"Спілкування — це те, що робить нас людьми". Софія Андрухович про свій новий роман "Амадока"

"Спілкування — це те, що робить нас людьми". Софія Андрухович про свій новий роман "Амадока"

"Спілкування — це те, що робить нас людьми". Софія Андрухович про свій новий роман "Амадока"

Про свій новий складний і об’ємний роман "Амадока", який, за словами авторки, "ніхто не зможе прочитати", художні тексти, які допомогти його написати, та міфічне озеро Амадока, що подарувало назву творові, письменниця Софія Андрухович розповіла радіо Культура.

"Окремі фрагменти "Амадоки" з’являлись у мене ще під час написання попередньої книги "Фелікс Австрія". Але тоді я не могла помислити, що наважусь працювати з такими серйозними темами, на які зрештою наважилась. Новий роман складний, має багато різних шарів, торкається різних часових проміжків, різних тем і регіонів України, тому він зароджувався не лінійно. Теми приходили в різні періоди та в різні моменти", – розповіла Софія Андрухович.

За словами письменниці, на час написання "Амадоки" вона відмовилась від публічності та не брала участь у заходах, на які її запрошували: "Пишучи книжку, роман, тобто цілісний твір, я не здатна брати участь у публічних акціях, і відмовлялася від усього, що мені пропонували. Це виходить природно: я відчуваю, коли слід відмовлятись. Я багато розповідала про попередню книжку "Фелікс Австрія", зустрічалася з читачами, їздила на запрошення, але потім почала все рідше і рідше з’являтися на публіці і врешті залягла на дно. Я мусила повністю заглибитись у те, чим займалась".

"У романі "Амадока" є різні частини, які, напевно, належать до різних жанрів літератури, хоча, звісно, це все об’єднується авторським стилем. За моїми відчуттями, попри всю різноманітність, немає розривів між частинами, вони всі з’єднуються докупи, якщо прочитати текст повністю", – поділилась своїми враженнями Андрухович.

Читайте також: "Письменник Олександр Михед про те, як класичні сюжети потрапляють у масове кіно"
"Спілкування — це те, що робить нас людьми". Софія Андрухович про свій новий роман "Амадока"

Місцезнаходження озера Амадока

На запитання, коли вона вперше дізналася про озеро Амадока, назву якого письменниця використала для свого роману, Софія розповіла, що намагалася пригадати той момент, проте їй цього не вдалося: "Я вже працювала над однією з сучасних ліній роману, це був тільки початок написання і в мене було, можливо, перших 20 сторінок. Була зосереджена на головному конфлікті стосунків між жінкою Романою та чоловіком Богданом, який втратив пам’ять та свою ідентичність. Він дуже покалічений ззовні, і його ніхто не може впізнати, крім жінки, яка з’являється і бачить в ньому свого чоловіка. Я дуже приблизно уявляла, що в мене наростуть додаткові шари. І, читаючи текст на історичну тему, яка була мені потрібна, тому що мій персонаж археолог, мені трапилася згадка про озеро Амадока і мене зачепило це слово. Я пішла досліджувати далі та знайшла форуми людей, які цікавляться цією темою, роками колекціонують мапи і свідчення науковців, геологів, локальних істориків, намагаючись довести, що це озеро справді існувало. Я подумала, що це хороша назва для роману, хоча тоді ще не зовсім розуміла, чому.

Хоча й може скластися враження, що "Амадока" має амбіцію історичного роману, мені хотілося б наголосити, що основний вплив на нього справили художні книжки авторів, які перетворюють дійсність у художній спосіб. Це спосіб, який резонує зі мною на всіх рівнях і дозволяє найбільше наблизитись до людей, які в той час живуть. Це були книжки, наприклад, Імре Кертеса на тему Голокосту: він пережив трагедію дитиною, але написав не мемуари, а художні твори. Або есеї Прімо Леві чи книжка Філіпа Сенза, що написана на межі есеїстики і наукової роботи. Також тут можна говорити і про книжку Мартіна Поллака "Мрець у бункері" – історію його батька-нациста, яку він дізнався, коли вже був дорослим. Книжка в найкращий спосіб дає відчути, що люди не є однозначно хорошими чи поганими, все набагато складніше", – зазначила Софія Андрухович.

Читайте також: "Шукаючи варварів. Андрій Любка про подорож справжніми Балканами"
"Спілкування — це те, що робить нас людьми". Софія Андрухович про свій новий роман "Амадока"

Роман, як стверджує письменниця, вибудований так, що його можна почати читати з будь-якого місця: "Він є важким і об’ємним, написаним на важливі та складні теми. Одній людині, яка питала в мене про роман, я сказала дуже щиро й серйозно, що це складний твір, величезний за обсягом і ніхто його не зможе прочитати. На що ця людина мені відповіла: "Непогана реклама, мені вже хочеться його читати".

"Я знаю, як мені самій складно було над ним працювати і чого це мені коштувало. І мова не про обсяг інформації, тому що його завжди насправді замало. Йдеться про дуже-дуже складні теми, пов’язані з людськими трагедіями, зруйнованими життями людей, речами, які неможливо виправити. Все, що з ними можна зробити – це про них пригадати і говорити. Це буде дуже боляче, тому що цей біль спливе на поверхню, але це вияв співчуття та емпатії, спогад про людей, які загинули в жахливий спосіб або зазнали поневірянь і випробувань", – розповіла Софія Андрухович.

Також вона закликала людей нагадувати собі, що нормальні речі, такі як спілкування, нікуди не зникають та існуватимуть і надалі: "Вони можуть видаватися нам небезпечними, але це те, що робить нас людьми".

Читайте також: "Книжковий топ-7. Що читає Софія Андрухович"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди