Майже 5 тисяч кущів лаванди ростуть у селі Новоселівка Нововодолазької громади. Три роки тому Дмитро та Алла Кущ почали закладати поле. Заради мрії про лавандову ферму подружжя продало квартиру у Харкові та переїхало до села. Як організували бізнес у селі і як він може допомогти під час війни та після перемоги України, Алла та Дмитро розказали Суспільному.
Пів року шукали місце
Алла Кущ народилася у Харкові, у селі бувала хіба що в дитинстві у бабусі, а першою квіткою, яку посадила в житті, була та сама лаванда, яку родина Кущ зробила сімейною справою.
"Я була психологом, потім сиділа з дітьми в декреті й зрозуміла, що хочу й буду садити лаванду. Мені родичі, друзі, навіть бабуся казали, мовляв, як я буду цим займатися, бо нічого про це не знаю", — згадує Алла.
Три роки тому Алла й Дмитро вирішили продати квартиру: вклалися у дачу та молодіжний кредит.
"Я завжди хотів свій сімейний бізнес, а Алла якраз загорілася ідеєю лаванди. Ми поїхали в Київ до друзів, проговорювали бізнес-ідеї, чим можемо зайнятися. Там виникла ідея: в радіусі 50-60 км від Харкова знайдемо якусь мальовничу місцевість й будемо висаджувати лавандове поле. Так почався наш маленький бізнес", — розповідає Дмитро Кущ.
Алла згадує, спершу чоловік поставився ідеї про лавандову ферму скептично.
"А я подивилася — в Києві є лавандові поля, люди їздять туди, наші знайомі спеціально до Молдови їздили на лавандове поле, а тут у нас на Харківщині буде своє. Довго вивчала, як вирощувати лаванду. Перші наші насіння ми проростили на підвіконні. Ми посіяли їх взимку, в нас вже були сходи, а місця, де садити, не було", — каже Алла.
Подружжя пів року шукало місцину, де розпочне нове життя.
"Я собі його в голові намалювала, яким воно має бути, тож ми весь цей час їздили по Харківській області, мабуть, об'їздили всю, шукали місце. Наше село було останньою надією — ми стільки місць об'їздили! Якось випадково чоловік натрапив на оголошення, ми приїхали й зрозуміли, що це те, що ми шукали. Відчула, що мене просто тягне сюди. Ще підкупило, що на ділянці є джерела й зробити водойму", — розповідає Алла Кущ.
"Аби не коноплі"
Дмитро згадує, коли приїхали в село, на їхній ділянці все було в бур'янах. Сусіди сумнівалися, що у людей з міста вийде привести її до ладу.
"Люди думали — міські приїхали, певно, дача буде, погратися купили. Питали, що збираємося садити. Кажемо — лаванду, отака у нас ідея про поле. У людей був розрив шаблонів — як це садити не городину, на землі треба саджати городину, а ми — квіточки. Питали — з чим їдять лаванду?" — говорить Дмитро.
"Нам казали — ви цього року нічого не зможете посадити, бо дуже багато бур'янів, пирій, а в нас малесенькі сходи лаванди. Першу лаванду саджали просто в пирій", — додає Алла.
Усі документи на землю оформили, хоч в селі й питали — навіщо стільки паперової роботи.
"Я займався оформленням землі, ми скористалися державною програмою, згідно з якою кожен громадянин має право на 2 га землі: купуєш будинок, дається 25 соток, якщо хочеш більше — треба окремо приватизувати, подаватись на цю програму", — розповідає Дмитро.
"Ми оформлювали цю землю близько року, щоб мати ще 1,7 га для вирощування лаванди. Спочатку ходили в сільську раду, я поговорив з головою, він подивився на бур'яни у наш зріст, каже: "Мені найголовніше, щоб тут ніхто коноплі не вирощував, але щоб земля працювала". Далі я пішов до селищної голови, далі була сесія — стандартна процедура з виділення землі. На селі історично прийнято — це ваша ділянка, це — наша, але я вважаю, що все має бути в правовому полі", — каже чоловік.
Здивували село працездатністю
Паралельно з формуванням поля родина з Харкова взялася влаштовувати комфортні умови для життя в селі.
"Ми коли сюди приїхали, в нашій частині села не було інтернету, вуличне освітлення було частковим, дорога була така, що не проїдеш. Мені знадобилося три місяці, щоб його провести — говорив з багатьма компаніями, вивчав, збирав підписи — інтернет провели. Наступного року зробили вуличне освітлення — довели світло в бік прибудинкової території. Ще найкритичнішу частину розбитої дороги минулого року підсипали піском, будівельним сміттям, бо машини застрягали, в тому числі й моя в нашу першу зиму тут. Частину цивілізації сюди принесли", — говорить Дмитро.
