Призерка чемпіонатів світу та Європи поділилася з Супільне Спорт тим, як очікувала та як зустріла війну в Україні далеко від дому, які зміни в світогляді відчула через прихід "мороку" Російської Федерації в її рідні місця, та розкритикувала "боягузливу" поведінку росіянок і білорусок.
Українська художня гімнастка Влада Нікольченко, яка була лідеркою збірної в 2018-2019 роках, призупинила спортивну кар'єру влітку 2021-го після того, як їй не вдалося здобути місце в олімпійській збірній та поїхати на Ігри в Токіо. Після тривалої перерви – в лютому 2022-го – 19-річна харків'янка всерйоз узялася за лікування травми, що могло б наблизити її до ймовірного повернення на килим. Проте плани порушило повномасштабне вторгнення в Україну Росії за участі Білорусі, що розпочалося 24 лютого.
Як війна вплинула на життя Влади Нікольченко та її думки про повернення до спорту, що пережила її родина в Харкові, який є однією з головних цілей російських атак, як змінилося її колись дружнє ставлення до колег із Росії й Білорусі та яким чином вона підтримує ЗСУ й інших українців – гімнастка розповіла в інтерв'ю Суспільне Спорт.
Перші дні повномасштабного вторгнення та родина в Харкові
Про початок повномасштабної війни Нікольченко дізналася від хрещеної. "Я собі спала спокійно, – згадує Влада. – 24 числа вона забігла зранку до мене в кімнату зі словами: "Вставай, почалася війна!"
Гімнастка вже майже рік жила на дві країни: більшість часу проводила в ОАЕ, а двічі на місяць поверталася до України. Якраз на початку лютого Влада приїздила до Києва й планувала прилетіти знову через два тижні. Проте прямий рейс уже тоді скасували, а 24 лютого, після перших ракетних атак на українські міста, про перельоти вже не було мови.
Сама Нікольченко заздалегідь вмовляла рідних тікати за кордон, адже побоювалася ескалації війни. "Не можна сказати, що до цього ми не знали, не думали, не передрікали, – ділиться Влада. – Розмови ходили, принаймні в моєму колі спілкування. Я тоді ще просила рідних вилітати. Упродовж тижня їх умовляла, уже купувала квитки. Ситуація накалялася. 23 лютого ввечері ми з ними зідзвонювалися й уже серйозно задумувалися про їхню поїздку. А 24-го зранку все почалося. Вони не встигли вилетіти, не послухали мене".
Гімнастка зізнається, що спостерігати за війною здалеку їй спершу давалося важко.
"Перші дні, коли вся моя родина знаходилася там і мама телефонувала й плакала в слухавку, я вже була готова просто вилетіти туди, доїхати до Харкова, сісти самій за кермо й вивезти всю родину куди-небудь у безпечне місце: до Європи чи Еміратів. Просто зробити все, чого б мені це не коштувало, щоб тільки не чути сльози мами. Це жахливо, коли тебе просять про допомогу, а ти нічого не можеш зробити – гірше за це нічого немає".
Та після того, як частині її родини все ж вдалося виїхати за кордон, Владі стало дещо легше. Мати з маленькими дітьми – чотирирічною сестрою й однорічним братом Нікольченко – уже перебувають у Німеччині. А на момент запису інтерв'ю30 березня гімнастка з дня на день очікувала на приїзд бабусі.
Поїхати раніше їм не вдалося. "Всі ринули виїздити, були дуже великі затори", – розповідає про початок повномасштабної війни Влада. Тож перший тиждень сім'я лишалася вдома.
"Перші дні вони ховалися в підвалі, а потім мама сказала, що це не має сенсу. Він абсолютно не облаштований під бомбосховище. Якби будинок обвалився, то виходу – абсолютно жодного, – пояснює Нікольченко. – Вони сиділи в коридорах, спали у ванних кімнатах. Познімали всі дзеркала, позаклеювали вікна, але на кухні це не допомогло".
Снаряди почали падати дедалі ближче до будинку, в якому жила родина Влади, і коли черговий вибух стався зовсім поруч – вікна на кухні вилетіли. Після цього родина наважилася їхати. Спершу – на захід України.
"Вони виїздили на свій страх і ризик, бо в Харкові було взагалі неспокійно. Снаряди падали посеред доріг. [Російські військові] розстрілювали мирне населення, яке проїжджало на машинах. Знайомі розповідали багато страшних історій. У одних батьки їхали машиною з Харкова, і просто назустріч їм на дорозі виїхав російський танк і розстріляв їх. Навіть не змогли розпізнати тіла: вони згоріли заживо. Наштовхнулася на це відео, коли по новинах показували".
"Це страшно, надзвичайно страшно, – розповідає гімнастка. – Мама переживала, що можуть недоїхати. Добиралися близько трьох діб, із зупинками, тому що з ними були маленькі діти й люди похилого віку. Їхали двома машинами, великою родиною, але виїхали".
Проте решта родичів Нікольченко лишилися в рідному Харкові й не бажають його покидати. "Мій тато разом із бабусею й дідусем та прабабусею – вдома, – розповідає спортсменка. – Вони нікуди не їхали й не планують. Сильно за них переживаю, але я з ними весь час на зв’язку: з ранку до вечора. Тато навіть більше мене підтримує, ніж я його. Я й плакала, й кричала: "Виїжджайте! Я не можу, коли ви там!" Але, судячи з його розповідей, вони в районі, де плюс-мінус тихо заразСтаном на початок квітня.. Першими днями вони чули вибухи, а зараз – зрідка. Вони навіть виїжджають до супермаркету. Їжа є, все нормально".
"Я їм пропонувала й до мене їхати, і в Молдову: їх би там зустріли. Але бабуся сказала: "Ні". Як пояснює Влада – захотіла лишитися вдома, зі старенькою мамою, яка пережила ще Другу світову війну й також не бажає покидати дім.
Читайте також: Український легкоатлет Проценко перебуває на окупованій Херсонщині. Його розповідь про місяць війни
Злам у світогляді й трансформація стосунків із росіянами
Нікольченко визнає, що в 2014 році, коли Росія окупувала Донбас і Крим, вона була надто юною, щоб сповна осягнути глибину проблеми, з якою стикнулася Україна через агресію сусіда. Тож ці події не вплинули на її ставлення до колег-росіянок.
"У 2014 році я це так не відчувала, – зізнається Влада. – Так, це було також страшно, люди помирали. Але мені було 11, коли це все відбувалося, і, можливо, я в усе це не так сильно вникала. Я жила в Харкові. Це дійсно [було] проросійське місто: ми знаходимося дуже близько до кордону, в нас усі розмовляють російською мовою".
"Я абсолютно нормально ставилася до росіян, – продовжує Нікольченко. – На змаганнях ми всі спілкувалися. Навіть, коли давали інтерв’ю, хоч як би нас зіштовхували лобами, ставили каверзні, провокаційні запитання, щоб ми щось сказали погане про Росію чи російських спортсменів, – ми цього ніколи не дозволяли".
"Але те, що сталося зараз, – це перебір. Те, що зробили з моїм рідним містом Харковом, те, що відбувалося на околицях Києва, що роблять з українськими містами, – це просто морок. Як на це все реагує російський народ – починаючи з селебріті, спортсменів, публічних людей, чиє слово має якусь вагу в масах, і закінчуючи звичайними людьми, – це ненормально. Не знаю, що їм там розповідають у новинах. Як можна настільки не бачити правди!"
Читайте також: У Маріуполі під час обстрілу російської армії загинула 11-річна гімнастка
"Українці з росіянами тепер не спілкуються, – констатує Нікольченко. – Серед моїх близьких розповідають, що за місяць війни ніхто з їхніх родичів у Росії жодного разу не зателефонував, не спитав, як вони. Навіть якщо й телефонували, то казали: "Маячня, ви там самі по собі стріляєте". Так люди живуть у нашому світі, і я вважаю, що це треш".
