У пам'ять про загиблих українців і звернення до Росії. Вірші жителів Кіровоградщини про війну

У пам'ять про загиблих українців і звернення до Росії. Вірші жителів Кіровоградщини про війну

У пам'ять про загиблих українців і звернення до Росії. Вірші жителів Кіровоградщини про війну
Фото: pixabay.com

21 березня – це Всесвітній день поезії та 26 день повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Суспільне Кропивницький зібрало вірші жителей Кіровоградщни, які вони писали в укриттях, у перервах між повіряними тривогами, в пам'ять про загиблих друзів, для волонтерів чи як зверння до російських солдат.

Надія Гармазій. "Волонтерам"

У неї не лишилося вдома нікого, окрім кота –

двох котів, трьох,чотирьох, десяти...

Бо вже тиждень, як сусіди розбіглися по світах,

поки місто бронять її чоловік та син.

До війни її руки торкалися тільки струн,

а за тиждень пальці болять від ножиць.

Але коли вона плете сітки, не чує тривожних лун –

відчуваючи біль, почуває себе живою.

Коли вона плете сітки, то ніби сплітає долі...

Тому за кожним котом прийдуть – за кожним із десяти.

Ця жінка із болю давно уже стала мойрою

Поки місто боронять її чоловік та син.

Сергій Полулях. "Пам'яті загиблого 12 березня в Канатово гірника і товариша Сергія Савченка та 6 його полеглих побратимів..."

Стоять сини з батьками разом,

На смерть стоять в бою з ордою,

Щоб вкотре заздрісну заразу,

Пустить Дніпровою водою.

…Отак Батий дививсь на Київ,

Пускала слину кацапня,

Яка покірно гнула шию,

Лизала хвіст його коня.

Вони за сором всім віддячать,

Але не степівчанам, ні!

За це кияни кров’ю плачуть,

Б’ючись до скону на стіні.

Так раб у підлості затятий,

Зло звик зганяти батогом,

Продасть у рабство маму й тата,

Щоб все навкруг було рабом.

…Й тоді сніжило, чорна хмара,

Закрила землю навкруги,

Димів із оболонських згарищ

Злякалися нові Боги.

Вони учили нас страждати,

Учили лиху потурать,

А що іще нам може дати,

Бог, що привів ворожу рать?!

І зараз дим з-за Оболоні,

Дим із Чернігова до Бучі,

І Київ - ніби на долоні,

Ще трохи - і у серце влучать.

Але тепер часи інакші,

Ми піднялися всенародно,

Веде Ярило вої наші,

Щоб звергнуть путіна в безодню.

Воно сопливе і нікчемне,

Рідкий кізяк коня Батия,

Ми переможем, бо даремно

Москва прискалилась на Київ.

Нам кожне місто, як столичне,

Тут батько й син - до спини спина,

І Україна буде вічно,

Й хоругви наші жовто-сині!

(11-00. 13.03.2022. Кропивницький).

Роман Любарський. "Багнети ваші у багні"

Багнети ваші у багні,

А на броні – криваві зорі.

Ваш імператор a priori

Помре, як каїн, навесні.

Колись ви нам були братами,

Але йому – завжди рабами,

Щоб стати м’ясом на війні.

Ви йшли сюди не для пісень,

А запускати "Смерчі" й "Гради".

Візьміть назад свої снаряди.

Ні Бог, ні Сахаров, ні Мень,

Ні мудрий автор "Іліади" –

Нехай вам смерть сама зарадить,

Кому молитися в цей день.

(Кропивницький, Україна)

Ольга Могильда. "Бандерівка"

Так, я – бандерівка, я – націоналістка!

То це мене прийшли ви убивати,

Поріддя сатани?

Ми – в горлі кістка

Вам, недолугі покручі трикляті!

Свобода наша не дає вам жити,

Раби безмовні, упирі криваві,

Прислужники панів пузатих, ситих,

Населення без мозку, без держави!

То це ви нас прийшли чогось учити,

Свої закони правити в сусіда?

Ми – незалежні, ми – козацькі діти.

Нас не злякає проросійська гнида.

Лилася кров століттями ворожа.

Мечами воля в битві здобувалась.

Та вища кара є, це кара Божа,

Що ворога й в тилу наздоганяла.

Козацьку волю не беруть кайдани.

Її ціна висока аж занадто.

Вона у пісні, у молитві мами,

У небі птахом дихає крилато.

З лиця землі зітремо геть заброду.

У чорноземах згубляться чужинці.

Нікому не забрати в нас свободу,

Нікому не зламати українців!

Оксана Мачак. "Візьміть себе у руки"

Візьміть себе у руки, допомагайте ближнім.

І це не значить взяти в руки автомат

Хтось волонтерить вправно, хтось молиться всевишнім

А хтось із наших гордо тепер зветься ­– солдат.

А подивіться тільки на хлопців, що рятують.

Завали розбирають і дістають дітей.

Вони найкращі в світі, вони також воюють.

Хто знає скільки ними врятовано людей?

І лікарі – герої, і водії маршрутки,

І мати, яка сина в формі віддає.

Комусь копійку кожну, усі свої прибутки

Для ЗСУ не шкода, усе що в нього є.

Хтось ходить на роботу, щоб вчити наших діток

Хтось хліб пече, а потім несе у ТрО.

Війна тепер наклала усіх оцей відбиток

Весь свій уже говорить, що путін – то…

Візьміть себе у руки, допомагайте ближнім.

Батькам, сусідам, друзям. Усім, хто поряд є.

Знайдіть у собі сили бути дивовижним

В моменти коли ворог безжалісно нас б'є.

Візьміть себе руки. Усі за Україну.

Бо кожен, хто що може, по крихті віддає.

Ми нація красива, і сильна, і єдина

Ми ті, хто просто так свого не віддає.

Василь Левицький. "Подаруй росіянину смерть..."

Подаруй росіянину смерть –

Він за нею іде в Україну!

Розумію: шкода й насінини

Для такої гидоти – та тре’.

Подаруй росіянину смерть –

Більш за секс, більш за все – як же палко (!)

Її любить в роздовбаних танках,

Без горючки, з дрючком в неї пре.

Подаруй росіянину смерть:

Хоч від вибуху, хоч і від кулі,

Як "бояришникові" пілюлі,

Від руки Українця смерть – мед.

Подаруй росіянину смерть –

Хоч від стресу, а хоч і від страху

(Ні – від страху він зовсім негарно:

Хтось лиш: "пердь!" – але більшість всмерть сре…)

Подаруй росіянину смерть,

Бо смердітиме тут він ще довго

І благатиме в нас, як у Бога,

Щоб сховали ми їх всіх у твердь.

Хоч лікбезом їх били ми вщерть,

Росіяни кульгають наївно,

Як на прощу, спішать в Україну…

Подаруй росіянину смерть!

Читайте також

На початок