Герої Небесної Сотні: "Майдан. Історія у звуках"

Герої Небесної Сотні: "Майдан. Історія у звуках"

Герої Небесної Сотні: "Майдан. Історія у звуках"

Протягом 20 лютого на Радіо Промінь звучатиме аудіофільм "Майдан. Історія у звуках". Як звучав листопад 2013-го та яка тональність була у лютому 2014-го? Редактори Радіо Промінь знайшли аудіозаписи тих часів, розпитали музикантів, які виступали на сцені та на барикадах.

Своїми спогадами того часу поділилися Леся Рой, Юрко Журавель, Іван Леньо. Також творцям аудіофільму вдалося знайти і записати piano-екстреміста, піаністку Антуанетту Міщенко та трубача Костянтина, які грали на вулицях Майдану у часи штурму, ескалації та відпочинку.

Суспільне Культура наводить текстову розшифровку аудіофільму.

Листопад 2013 року

Субота 30 листопада 2013 року видалась у Києві сонячною і теплою. Натомість не таким теплим був настрій тих, хто прибував до Михайлівського собору, трохи вище від Майдану Незалежності. Тут панували скоріше тривога та сум’яття.

До собору вони почали йти десятками, а потім вже й сотнями. Зранку, коли дізнались про вчорашнє побиття студентів, які вимагали від Віктора Януковича продовжувати курс на Євроінтеграцію і підписати Угоду про асоціацію. Мирна акція, яка почалась за тиждень до цього, несподівано переросла у агресивне побиття учасників протесту омонівцями.

Одна ніч перетворила сонне місто в епіцентр подій європейського масштабу, які триватимуть три місяці, змінять життя мільйонів людей, рух цілої країни і які весь світ називатиме Революцією Гідності.

Те, що побиття студентів стане стартом тектонічних подій – стало зрозуміло вже під вечір суботи, коли на тій же Михайлівській площі, без жодних закликів і попередніх анонсів, зібралось кілька тисяч людей. Вони вийшли продемонструвати незгоду з діями влади, і сотні автомобілів гудками закликали не мовчати. Так зазвучав Майдан.

Перші ж пісні Майдану лунали в київському метрополітені, де у наступні вихідні всі виходи метро поблизу парку Шевченка не встигали піднімати десятки тисяч передовсім киян, які не могли сидіти вдома. Вони йшли на Марш мільйонів.

Поки люди з платформи повільно рухались на ескалатори, всі з яких працювали на підйом, вони піднімали бойовий дух піснями. Гімн України та "Червона рута" у такому виконанні зазвучали вперше. Можливо, не так професійно, але точно щиро.

Кінець листопада 2013 року

Акції, які збирали від 100 тисяч до півтора мільйона учасників, і які назвуть Маршами мільйонів, музично підтримували українські музиканти.

"Тартак", Kozak System, Руслана – голос Майдану. "Мандри", "Кому Вниз" та невідомі чи малознані тоді "Фолкнери", Леся Рой і гурт "Телері" – саме вони одними із перших відгукнулись на події музикою. "Гімн Тітушок" полетів в інтернет у грудні 2013 року.

"Тітушками" називали напівкримінальні елементи, яких тогочасна влада набирала для залякування і розгону протестувальників, а також для створення альтернативи Майдану — так званого "Антимайдану". І якщо на Майдані звучала переважно українська музика, рок, барди, національні пісні і гімни, звідти часто звучав російський шансон. Тож український гурт "Телері" написав для них сатиричний "Гімн Тітушок" на музику з відомої пісні Емінема "Please Stand Up".

"Під час Майдану в музичному світі почалася така епоха, коли багато хто з музикантів вийшов із чудового світу мистецтва у маси. І у нас у творчості з фольклору був перехід до сатири. Нам хотілось допомогти підтримати боротьбу за хороше у майбутньому", – розповідає Леся Рой.

Сатира, гумор і сарказм переповнювали Майдан початку грудня. А ще з’явились бочки із вогнем, запах димку і бутерброди з чаєм, якими пригощали безкоштовно усіх охочих волонтери Майдану. І не зникали вони до останніх днів протестів.

Пісні зігрівали і підтримували боротьбу. Іноді стояння Майдану видавалось дивним, абсурдним і позбавленим сенсу, адже влада ніяк не реагувала на протести. І лише звуки зі сцени, підтримка, сміх допомагали триматись. Гурт "Телері" і Леся Рой написали не одну пісню, – не для тітушок, а для Майдану. Та потім вже й для фронту, куди поїхали піднімати бойовий дух.

Початок грудня 2013 року

На початку грудня видалася досить гнила погода. Температура близько нуля, дощ з мокрим снігом, вітер. На Майдані жартували, що це українська традиція – починати революції у найхолоднішу пору. У грудні 2013 року здавалося, що багатомільйонний протест не може залишитися непоміченим владою. І тодішнє керівництво України буде змушене реагувати на вимоги протестувальників.

Дні переростали у тижні, а влада вирішила ігнорувати протест. Поміж тим, Майдан вирував. Вже 1 грудня мітингувальники зайняли Київську міську адміністрацію і Будинок профспілок. Почав діяти Автомайдан – автомобілісти вперше спробували потрапити колоною у Межигір'я, тодішню резиденцію Януковича. 8 грудня у Києві побудували перші барикади.

Центр Києва був схожий на мурашник. Кожен охочий міг знайти собі заняття: готувати їжу, розносити протестувальникам гарячий чай, охороняти барикади чи записатися до сотні самооборони або просто приходити щодня на Майдан для підтримки протесту. Вже у перші дні Майдану з'явилася непорушна традиція – щогодини усі присутні разом співали гімн.

Але таке відносно мирне і спокійне життя тривало недовго. У ніч на 11 грудня підрозділи "Беркуту" вперше спробували розігнати мирний протест. Щоб захистити барикади, посеред ночі у центр міста з'їхалося кілька десятків тисяч людей. Силовиків поливали водою з пожежних брандспойтів. Майдан вистояв.

Тієї ночі захищати Майдан приїхав і соліст гурту "Океан Ельзи" Святослав Вакарчук. Випадкова зустріч на барикадах з ексгітаристом гурту Павлом Гудімовим наштовхнула музикантів на ідею концерту. 14 грудня "Океан Ельзи", після 8-річної перерви зібрався у старому складі на сцені Майдану.

Перші тижні Революції взагалі були дуже музичними. Гурти з усієї країни виступали на сцені, активно писали нові пісні. Був шалений запит на музику протесту.

"Я добре пам’ятаю всю трансформацію Майдану від самого початку, від першого концерту на Європейській площі, який тоді декларувався як концерт на підтримку Євроінтеграції. У цей день нам сповістили, що Янукович не підписав угоду. І з того моменту музична сцена перенеслась на Майдан і почалася історія, яка мала як яскраві фарби, так і негативні", – згадує Іван Леньо, соліст гурту Kozak System.

У грудні, у перші дні протесту, найгучніше звучала пісня "Брат за брата". Пісня, написана ще влітку, але саме у грудні стала хітом. 20 українських музикантів записали її без підготовки і репетицій у ніч на 1 грудня. Пісня стала колективним голосом протесту.

Але все тільки починалося. Попереду були перші арешти, перші суди, перші побиття. Це все буде згодом. На початку грудня Майдан співав "Брат за брата".

Кінець грудня, 2013 рік

Погода кінця грудня була типовою: відлиги чергувались із приморозками, похмурі короткі дні змінювали холодні ночі. Стояти майданівцям у цю пору було не так вже й легко: від вогкості не захищав одяг, мокре взуття не встигало сохнути. Вдень і ввечері працювала сцена, виступали і зігрівали музикою аматори, відомі музиканти, політики та представники сформованих сотень. Майдан танцював, грівся і готувався до оборони.

Ввечері, точніше вночі, ближче до півночі, коли замовкала сцена, стрибати на Майдані було холодно. Бутерброди і чай теж ховали до ранку, і більшісь учасників розходились по домівках. Тим часом на Майдані, в приміщенні Київської адміністрації, будинку Профспілок та в наметах гріли буржуйки, точились розмови, тривали дискусії.

У цей час з’явилось "Всеукраїнське об’єднання Майдан", яке об’єднало всіх активістів. Учасники Автомайдану та всі охочі знову поїхали до резиденції Януковича – і з перешкодами, але побували і у Межигір'ї.

Майданівська горизонталь кінця грудня розросталась, барикади укріплювались, з’явились мистецькі проєкти — хтось розмальовував каски, хтось почав робити деревяні щити, запрацював "Мистецькаий Барбакан", свої твори презетували там Іван Семесюк, художник Андрій Єрмоленко почав виставляти свої знамениті плакати, а музиканти грали і малювали.

"Ми, "Мандри", Kozak System майже не вилазили зі сцени. Грали не тільки тут, але і їздили Львовом, Луцьком, Тернополем. Роботи вистачало, через два тижні зовсім похрипли. Тому я там почав активно малювати, щоб продовжити боротьбу", – розповідає Юрко Журавель, музикант гурту Ot Vinta, виставка якого кілька місяців тривала на відкритому просторі.

Майдан був дуже різним музично. Як і будь-яка народна творчіть, під час активних подій — глибоким і часами простеньким, веселим і філософським. Місцем, яке притягує не лише музикантів із добрим смаком, а й тих, хто шукав швидкої слави чи будь-якої можливості потрапити на сцену Майдану.

Музика Майдану лунала не лише зі сцени, а й пішла на барикади. Мистецтво під час Революції Гідності – це й молодий Мар’ян Мацех, який за батькові гроші купив та поставив перед шеренгою міліції піаніно. Його приклад підхопили, й завдяки таким інструментам у різних точках Майдану постали такі зірки, як Антуанетта Міщенко та Piano Extremist. Майдан готується до нового, 2014 року.

Початок 2014 року

2014 рік розпочався аномально тепло. У першій половині січня нічна температура не опускалася нижче нуля, а вдень доходила до рекордних 9 градусів тепла. Погода сприяла протестувальникам, дала можливість відігрітися і перепочити. Перші тижні січня були затишшям перед бурею.

Новий 2014 рік Київ зустрічав на Майдані. Біля головної сцени і навколо "йолкі Януковича" зібралося кілька сот тисяч людей. Того року вперше ніхто не кричав опівночі традиційне "З Новим роком". 2014-й зустріли гімном. Ті, хто не знав слів, тримали у руках роздруковані тексти.

Та новорічна ніч стала наймасовішим святкуванням. "Свято наближається", – казали майданівці, пили святковий чай і вірили, що вимоги Революції будуть виконані. Концерти на сцені, танці з незнайомими людьми, відчуття братерства і безпеки – так розпочався 2014-й.

Перші тижні січня були цілком рутинними. Встановився усталений порядок: сотні самооборони охороняли барикади, на кухні Майдану готували бутерброди, на сцені виголошували промови і співали пісні, люди традиційно збиралися на віча.

Натомість гаряче стало під будівлями суду. Справи на Автомайданівців, судове переслідування учасників протесту, спроби винести вирок за тероризм спричинювали пікети і протестні акції. Одним з найгарячіших стало протистояння під Києво-Святошинським судом. Тоді протестувальники заблокували "Беркут", зняли маски з бійців і змусили їх пройти коридором ганьби.

У переддень Різдва біля будівлі Київської міської адміністрації поставили єврофортепіано. Одним з тих, хто щодня грав на ньому, був Богдан Дніпров, якого стали називати просто – Піаноекстреміст.

"Коли бої почалися на Грушевського, вже неможливо було пройти повз інструмент, і я кожного разу сідав і щось грав. У мене ноти вже потім з’явились, я розучував твори, а вже після того сідав і почав писати музику, – згадує він. – Десь у той момент я народився як людина. Я народився вдруге, можна так сказати. Я став більш прагнути до культури. Після Майдану я почав грати. Мене почали турбувати питання, хто я, навіщо, що я роблю. Я жити почав не для себе".

Друга половина січня 2014 року

19 січня, після ухвалення так званих "законів про диктатуру", які заброняли не лише Майдан, але й основні права та свободи, частина майданівців зробила спробу прорватись в урядовий квартал, міцно закупорений військами та міліцією.

Запалали автозаки та міліцейські машини на Грушевського, запрацював брандспойт, щоправда, при мінусових температурах його потужності вистачало на потічок води, яка ближче до Європейської замерзала.

У часи атак і протистоянь вільні руки протестувальників вибивали свій ритм. Цей стукіт, який з хаосу і шуму перетворювався на ритм і знову ставав тлом, психологічним білим шумом Майдану, мовляв: "ми є, ми тут".

Майдан зазвучав тривожним фоном. Крім бочкового набату, вулицями Києва, а особливо біля Грушевського, понеслись сирени швидких, які чергували вдень і вночі. До них додались нечувані досі справжні звуки війни – перші вибухи світлошумових гранат, за якими чути було крики людей та білий їдкий запах від вибухів. Ці перші вибухи згадують усі, хто бував на Майдані у січні.

Під час атаки спецпідрозділів та "Беркуту" 19, 20, 21, 22 січня, в період штурму Майдану 25-26 січня було голосно — від команд на сцені, молитов, криків і команд людей на барикадах, пострілів. І серед цієї канонади звуків прорізався звук труби. Це грав Костянтин Олійник, харків’янин, який зізнався, що взяв трубу, бо не міг інакше.

Січневий Майдан не розважався, а гуртувався. У вогні барикад, диму від шин, штурмів та психологічному тиску набирав обертів. Тримати ряди, розуміти, що відбувається поруч і що треба робити, допомагала сцена Майдану.

Звідси повідомляли про поранених і перших загиблих. І саме Майдан прощався з ними. З 19-22 січня було поранено тисячу протестувальників, загинуло троє. "Пливе кача", народна пісня у виконанні "Піккардійської Терції" стала ритуальним, прощальним акордом для кожного з героїв Небесної Сотні.

Початок лютого 2014 року

Лютий 2014 року зустрів морозами. Було холодно – до -14 градусів, але за кілька днів стовпчики термометрів повільно поповзли вгору. Розпочався третій місяць Революції.

Здавалося, що у повітрі розлита напруга. Після диктаторських законів 16 січня, після спроб зачистки Майдану і перших смертей було зрозуміло, що можливості компромісів між протестувальниками і владою фактично не існує. Влада не готова до поступок. Майдан відмовляється розходитись.

Загальний настрій ставав дедалі напруженішим. У центрі Києва стояв стійкий запах горілої гуми від шин, які палили на барикадах. Зі сцени Майдану вже не звучали веселі пісні, не було танців і гумору. Виступи, молитви та інформація від Штабу опору – це їх озвучували зі сцени. Центр мистецької активності на початку лютого змістився до барикад на Грушевського.

Там художники намалювали портрети Шевченка, Франка і Лесі Українки в касках і з коктейлями Молотова. Протестувальникам розмальовували каски і щити. На барикаді встановили так званий "інструмент свободи" і влаштовували фортепіанні концерти. Постійним, цілодобовим фоном звучали удари по бочках.

Під час протестів для підтримки настрою майданівці часто співали пісню Майкла Щура "Гітарний перебор". На початку лютого з’явилася ще одна пісня протесту – "Горіла шина, палала". Хто був автором цього переспіву народної пісні, достеменно невідомо. Але вона швидко стала популярною і часто звучала на барикадах.

У лютому перед майданівцями постала ще одна проблема. Через плюсову температуру мішки зі снігом, з яких будували барикади, почали стрімко танути. Треба було негайно укріплювати їх піском.

Барикади зміцнювали попри те, що за "Законом про амністію", який у народі відразу охрестили "Законом про заручників", протестувальники мали до 17 лютого очистити центр міста від барикад. Це була умова влади, щоб звільнити усіх політв'язнів. Втім, майданівці були готові стояти до перемоги.

На засіданні Ради Майдану було прийняте рішення про підготовку мирного наступу на Верховну раду. 14 лютого силовикам роздали бойові патрони. Середина місяця наближала до кривавої розв’язки. Попереду були три найстрашніші дні Майдану.

18-21 лютого 2014 року

У ці дні позначки на термометрах показували +6, а то й +8 градусів. Сонце з’являлось зрідка, хоча за димом пожеж та вогищ на Майдані Незалежності проміння не було помітно взагалі. Сніг, змішаний із попелом, втоптаним одягом, запах пожарища, паленої гуми і вогкість. А ще пориви вітру, рятівні вночі.

Кожен день кульмінації подій на Майдані і довкола, кожна година цих лютневих днів задокументована у кадрах, описана і зливається в одне напружене звучання, ніби тривожне тло. Ці дні наповнені окремими пострілами, які точно влучали у цілі, гудінням перед наступом, людським гамором біля вогню. Шини, вогонь, щогодинний гімн як оберіг.

19 лютого – штурм Майдану

Хаос, вогонь і підпал будинку Профспілок. Вогонь переходив на всі поверхи. Поранені, сонні і налякані, люди стрибали з вікон. Внизу їх намагались зловити і підтримати небайдужі. До речі, а коли перестав відбивати години акордами "Знову цвітуть каштани" знаменитий годинник на будинку Профспілок?

Здається, годинник замовк значно раніше, коли Майдан лише починався і вибудував звичку співати наживо гімн щогодини. А перестав показувати час 19 лютого. Відновлений за два роки, він сьогодні втратив голос.

Небезпечно було всюди. Топографічно повсталий простір був у низині, прострілювався весь периметр, тож сховатись ніде. Метрополітен зупинено. Громадський транспорт оминає центр. Допоки в принишклому місті люди ставали в черги за хлібом, на Майдані простояли два світи.

"Два музичні світи", – уточнює Антуанетта Міщенко, учасниця тих подій. Тоді студентка консерваторії, вона грала класику — поміж куль, вогню, какофонії боротьби звучали ніжні ноти. Так було і на Грушевського — попереду омонівські рядки, позаду майданівці з камінням на барикадах, а посередині піаніно.

Дивовижні відчуття з Майданом пов’язані тісно. Перший досвід для кожного – протистояння, в першу чергу внутрішньої боротьби, самоорганізації, нових звуків і невідомості. Напевно, саме вулична музика, оці мелодії, вирвані з шуму і запалу, давали і сили, і передишку усім – і ще поєднували культурні коди.

"Найважливіше, що було на Майдані, мені здається – що люди різного віку, соціального стану і уподобань вийшли на Майдан через ідею. Люди були дуже різні, так і музика була дуже різна. І релігійна, і народна, і естрадна, і класична", – згадує Антуанетта Міщенко.

Ранок 20 лютого 2014 року, пронизлива тиша. Вона стала фінальним акордом Майдану. Після останнього штурму, напередодні масового розстрілу, саме тиша зустрічала тих, хто вистояв. Мовчала сцена. Зруйнований Майдан, обгорілі намети, бруд, стомлені люди, які згрібають у мішки сніг з усім спаленим минулим.

Тиша прикривала 82 вбитих і 622 поранених за ці три дні. Далі буде весна, злива, дощ і музика Майдану, яку ми пам’ятатимемо.

Читайте також

Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІншеПрограмиРозклад