Художниця з Миколаєва Вікторія Наумова присвятила серію робіт містам, що потерпають від збройної агресії Російської Федерації. У своїх роботах Вікторія зображає міста в образах жінок, які опинилися в умовах війни.
Вікторія розповіла кореспондентам Суспільного про історію створення своїх робіт, про емоції, що відчувала, а також про людей та міста, яким присвячені роботи.
Повномасштабну війну Вікторія разом з родиною зустріла неподалік Ірпеню та Бучі. Населений пункт, в якому вони тоді проживали, з її слів, постійно перебував під артилерійськими обстрілами. Чотири дні жінка разом із дитиною просиділа у підвалі. Після цього вирішила евакуюватися до Польщі.
"Мені треба було вивезти моїх батьків, які приїхали з Миколаєва, я напередодні їх забрала, перед Новим роком. В цілому рішення приймалось через старих та дитину. Я хотіла залишитись, втім, вибору не було. Тому ми поїхали в Польщу, перехід теж був доволі тяжким. Стан був у всіх шоковий", – згадує Вікторія.
Після евакуації до Польщі знайомі Вікторії розповідали їй про факти катувань мирного населення у Бучі, про зґвалтування жінок, вбивства дітей тощо. Згодом, після звільнення Київщини, ці історії почув та побачив весь світ. Усі ці події змусили Вікторію відновити свій блог в Instagram, який вона не вела майже рік через творчу перерву.
"Побачивши весь цей жах…Я ж чула про це раніше, люди, які там жили, вони ж мені розповідали і я думала, що буду готова. Але коли я подивилася всі ці фото, це був просто надмірний жах. І я пригадала, що десь рік тому я малювала одну роботу, про Бучу. І от цю українку із кривавими очима з Бучі я вирішила трохи змінити. Мені полегшало, коли я зробила цю роботу. Я ні на що не розраховувала, виклала в інтернет просто тому, що в стіл ніхто не малює. У мене є блог, куди я виставляю, у мене є друзі, які це бачать, підтримують, співчувають. Я не вмію говорити про свої почуття, а от малювати про них – можу", – розповіла Вікторія.
Друге місто, якому Вікторія присвятила свою роботу у цьому ж стилі був Миколаїв – рідне місто художниці. Зі слів мисткині, до написання картини її спонукнули напади в інтернеті відносно біженців з південних та східних областей, зокрема через спілкування російською мовою. За словами Вікторії, вона підтримує перехід на українську мову й сама у побуті намагається розмовляти українською, проте у стресових ситуаціях для багатьох жителів південних та східних областей зробити це одномоментно може бути важко.
"І от цей хейтХейт (з англ. hate) – ненависть у соцмережах мене трохи тригернувТригернути – викликати емоційну реакцію, мені стало образливо, що південь та схід – саме вони зараз тримають оборону. Тому другим містом для мене став Миколаїв. Як вдячність йому. А чому така дівчина – тому що ми завжди були такі, як сказати правильно, за словом у кишеню не лізли, трохи такі хамовиті, з претензією. Це самовпевнена дівчина, яка може чинити опір будь-кому, і водночас може і кріпким словом висловитись. І ось цей її жест (середній палець – ред.) – він красномовний в моєму образі міста. І я не вкладала негативний сенс, це інтелігентна дівчина, але впевнена у собі, знає, що робить", – сказала художниця.
Далі був Маріуполь. Зі слів мисткині, створюючи образ, вона плакала, адже пропускала через себе весь біль та гнів.
"Коли мені пишуть у коментарях: "А чому немає Стоянки, Попасного, Донецької і Луганської областей, всі міста, які зараз окуповані. Чому їх немає?". Тому що фізично я можу намалювати тисячі міст, я не можу все це емоційно через себе пропустити, це занадто важко. Тому в останніх моїх роботах вже є доля стьобу. Навіть сарказму. Гумор хоч трошки має бути. Інакше ми збожеволіємо. Скорбота, біль, воно є. Але людина не має тільки горювати. У неї має бути здорове почуття гніву, злості, яке не руйнує зсередини, а дає йому можливість рухатись далі", – сказала Вікторія.
Для чотирьох міст прототипами образів були реальні люди, каже художниця, решта – збірний образ.
"Перші люди, яких я намалювала із портретною схожістю та відсилом до їхньої діяльності, це мама і донька Марина і Таня Мірзяєві, вони з Боярки. Дівчата організували у Київській області патріотичний музичний фестиваль "Під покровом тризуба". Хедлайнерами у нас були Антитіла, минулого року ТНМК, тобто це вже доволі масштабний фестиваль. У перші дні повномасштабної війни вони евакуювалися, у них є своє ГО "Валькірія". І вони поїхали волонтерити до Львова, займатись тим, що у них дуже добре виходить. І от вони кожного дня відправляють посилки, гуманітарку по всій Україні. І вони стали прототипом для Львова", – розповіла Вікторія.
