Без магазинів, шкіл та вцілілих будинків, а до найближчого села — більше кілометра. Таким нині є селище Козорізи, що на Драбівщині, розповіла Суспільному діловод села Перервинці Людмила Пучка.
Козорізи на дві частини розділяє залізничний переїзд. За словами Людмили Пучки, нині тут проживає лише дві людини. Протягом п'яти років, згідно з документами, у селищі зареєстровані троє людей, зазначила діловод:
"Рахується троє, але проживає фактично тільки двоє. Один чоловік проживає по одну сторону залізничної дороги, а друга – Лідія Іванівна, проживає по іншу сторону".
Вісімдесяти чотирирічна Лідія Козоріз — єдина мешканка однієї з частин селища. Проживає тут протягом 65 років, втім без жодного сусіда — останні п'ять. За товаришів у неї — кіт та собаки. А ще десяток курей та качки.
Аби всіх нагодувати, починає господарювати із п’ятої ранку. Окрім городу ще має і садок, зазначила Лідія Козоріз:
"І смородина, і порічка, і яблунька. Яблук цього року було багато, тільки гниють швидко", розповіла жінка.
Магазинів поблизу немає, тому продуктами запасається на декілька місяців:
"Я заготовляю і борошно, і крупи, і макарони. Все, що мені треба з осені, як дорога є. Наймаю машину, накупила, запас зробила баба — й сидить. Напечу, наварю, і все".
Кожна кімната у будинку Лідії Козоріз прикрашена родинними світлинами, картинами та вишитими рушниками. Їх створює сама:
"На щастя, на долю — вишила трояндами. Деякі картини вишивала, ще коли в старій хаті жили, вже діти один за одним були, через два-три роки. Сиджу взимку на ногах колишу і вишиваю: ялинку, олені, маки".
Як розповіла жінка, це зараз є час на хобі, а раніше доводилося тяжко працювати:
"Та ким я не працювала: і корови доїла, і ланка, де буряків по п'ять-шість гектарів. Оце вам виділили зараз землю, ви б його зробили? Ні".
Покидати рідну хату Лідія Іванівна не хоче, бо тут її Батьківщина. І хоч бути на самоті звикла, та гостей чекає завжди. А коли на гостини приїздить донька, то день для неї — свято.
Повне відео
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