Нікольченко, як і багато інших українських спортсменів, "на 100%" підтримує повне усунення Росії й Білорусі від змагань. Гімнастка переконана, що представники цих збірних, які не підтримують війну проти України, – в меншості. Тоді як деякі спортсмени, як-то французькі біатлоністи Мартен і Сімон Фуркади, стверджують, що росіяни й білоруси просто бояться висловлюватися публічно, Нікольченко наголошує на тому, що не отримала навіть особистого повідомлення зі словами підтримки – ба більше, росіянки й білоруски блокують її в соцмережах.
"Російські й білоруські спортсменки дійсно були хорошими дівчатами, як мені здавалося колись. Але ця ситуація показала всіх справжніми. Вони почали переживати за своє майбутнє, яке їм уже не світить. Наскільки вони боягузи, якщо всі заблокували мене в інстаграмі й у всіх соцмережах. Ніхто з них не написав особисто повідомлення підтримки, не кажучи вже про те, щоб щось опублікувати. Деякі, навпаки, написали про те, що вони бідні-нещасні, що їх дискваліфікували "ні за що". Для мене вони зникли з лиця землі".
Адекватну реакцію серед спортсменок цих збірних Нікольченко пригадує лише в білоруски Мелітіни Станюти, яка також відкрито висловлювалася на підтримку революції 2020 року в своїй країні. "Я спостерігала за її інстаграмом, – каже Влада. – Вона багато перебувала в Україні, навіть, можна сказати, трохи жила в Києві". Після завершення кар'єри в 2018-му Станюта часто приїздила до України з майстер-класами та іншими проєктами, а зараз організовує події на підтримку України за кордоном.
Читайте також: Міжнародна гімнастика все ж відсторонила атлетів з Росії та Білорусі від змагань
А от інша білоруська ексгімнастка Кацярина Галкіна розкритикувала спортсменів, які виступили за дискваліфікацію збірних РФ і РБ, на що Нікольченко різко відреагувала на своїх сторінках у соцмережах.
"Галкіна, наскільки я знаю, навчається в університеті в Росії. Там же й працює – в білоруському посольстві, – нагадала українка. – Тому її слова про те, що бідних спортсменів усунули… Як кажуть у народі, чия б гарчала. Галкіна, яка завершила кар’єру, ще буде висловлюватися на підтримку війни! Яка їй узагалі різниця – вона закінчила зі спортом, нехай сидить з богом і помовкує, якщо не вистачає сміливості підтримати".
На момент розмови Нікольченко не було відомо деталей про те, що навіть ізраїльтянка Ліной Ашрам, яка торік стала олімпійською чемпіонкою, підтримала російських гімнасток Діну й Аріну Авєріних, які взяли участь у провоєнному мітингу. Тож коментувати цю історію Влада не стала, але появу спортсменок із літерою "Z", що є символом війни проти України, засудила.
У спорт "поза політикою" в умовах війни українка не вірить. "Коли це якісь мінімальні політичні незбіги, спортсменів це стосуватися не повинно, – вважає Нікольченко. – Але, вибачте мені, коли вони мовчать або коли погоджуються з цією війною, ходять у курточках із літерою "Z” на серці, то про який спорт поза політикою може бути мова? Наших людей убивають, а вони потім нормально будуть нам дивитися в очі, вітатися, всміхатися на змаганнях? Я в цьому дуже сумніваюся".
Читайте також: Спортсмени збірної Росії взяли участь у концерті на честь восьмих роковин незаконної окупації Криму
Допомога Україні з-за кордону
Попри те, що Нікольченко зараз не в Україні, вона знайшла способи допомогти батьківщині з-за кордону. Зокрема, влаштувала в Еміратах благодійний дитячий турнір з художньої гімнастики, аби зібрати гроші на потреби українців. Як розповідає Влада, в ньому змагалися навіть дівчата з Росії. "Більшість росіян, які тут живуть не перший рік, які мають тут сім’ї, абсолютно адекватно поставилися до цієї ситуації. Всі підтримують Україну", – запевнила Нікольченко.