Для міста Гірник Донецької області прототипом стала Інна Долгушина – подруга Вікторії. Для Інни війна почалася у 2014 році, в її рідному Гірнику. Там разом із сім’єю Інна прожила до 2019 року, а після смерті матері вони переїхали до Боярки. Зараз сім’я Інни розірвана – донька евакуювалася, син на навчанні, чоловік – на війні, а вона – волонтер.
"Це та людина, яка мені особисто не дала збожеволіти в перші дні. Тому що вона дуже життєрадісна, бойова. І говорить: "Роби те, що ти можеш, що у тебе виходить найкраще, те, від чого у тебе виключається голова". У Вроцлаві я пригадала її слова і почала робити те, що добре вмію – малювати. От вона і втілює Донеччину", – розповіла Вікторія.
Наступна – Боярка. Прототипом міста стала інша подруга Вікторії – Оксана Оберемчук. Саме у підвалі Оксани Вікторія із дитиною просиділи чотири дні під час обстрілів.
"Вона нас прихистила. У неї на той момент було близько десяти собак і приблизно стільки ж кішок. Вона дуже любить тварин, займалась розведенням маламутів. У неї багато собак, яких вона збирала на вулицях. У неї є донька 14-ти років. І коли постало питання про виїзд, вона сказала, що не поїде. У неї собаки, у неї відповідальність, у неї коти. Сказала: "Я дома і мені байдуже. Якщо вб’ють, то зі всіма собаками і котами". Це сталева жінка, яка сказала – зробила. І вона сидить у своїй фортеці. Це приклад незламності, особливо враховуючи той факт, що вона ще й інсулінозалежна. До речі, тепер у неї 20 собак, яких залишили власники", – сказала художниця.
Відома місцева співачка Гуцулка стала прототипом для образу міста Конотоп. Також на цій роботі Вікторія зобразила і себе.
"Річ у тім, що образ дівчини, яка курить, його не було. Тому пішла, сфотографувала позу у дзеркалі, трохи прикрасила. Без якихось там підтекстів. Хоча, всі ми відьми зараз. Я – атеїст, я не вірю у всі ці окультні штучки. Але поіронізувати – можна. І чому Гуцулка і Конотоп? Тому що мольфари, ясновидці тощо, вся ця тематика і Конотопська відьма – це впізнавані українські якщо не бренди, то просто відомі твори, особистості. І я їх вирішила поєднати. Я не думала, що буду робити велику серію. Тому поєднала, щоб не робити кілька робіт на одну тематику", – розповіла мисткиня.
Після серії із реальними людьми Вікторія почала використовувати збірні образи. Наступною роботою був Харків. Художниця зобразила другу столицю України в образі матері, яка разом із дітьми вимушена покинути свою домівку. На створення роботи Вікторію надихнула реальна історія з життя. Проте, коли робота розлетілася інтернетом, Вікторії почали писати харків’яни, говорили, що вона неправильно інтерпретує образ міста, що люди захищають його, а не тікають. Проте, на створення саме цієї роботи Вікторію надихнула реальна історія з життя.
"Я їхала в евакуацію і зустріла багато харків’янок з жахливими історіями, з маленькими дітьми. У Тернополі ми зайшли в туалет на заправці. Там молода дівчина і дитина вся брудна, маленька – до року, ще не ходила. Вона її пішла мити. Видно, що люди мали довгий шлях. У неї руки тремтять. Я підскочила до неї, кажу: "Давайте я вам допоможу". Вона почала розповідати, що вони з Харкова, вони виїхали, а чоловік залишився там. Її подруга, з такою ж дитиною, залишилась без батька, тому що він вийшов за продуктами і не повернувся, зник. Там страшні події відбувалися і відбуваються. І дитинка, видно, або в підвалах довго перебували, або під завалами, або в дорозі тривалий час. Це страшно таке побачити, коли за тиждень до того ми всі сиділи у кафе. Тому Харків для мене – це як уособлення жінок, які рятуються від війни, але в жодному разі не тікають від неї тільки тому, що вони бояться. Ні. Це просто такий здоровий погляд на життя. Тому образ Харкова – це дівчина, яка виїжджає вимушено, але обов’язково повернеться», – пояснила Вікторія.
Станом на 25 квітня Вікторія тимчасово проживає у Польщі. У своїй колекції художниця має вже одинадцять картин, працює над створенням дванадцятої. Працює жінка на планшеті.
"Діджитал – інструмент універсальний. Сиджу у кріслі, у мене є тут центр на кухні. Найчастіше ввечері, або вночі. Художник, якому життєво важливо малювати, він малюватиме паличкою на землі. Він малюватиме на морозі, в парку, поруч із коляскою, та неважливо чим, де ти це робиш. Важливо, які емоції це викликає у інших людей", – сказала Вікторія.
Слідкуйте за новинами Суспільного Миколаїв у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
