Жителька села Гусарівка на Харківщині Наталя Кошара наприкінці травня потрапила під обстріл: від уламкових поранень втратила око, у неї пошкоджена печінка, а в тілі досі чотири уламки, які залишаться на все життя. Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну родина місяць провела під окупацією російських військ. Наприкінці березня село звільнили. Та обстрілювати, каже Наталя, не припиняють й досі.
"Мамо, мене поранило"
Родина Наталії Кошари жила у Гусарівці, яка розташована за 10 км від окупованої нині Балаклії. За словами жінки, від 8 березня у селі немає газу, світла, води. Воду, щоб утримувати господарство родина возила з річки. У довоєнному житті Наталія викладала англійську у місцевій школі. Має хобі — садівництво. Коли почався обстріл РФ Наталія з сином були у винограднику.
"Ми обкошували виноград, і тут почали стріляти. Були вже прильоти без виходів. Син мені каже: "Мамо, пішли в погріб". Я бачу, що прилетіло до мого сусіда. Я побігла і кричу: "Вово, ти там живий? Вово, все з тобою в порядку? Куди прилетіло?". І тут я дивлюся — як раз прилітає до нас у двір. І падає біля погреба, де був мій син", — згадує жителька Гусарівки.
Наталія побігла до сина, але росіяни знову обстріляли село.
"Дивлюсь, вікно у сина в кімнаті вибите. Дивлюсь, дірка в стіні, і тут прилітає другий снаряд. Я зразу відчула біль, прикрила око. І тут в мене прилетів той уламок, який мені пошкодив печінку. У мене лежала у дворі накошена трава, я на неї лягла, почула тоді, що мій син з погреба кричить: "Мамо, мене поранило", — розповідає Наталія.
Не буде бачити
Наталія з чоловіком, який на час обстрілу був у хаті, спустилися до погреба. Жінка каже: побачила кров сина, його поранило в груди, руки та ноги: "Уявіть, його навіть дістало у погребі. Вибило вибуховою хвилею двоє дверей і настигло аж там".
До лікарні поранених відвіз друг родини.
"Я одразу зрозуміла, що в мене немає ока. І я розуміла, що у мене щось не так. В реанімацію приходила офтальмолог, і я бачила, як вона підбирала слова. Кажу їй — кажіть мені все, бо я та людина, яка повинна знати правду", — розповідає Наталія.
Лікарі сказали Наталії, що бачити вона не буде. "Там все повністю зруйновано. Прогноз — це тільки протезування. Чотири уламки так і залишаються у мене на все життя", — каже поранена.
Зараз жінка живе та лікується у Харкові і хотіла б повернутися до роботи. Здоров'ям вчительки цікавляться учні: "Діти мені пишуть, дзвонять, кажуть: "Наталіє Олександрівно, ми вас ще понервуємо".
