж то відбиваються, ідуть прильоти, якщо попаде в ці снаряди, то нас би там в пух і прах рознесло", — згадує жінка.
Людмила жила під перехресним вогнем. На її подвір’я впали вісім снарядів — пошкодили хлів, сараї та комбайн, потрощили дерева в саду.
"У мене вже доходило вночі таке, що я думаю: все, вранці я встану, побіжу на міст, кинуся у воду й хай воно швидше все закінчиться. І так було, мабуть, два тижні, а потім я взяла себе в руки й думаю, у мене онуки, у мене діти. Мені треба жити, щоб побачити їх", — каже Людмила.
У травні росіяни перестали пускати гуманітарку від України, самі ж півтора місяця продуктів не завозили. Із селянами в цей час пшеницею, кукурудзою та горохом ділився місцевий фермер. Паски на Великдень пекла наполовину з магазинного борошна, наполовину з власноруч перемеленої пшениці, згадує жителька села.
"Думаю, Господи, невже оце так нас мучать, що немає з чого спекти, ніде нічого. Все в нас забрали", — говорить Людмила.
У червні Людмила дізналася про евакуацію через Куп’янськ на Харків. З подругами знайшла водія, який перевіз їх за тисячу гривень з людини: "У кого немає копійки зовсім, то що йому робити? Він зовсім не виїде".
Під час зустрічі донька її не впізнала, каже Людмила. Жінка схудла на десять кілограмів. Зараз вони разом живуть у квартирі друзів на ХТЗ. У вікно махає п’ятирічна онучка Софія.
"Вона питає: бабусю, коли ми поїдемо додому? А в нас на городі кавуни ростуть, а росте в нас кукурудза? Вона полюбляє. Кажу: бабуля все садила, росте. Може ж, ми поїдемо. Скоро все скінчиться, ми поїдемо додому й ти все побачиш", — розповідає жінка.
У серпні Людмила повезе Софію на оздоровлення в Карпати.
