Сєвєродонецьк під постійними обстрілами російських окупантів: спогади місцевого жителя про життя у місті

Сєвєродонецьк під постійними обстрілами російських окупантів: спогади місцевого жителя про життя у місті

Ексклюзивно
Сєвєродонецьк під постійними обстрілами російських окупантів: спогади місцевого жителя про життя у місті
Ілюстративне фото: Суспільне Донбас

Снаряди російських військ руйнують всю інфраструктуру Сєвєродонецька. Російські окупанти намагаються взяти місто під свій контроль. Суспільне поспілкувалось з місцевим жителем, який поділився спогадами про життя під постійними обстрілами російської армії. Його розповідь у матеріалі.

Життя під обстрілами

"8 березня 2022 року російські військові давно вже обстрілювали Сєвєродонецьк. Люди сиділи в бомбосховищах та підвалах своїх будинків. Я жив на п'ятому поверсі сімейного гуртожитку у кімнаті, яку знімав у пенсіонерки Галини", — розповів місцевий житель.

Він додав, що під час обіду почув "прильот".

"Я пірнув за газову плиту. Посипалось вікно у кухні від вибуху, уламки навіть врізалися у двері. А від вікна до тих дверей – 15 метрів. Та десь в той же самий момент скло посипалося в моїй кімнаті та багатьох моїх сусідів", — каже чоловік.

За його словами, гуртожиток був зданий в експлуатацію в 1967-му.

"В той день були розтрощені старі вікна, а от склопакети встояли. Коли я був волонтером та розносив сєверодончанам, переважно людям похилого віку, пакунки з харчами. Я бачив речі навіть більш страшні – коли вибухова хвиля висмикувала навіть старенькі дерев’яні рами вікон. Та все ж вікна було потрощено практично по всьому місту", — зазначив пенсіонер.

Чоловік згадує, що з ранку наступного дня співмешканець господині квартири Володимир завісив спорожніле вікно його кімнати своєю ковдрою, бо на вулиці тоді було мінус один.

"Завісив він відрізами тканин вікно на кухні – вітер гасив сірники і вогники печі. Щоправда, невдовзі не стало в місті ані газу, ані світла, ані води, яку хоч підвозили. Люди змушені були готувати собі їжу у дворах своїх багатоповерхівок на вогнищах", — каже житель Сєвєродонецька.

За словами пенсіонера, Галина з Володимиром, які до цього кілька ночей просиділи у бомбосховищі найближчої школи, зібрали деякі речі та того ж дня поїхали в один з райцентрів на півночі Луганщини, де жила мати Галини.

"Наступного дня ми ще поговорили мобільним телефоном, а потім зв'язок зник – у їх місто зайшли російські військові. Тож не знаю, чи живі вони. Школу, де ховалися Галина та Володимир згодом російські окупанти зруйнували", — додав він.

Робота магазинів, ринків, банкоматів

"Дев'ятого березня, я вперше вийшов на вулицю та побачив на будинках – сліди обстрілів, дірки метрового діаметра в стінах. Одна з кращих вулиць міста – ім. Курчатова – була практично вщент зруйнована. Банкомати і термінали не працювали, бо були закриті банки. Та практично все вже було закрито – ринки, яких в місті було три, невеличкі крамниці, перукарні, стоматологічні кабінети тощо", — каже сєвєродончанин.

За його словами, окремі супермаркети якщо відкривались, то десь ближче до 10-ї на дві-три години.

"І це був останній день, коли в них ще можна було розрахуватися карткою. Далі – тільки готівкою, яку ніде було взяти. Щоправда, дещо пощастило тим пенсіонерам, які отримували свої пенсії через Укрпошту - десь в середині березня для них спромоглися таки привезти готівку", — зазначає чоловік.