Лавандове поле, на думку подружжя, вже підкорило селян.
"З нас були в шоці місцеві люди й перший рік, і другий — до цього року в сусідів не складалося в голові, як воно може бути, але цього року вже пазл зійшовся: газон, озеро, британський прапор, лавандові трикутники, класичні алеї — вже сад є, фотозони зроблені. Ми побудували для людей альтанку, розмістили реквізит. Коли простір вже організувався, ставлення стало іншим. Тепер сусіди жартують, що і їм треба на лаванду", — каже Дмитро.
"Сусіди дивувалися з нашої працездатності, ми дуже багато працюємо. У нас органічна ферма, ми свою лаванду використовуємо в косметиці, жодної хімії, бур'ян ми прибираємо вручну. Це тяжка праця, бо ти тільки закінчив, знову доводиться розпочинати прополювання. Кожен кущик треба підстригти, це теж робиться вручну", — пояснює Алла Кущ.
"Зірки наче спеціально зійшлися"
Коли родина Кущ зрізала першу власну лаванду, постало питання — як її можна використати.
"Хотіли самі робити ефірну олію, купити дистилятор — зрізав лаванду, переробив. Гідролат — це квіткова водичка, яка має всі властивості лаванди, яка не така насичена ефірами, як олія. Але, коли я почала вивчати питання, виявилося, що дистилятор дуже дорогий, його роблять на замовлення, а ще там потрібні спеціальні умови, щоб він працював — введення електрики має бути інше, треба вести лінію, плюс шукати для нього місце. Також щоб користуватися дистилятором, треба бути технологом", — розповідає Алла Кущ.
Поки Алла шукала рішення, друзі родини, які займаються виготовленням косметики, купили дистилятор, запропонувавши перегнати лаванду.
"Для мене це був шок — зірки наче спеціально зійшлися! Бо я не розуміла, що робити з лавандою, якщо немає дистилятора. Ми спробували, пробна партія гідролата вийшла із засушеної лаванди, олію треба переганяти тільки зі свіжої, бо чим більше вона лежить, більше ефірів випаровується. Ми потестували, знайомі потестували — відгуки гарні", — каже Алла.
"Косметика повністю на гідролаті з додаванням натуральних інгредієнтів. Я вже збиралася домовлятися про продаж косметики з популярною платформою, запускати рекламу, але почалася війна. Зараз ще партію замовили, а щоб масово — не запустилися, бо складно", — говорить Алла.
Через війну плани з розвитку поки заморозили.
"Планували ще оздоблювати локацію, хотіли, щоб людям було комфортніше перебувати, не зробили цього теж. Поки що все зупинили — не на часі. Далі хочемо висаджувати лаванду — в нас ще 1,5 га поля, яке можна засадити", — говорить Дмитро.
Чому бізнес в селі важливий
Відвідати лавандову ферму можна й безплатно, кажуть Алла та Дмитро.
"Коли почалася війна, ми одразу зрозуміли, що цього року буде складно. Попит на фотосесії є, але мало. Я рекламу дала, що якщо маєте бажання приїхати й не маєте змоги заплатити, приїжджайте так, бо я розумію, що зараз час складний для всіх, і людям потрібна якась відрада — неможливо жити у такій напрузі. Також, є люди, в яких є можливість платити, ми маємо працювати, щоб заробляти кошти та платити податки й підтримувати країну, скинути гроші на ЗСУ", — каже Алла Кущ.
"Військових та сім'ї військових ми запрошуємо безплатно, їм реально це потрібно", — додає Дмитро.
Алла каже, що раді бачити на фермі "Лавандова мама" багатодітні сім'ї, дітей з інвалідністю.
"Ми запрошуємо просто так, щоб таким чином їх підтримати, щоб вони відпочили та відволіклись", — говорить Алла.
Розвивати бізнес саме в селі — важливо для країни, упевнені Дмитро та Алла.
"Коли війна закінчиться перемогою України, треба буде якомога більше підтримувати малий і середній бізнес. Буде демографічна криза, бо багато людей не повернуться, тож криза буде в містах, а в селах вона вже є, лише більше загостриться. Якщо розвивати бізнес в селі, це дасть змогу надати людям роботу й заробіток", — каже Дмитро.
"Коли люди приїдуть, вони витратять гроші, купляючи у когось городину, мед, наприклад, в магазин зайдуть, заправляться тут. Дізнаються про село. Треба показати людям, що можна вирощувати на землі не тільки типові культури, а й лаванду, шафран, жимолость тощо. До того ж реформа децентралізації пройшла, податки розвивають громаду", — говорить Дмитро Кущ.
Читайте також
Жителька Північної Салтівки у Харкові опікується щонайменше 80 котами
