200 вимушених переселенців з початку російсько-української війни знайшли прихисток на території Меджибізької фортеці на Хмельниччині. Про це розповів директор державного історико-культурного заповідника "Межибіж" Олег Погорілець. За його словами, більшість людей, які покидають свої домівки, перебувають тут одну ніч і на ранок їдуть далі. Про те, хто нині та в яких умова мешкає у фортеці, чим займається колектив історико-культурного заповідника, Суспільне дізнавалося.
Другий день у Меджибожі мешкає вимушена переселенка зі Станиці-Луганської Ольга. Розповідає: "Тут нас радушно прийняли, тепло, їжа є Ми перебуваємо тут два дні. Є душ, є кухня, де можна поїсти. Туалет, але то на вулиці, і в душ треба ходити через вулицю".
Для внутрішньо переміщених осіб, які прибувають до селища, щодня готують їжу, каже музейний доглядач, а з початку війни і кухарка Ольга: "Готували картоплю, котлети, борщ варили, голубці зі сметаною, суп. Різну їжу готуємо".
За словами директора державного історико-культурного заповідника "Межибіж" Олега Погорільця, для людей, які прибувають з інших регіонів, на території музею облаштували дві зали: "В нас за ці дні пройшло вже майже 200 чоловік. Дуже багато серед них дітей, старших людей. Це наші колеги, колеги наших колег, яким вже передавали, що є такий замок в Хмельницькій області, де можна зупинитися на ніч. Ми надаємо і постіль, де можна переночувати в нормальних умовах, ми готуємо їм їжу. Підготували душ. Ми можемо прийняти до 50 чоловік. Це так, що люди вже розмістилися. Є ковдри, є спальні мішки. Все чисте, все це нове. Нам допомагають волонтери з Хмельницького".
Вимушені переселенці долучаються до плетіння маскувальних сіток, виробництво яких у музеї налагодили з першого дня російсько-української війни, каже Олег Погорілець: "До нас мешканці громади нашої, з Трибухівець, з Ставниці приїжджають, і ті люди, які зупиняються в нас на нічліг, вони теж приєднуються, тому що це найкраще заспокоює нерви, коли ти допомагаєш нашим хлопцям".
За словами вимушеної переселенки з Харкова Світлани, плетіння маскувальних сіток - її вклад у перемогу України: "Я українка, я хочу додому. Я хочу жити в Україні, хочу, щоб мої діти жили в Україні. Харків - наше місто, і ми туди повернемося. Це мій такий маленький вклад в те, щоб наші війська швидше могли звільнити наше місто".
Основу для маскувальних сіток беруть з рибальських, котрі дають місцеві, говорить завідувачка науково-експозиційного відділу заповідника "Межибіж" Ірина: "В нас тут є річка, є багато рибалок, вони нам передали ці сітки, а матеріал беремо в місцевих підприємців. Тут є кілька швейних, які нам дають залишки. Обліку не ведемо, але, думаю, 50 і більше сіток ми вже нав’язали".
З початку війни відвідувачам музею вхід безкоштовний, каже касирка заповідника "Межибіж" Галина: "Приходили відвідувачі до нас, але ми їх безкоштовно пропускали. Відтоді, як почалася війна, ми з них не брали гроші за вхід. А люди не хотіли йти дивитися, а ставали і допомагали одяг розправляти, тріпати, різати, сітки плести".
За словами Олега Погорільця, волонтери передали чергову партію спальників і ковдр для вимушених переселенців.
