200 переселенців від початку війни прийняв Малієвецький обласний історико-культурний музей на Хмельниччині. Про це Суспільному розповіла виконувачка обов’язків директора закладу Анастасія Донець. За її словами, приміщення палацу Орловських, що раніше було дитячим протитуберкульозним санаторієм, зараз опалюється. За добу в ньому може переночувати до 30 людей.
З першого дня повномасштабного російського вторгнення палац Орловських почав надавати прихисток вимушеним переселенцям, що тікають від війни. Виконувачка обов’язків директора Анастасія Донець розповідає: першими гостями музею були туристичні агенти. Спальні місця для переселенців приміщення наразі має, оскільки ліжка дітей, що лікувались в ліквідованому протитуберкульозному санаторії, не вивозили. В приміщенні музею для переселенців облаштували їдальню, харчують безкоштовно.
Тетяна Коршунова – переселенка з Броварів, що під Києвом. Розповідає, що на час повномасштабного вторгнення в неї помирав батько: "В хаті помирає людина, а кругом страхіття. Тут у всіх горе, а тут ще й особисте горе. Цілий день, зранку до ночі – вибухи, вибухи, вибухи. Діти наполягали, щоб я виїжджала".
Ганна Фокіна – киянка, в Маліївці приїхали вдвох з кумою Тетяною Максимчук. В столиці, каже, проживали неподалік телевежі, в яку влучили окупанти: "Ми її бачимо щодня з кухонного вікна. І коли впав снаряд, задрижав дім, а потім все це полум’я піднялося вгору. Ми думали, що це все посиплеться. Стало страшно, почали тремтіти руки. Я не могла спати".
Розповідає, що коли виїжджали з Києва, евакуаційні вагони були переповнені. Вже два тижні жінки знаходяться в Маліївцях. Ганна каже: по поверненню до столиці перш за все зателефонує до всіх рідних і близьких людей. І обов’язково знову приїде в Маліївці.
Переселенка з Мар’їнки Донецької області Ольга приїхала сюди з двома дітьми. Говорить, в прифронтовому місті з чоловіком мали невеликий бізнес. Місцеві до війни адаптувались. Проте останні дні війни життя під обстрілами стало небезпечним: "14 березня ми виїхали зранку, на евакуаційний потяг на Лозову. Важка дорога, 15 годин електричкою, сидячи з дітьми. А потім ще автобусом, таксі наймали, щоб сюди доїхати. Більше доби ми діставались".
Виконувачка обов’язків директора музею Анастасія Донець каже, що приміщення для переселенців почала готувати з першого дня війни: "Це планувалося для студентів, для практики. Але вийшло, що ми їх застосовуємо інакше. Умови в нас дуже скромні, але є все необхідне: є дах над головою, є тепло, є душ, є кухня".
Місцеві жителі, каже Анастасія Донець, щодня приносять продукти. Жінки з Малієвець зголосились куховарити для гостей. Зараз їм необхідні продукти довгого зберігання, миючі засоби та змінний одяг для переселенців.