"На турнірі була встановлена ціна за участь. На призи ми особливо не витрачалися, – розповіла гімнастка про те, як вдалося зекономити на змаганнях, аби зібрати більше коштів. – Призами були чашки, які нам зробили безкоштовно. Медалі, звісно, були, але вони в нас лишалися ще з попередніх змагань. Оренду зали нам теж дали безкоштовно: всі йшли на поступки. Зібрали немалу суму – п’ять тисяч доларів. Усе це відправилося в Україну". Також, за словами Нікольченко, сама вона надіслала "багато особистих фінансів".
"В мене є люди, волонтери, які знаходяться там, у Києві, Харкові, Львові – більшість грошей я перераховувала їм особисто. Я знаю, що це точно не шахраї. Вони закуповують памперси, суміші, все необхідне для діток. Також із Угорщини й Польщі возили бронежилети, каски для наших Збройних сил. Чим можемо, тим стараємося допомогти. Картинку якусь запостити в інстаграмі, пошерити інформацію – це все добре, але люди зараз потребують фінансової допомоги та якихось побутових речей".
Читайте також: Олімпійська чемпіонка Ашрам завершила кар'єру. Гімнастка підтримала Авєріних у позиції щодо війни
Перспективи повернення до спорту
"Чесно, були такі думки, – відповіла Нікольченко на запитання про плани повернутися до змагань. – Я розумію, що сказала не все у своїй кар’єрі. Із задоволенням би продовжила. Я отримую від цього задоволення, обожнюю виступати, бути на килимі".
Але наразі повернутися Владі заважає не лише війна, але й стан здоров'я. Гімнастці необхідно зайнятися лікуванням травми, для чого вона й планувала повертатися в Україну, проте нині це довелося відкласти.
"У мене була травма й раніше, – ділиться гімнастка. – Влітку, під час підготовки до Олімпійських ігорНікольченко врешті не взяла участі в Олімпіаді: Україну представляли Христина Погранична та Вікторія Онопрієнко., у мене дуже боліло плече, але я не знала, що з ним. Після того, як зробила паузу в спорті, воно перестало мене турбувати. Але все одно інколи цей біль повертався, коли починала робити якесь навантаження".
Саме для цього Нікольченко приїздила до Києва в лютому: "Проходила консультацію в хірурга – мене відправили на МРТ і виявили розрив зв’язки. Це серйозно. Я планувала відновлення й, можливо, навіть операцію. Мала летіти до Києва на лікування, але почалася війна. З тих пір, правду кажучи, не думала про плече: були важливіші турботи. Зараз ці плани в замороженому стані".
Тож якщо камбек і станеться, то навряд це буде скоро, та Нікольченко все одно поки цей варіант не відкидає. До того ж правила на новий олімпійський цикл дещо змінилися, зокрема додався більший акцент на артистизм, що може піти їй на руку.
"Оцінка розділилася: бали ставлять окремо за складність, виконання й артистизм. Правила, скажімо так, українських гімнасток, які завжди показували емоційність на килимі – те, що не робили якраз росіянки. В їхніх програмах особливо не простежувався артистизм, емоції й узагалі тема вправи. Думаю, що я все-таки змогла б [впоратися з цими правилами]. Але питання [про повернення] лишається відкритим".
Наразі, за словами Нікольченко, вона не підтримує зв’язок з колегами по збірній, але спілкується з головною тренеркою Іриною Дерюгіною: "Я списувалася з Іриною Іванівною в перші дні [повномасштабної війни], коли все починалося. Вона в Києві. Я знаю, що вони [родина Дерюгіних] теж багато допомагають. Далі тримаємо зв’язок. Вона для мене досить близька людина, я за неї переживала. Після того, як я перестала тренуватися зі збірною, ми так не спілкувалися, але зараз я вирішила, що це потрібно".
Хто така Влада Нікольченко
- 19-річна українська художня гімнастка, родом із Харкова.
- Бронзова призерка чемпіонату світу та Європи-2019 у вправах із булавами.
- Дворазова бронзова призерка Європейських ігор-2019 (обруч, булави).
Читайте також: "Ми боремося за свої життя". Український фігурист Нікітін - про війну та майже зруйнований Харків
