Київська область — одна із найгарячіших точок, де відбуваються бої, а гуманітарну ситуацію там голова Київської обласної держадміністрації Олексій Кулеба називає "гіршою, аніж в інших містах". У Бучі, Ірпені, Гостомелі російські війська блокують можливість надання допомоги і обстрілюють цивільних. Суспільне поспілкувалось з людьми, хто втратив там домівки та мусив їхати, а також з тими, хто намагається вийти на зв’язок з близькими, які перебувають в небезпечній зоні.
Ірпінь
Ольга (ім’я змінено з міркувань безпеки) виїхала з Ірпеня ще під вечір першого дня війни. Зараз вона на Львівщині разом з чоловіком. Учора в 14:17 їй зателефонував сусід, який залишився в ірпінському будинку. Він питав, чи можна вибити двері в її квартиру, бо там була пожежа. Що саме туди прилетіло — невідомо.
"Наша квартира була на останньому, п’ятому поверсі. З тими, хто гасив пожежу, зв'язку спочатку не було. А щойно мені подзвонили і сказали: 4 квартири згоріли — наша, сусідів через стіну і дві під нами. Чи зачепило бокові, невідомо. Сусіди ховаються. На секунду сусідка включила телефон, щоб це повідомити. Всі живі".
Жінка слідкує за ситуацією в Ірпені, зокрема, в чаті іншого будинку. Каже: деякі люди учора під обстрілами намагались вибратись з міста. Покинути Ірпінь вдалось і її подрузі, біля будинку якої були бої.
Читайте також: "Війна на знищення". Як російська армія бомбить Харків
Марія виїхала з Ірпеня учора вранці. Каже, що їх врятував свекор, бо змусив вийти з укриття під військовим госпіталем, де вони знаходились 10 днів. Проте сам він залишився в місті і тепер не виходить на зв’язок.
"Ви уявляєте, наскільки близько ми були до епіцентру бомбардувань і всього цього. Ось цей ЖК "Ірпінські Липки", який всі вже бачили, ми сиділи там, чули літак, вибух. Ніколи не забуду, як бігла в підвал".
Дівчина пригадує: виїжджати з міста було страшно і небезпечно. Кілька разів доводилось лягати на асфальт через авіацію: "Коли чуєш звук літака і думаєш: "Боже, якщо це вже станеться, нехай це буде швидко". Був страх і зустріти по дорозі патруль російських військових, тим паче, що раніше вони чули про те, як окупанти обстрілюють автівки. Врешті дівчина з родиною дісталась спочатку до Романівки, де звідти їх забрав автобус. Тепер вони у безпечному місці.
"Я навіть не можу підібрати слова, щоб описати це пекло. Це просто цілеспрямоване стирання з лиця землі. Вони під'їхали до житлових комплексів, стали і почали в упор з танків їх розстрілювати. Навіщо? Я ставила собі це питання всю ніч. Сказати, що ми врятувалися якимось дивом, — це нічого не сказати".
Про те, що зараз відбувається в місті, дівчина не знає. Там немає зв’язку, електрики, а також гуманітарної допомоги.
"У нас там залишилися родичі. З маленькою однорічною дитиною сидять у підвалі. Що з моїми бабусями, дідусями — я не знаю. Що зі свекром — не знаю. Що з нашими будинками, квартирами — теж не знаю. І це останнє, про що ми думаємо зараз".
"Це було пекло — наскільки близько з будинком пролітали снаряди, навколо горить приватний сектор. Ми дітей зібрали, думали, ще є дорога. Її вже немає, машину кинули. Пішли пішки, під міст. У 2014 ми тікали з Донецька, тепер знов біжим..., — розповідає інша місцева жителька, Анастасія. — Інтернету не було, ми новин не знали — у підвалі сиділи. Це неможливо витримати — коли діти стоять у коридорі в чому попало, а будинок труситься".
"Я би сказав, що в Київській області тут, в Ірпені, — найгарячіша точка. Я зараз вже знаходжуся в Києві. Ірпінь, Буча, Ворзель — єдина можливість втекти з цих місць — це якщо дістатися моста в Романівці. Там відбувається евакуація. З іншого боку, вже ближче до Києва на них чекають автобуси і везуть їх до краю міста. Потім інші везуть на залізничний вокзал", — каже Роман, наш кореспондент з Ірпеня.
Читайте також: Втомлені, але не зломлені. Як українці облаштовують укриття і підтримують силу духу
Він розповідає: в місті залишилось мало людей, багатьох встигли вивезти. Проте попереджає: біля Романівки може буде небезпечно.
"Там стріляють. Там прилітають снаряди. За 20 метрів від мене впав снаряд. Другий день народження буду сьогодні святкувати. Є загиблі. Бачив родину з чотирьох осіб. Люди, які просто бігли з валізами. Вони бігли. От як бігли, так і залишилися лежати на землі. Бачив чотири людини. Двоє молодих хлопців віком до 20 років".
У ДСНС йому повідомили, що вони вже другий день намагаються домовитись за "зелений коридор", щоб людей могли евакуювати безпечно, проте домовленності все ще немає.
"Між собою люди казали, що це вже останній шанс виїхати з міста, що буде ще сильніший бій, тому наважились. Спати і так вже було неможливо. Без світла, води, сиділи по підвалам усі дні, — каже мешканец Ірпеня Максим. — Люди проходили під зруйнованим мостом по саморобній переправі. Перейти через воду допомагали військові і журналісти, особливо літнім і тим, хто мав на руках дітей. Жінок з дітьми пропускали одразу в бік автобусів, у чоловіків перевіряли документи. Увесь час, поки ми там були, години дві, було чутно вибухи і постріли зі стрілецької зброї".
Бучанський район
Марина (ім’я змінено з міркувань безпеки) повідомила Суспільному, що в одному із сіл Бучанського району разом знаходяться близько 20 сімей.
"Десять днів сидять без світла та зв’язку. Там знаходяться наші родичі з дітьми та інші, вони не можуть вийти з цієї зони! Їм дуже потрібна допомога. Сьогодні вранці казали, що їжі майже немає".
За словами Марини, люди з підвалу вийти не можуть. Лише намагаються дзвонити один-два рази на день, щоб повідомити, що живі. Вони продовжують дзвонити в місцеву адміністрацію, щоб отримати будь-яку допомогу, а також шукають контакти волонтерів.
Читайте також
Війна Росії проти України. Що відбувається у Київській області
Евакуація та повернення: історії людей, які виїхали та повернулися до України
Що робити цивільним під час обстрілів — поради Міноборони, СБУ, ДСНС
Укриття в Україні: де шукати. Інтерактивні карти та пункти надання допомоги
