Життя з котами і собаками в підвалі, турбота про найрідніших, сирена, що застає у спідньому й безліч інших життєвих історій — так несподівано тепло художниця Ірина Потапенко говорить про способи пережити найжахливіші дні в житті кожного, кого торкнулася російська військова агресія.
На своїй Facebook-сторінці та в Telegram-каналі Ірина рефлексує ледь не на кожну подію війни. Суспільне Культура поговорило з художницею й представляє широкому загалу її ілюстрації.
Знайомство
Ірина Потапенко за фахом художниця-ілюстраторка, працювала в анімаційній студії мультиплікаторкою. Розповідає, що зараз ілюструє книги і малює картини, якими ілюструє життя. "Частково відображаю дійсність, частково це моя вигадка", — говорить Ірина.
Пінгвіни на дахах
У мирний час малювала веселі картинки, згадує художниця: "Якщо це Одеса, то пінгвіни на одеських дахах, поет, який читає вірші на даху, пегаси. Я робила замальовки у місті, а потім туди додавала казкових персонажів. Місто для мене виглядає так. Напевно, я просто казкарка.
Війна
Коли почалася повномасштабна війна, у картинах Ірини було багато смутку. Вона розповідає, що цей сум залишився й зараз, але агресії немає.
"Війна прийшла й стала частиною життя, але потрібно намагатися з цим впоратися, додати цю частину до свого життя і переробити її. Не можна сховати голову у пісок і казати, що війни немає. Вона є, і ми всі боїмося, переживаємо. Люди страждають, відчувають багато різних поневірянь, емоцій, втрачають частину сім'ї, житла. Усе це жахливо, але я не можу це не малювати.
Звідки ж позитив у малюнках? Він є, бо Ірина вірить, у перемогу й відновлення: "Потім ми все одно все відбудуємо, народяться і виростуть діти, вони творитимуть. Вони зводитимуть щось нове на місці зруйнованих будівель і зводитимуть нове на місці зруйнованих сердець".
Добрі погляди добрих людей
Ще однією причиною оптимізму своїх ілюстрацій Ірина називає Одесу й одеситів — за її словами, ці люди мають особливий склад: "В Одесі дуже багато сонця, люди добрі, відкриті, позитивні. Я не одеситка, але я більшу частину життя прожила тут.
За цей час я зрозуміла, що найбільшу підтримку отримую від людей. Людина складається з людей. З кого ти складаєшся, до тих людей і звертайся, коли ти слухаєш серце. Мені дуже допомагає сім'я: і чоловік, і діти, і друзі. У мене зараз стільки друзів з'явилося — дуже багато!".
Малювання, як терапія
Коли малюєш, набагато легше пережити усі ці трагедії, говорить художниця: "Поки я не малювала, перші тижні я хотіла померти. Я не розуміла, як жити: все руйнується, ти не розумієш, що буде далі. Коли перші тижні обстріли, земля трясеться, твоя дитина в жаху, в панічній атаці...
Також, розповідає художниця, виявилося, що багато художників не можуть взятися за олівець: "Багато хто не може малювати у війну. Вони продовжують малювати квіти, краєвиди. Я в жодному разі не засуджую, я дуже хочу малювати квіти.
Багато художників узялися за пензель після того, як побачили картини Ірини: "Мені писали: "Ось ти малюєш і ми почали". Я думаю, це ж добре, тому що ілюстрація допомагає розповісти про те, що у нас відбувається. Якщо людина від серця малює те, що вона переживає – це дуже емоційне послання. Ми у відповідь отримуємо емоційну підтримку. Також деякі з картин купують".
Знайти в собі дитину
Ірина каже — вона б порадила малювати усім: "Не обов'язково малювати щось конкретне, можна просто малювати, брати різні кольори і змішувати, експериментувати. Це дуже хороші дії для психіки. Якщо навіть є потреба намалювати щось погане, можна зробити це, а потім порвати і спалити.
Я, звичайно, не арттерапевтка, але... Діти знають це, вони завжди люблять малювати все, що з ними відбувається. Потрібно знайти в собі дитину і запитати, що вона хоче, спробувати задовольнити її інтереси – дати їй олівець, папір і нехай малює".
Комунікація зі світом
Зокрема Ірині писали й іноземці. Через ілюстрації й переклад віршів англійською вони розуміли, що відбувається в Україні. Люди втомлюються від новин, говорить авторка, і щось беземоційне їх уже не зачепить.
Вони розуміють, що відбувається щось страшне і щось треба з цим робити, якось допомагати. Мені стали писати іноземці і пропонувати зробити виставку, просили вислати принти. У Америці, у Сіетлі. Я висилала, їх роздруковували на заходах (на підтримку України, — ред). Зараз ось виставка поїхала Європою, частина грошей піде на благодійність".
Алісо, малюю для тебе
Наводимо ілюстрації з циклу "Аліса у зруйнованому місті". Про нього Ірина Потапенко розповідає:
"Коли бомби падали на моє місто, я брала з собою до підвалу "Алісу в країні див" Льюїса Керролла. І я уявляла, що стало б з Алісою, якби вона опинилася в Україні на війні, не в країні див, а в зруйнованому, розбомбленому місті.
Ось Аліса летить між прольотами почорнілої багатоповерхівки. Ось п'є чай з Божевільним Капелюшником на руїнах Маріуполя. От біжить від армії солдатів, притискаючи до грудей кролика. Багато дивних сюжетів. Гірких сюжетів.
Читайте більше про українських художників і ілюстрацію:
- "Переносячи історію у візуальну мову, ми не даємо їй загубитись, закарбовуємо в пам‘яті". 100 днів війни в ілюстраціях
- Найзрозуміліший вид діалогу: війна в ілюстраціях українських художників
- "Люди дивляться, а художник бачить". Який він, унікальний стиль українського генія Івана Марчука
- "Я б не хотів мати десятки тем для ілюстрацій кожен день, як зараз": місяць війни в ілюстраціях
- "Він нас ґрафічно українізував": 23 травня 1920 року помер художник Георгій Нарбут
- Чи створені соцмережі для серйозних розмов? Говоримо з популяризаторкою української культури krapka.krapka
Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