Гуманітарна допомога

"Я знав, що у Льодовому палаці потрібні волонтери й пішов туди. Мені, як пенсіонеру видали гуманітарну допомогу й сказали приходити завтра з ранку. Тож наступні три тижні я спочатку розносив по квартирах гуманітарну допомогу тим, хто сам за нею прийти не міг. Потім сам фасував набори та розвантажував машину з гуманітарною допомогою. Під час цього були обстріли і ми ховалися у підвал", — зазначає місцевий житель.

Чоловік розповів про обстріл біля супермаркету:

"23 березня вранці на шляху до Льодового побачив масивні кроваві калюжі біля входу в один із супермаркетів. На сходинках обличчям вниз лежало тіло, як я зрозумів – жіноче. Потім дізнався – "прилетіло". Двоє загиблих - одного ще не встигли прибрати, півтора десятка поранених. Тоді люди гинули в місті в такій геометричній прогресії, що міська влада виділила, як казали, напівзабутий пустир для нового цвинтаря. Не ходив туди, не бачив. Бо транспорт не працював, дні були ще короткими, а я зранку займався своїми волонтерськими справами".

Місцевий житель згадує, що ніколи не забуде про реакцію людей, яким приносив пакунки с харчами.

"Спочатку ці зголоднілі люди тебе готові розцілувати, а потім тобі обов’язково запропонують взяти хоч з щось з того, що ти приніс. Неодноразово чув, що бабусі обов’язково ділилися гуманітарними харчами зі своїми сусідками", — каже він.

Чоловік продовжує, що вже на той момент у дворах багатоповерхових будинків запалали саморобні печі та багаття – соснових дров. Не вистачало сірників, люди почали бігати один до одного по вогник. І приходили до того гуманітарного фонду ні тільки за харчами чи по пральний порошок, а й просячи сірників – сам був свідком. Розповідали також про одного умільця, який навчився викреслювати вогонь з кременю.

…Одного ранку

"Одного ранку, 2-го квітня, якщо я нічого не плутаю, підходячи до Палацу спорту, ще здалека побачив щось незвичне. Був "приліт" минулого вечора, вхід розбомблено – і цей пункт видачі гуманітарної допомоги припинив своє існування. Мене відправили додому, бо для перевантаження запасів в інше місце потрібні молоді. Що там було далі – не знаю. Бо через кілька днів встиг евакуюватися", — додає місцевий волонтер.

Евакуація

"Я все зволікав, та рішення прийняв після того, як по вулиці за мною встигла поганятися по своїй спіралі чергова міна, прагнучи потягнути мене у вічність. Та я встиг сховатися від неї і побіг поспіхом збирати валізи, щоб втекти з цього – не знаю вже якого – кола пекла. І втік таки. Після мене на нашому п’ятому поверсі залишилося лише двоє людей - будівельник Андрій і медсестра, здається, Олена. Зовсім несподівано для себе опинився в польському місті Грубешові, у центрі тимчасового проживання переселенців з України", — поділився спогадами сєвєродончанин.

Спогади про Сєвєродонецьк

"Сєвєродонецьк – це місто дуже компактне, як там кажуть – за пів години обійти можна. Як на мене, то він весь складається з окраїн, навіть центр – на одній з них, ба, навіть на двох. Його з самого початку розвивали посеред голого степу як поселення при хімічному виробництві "Азот". Приватного сектору в ньому – з півтора-двома десятками приватних будинків, проте було багато дев’ятиповерхових будинків. Нині від них залишилися фрагменти, скелети з порожніми вікнами та купою будівельного сміття. Також були школи, в тому числі і музичні, ПТУ, клуби, бібліотеки, медичні заклади, з Луганська переїхали театр, філармонія, кілька вишів. Були парки, сквери, бульвари, розважальні заклади, торгові центри, а також кілька науково-дослідницьких і науково-виробничих структур тощо. Місто було зелене. А навколо нього - простори масиви корабельної сосни рукотворні.

Читайте також

Читайте усі новини Донбасу у Telegram та Viber

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди