Свій до свого по своє. Враження від церемонії нагородження лауреатів Шевченківської премії

Свій до свого по своє. Враження від церемонії нагородження лауреатів Шевченківської премії

Свій до свого по своє. Враження від церемонії нагородження лауреатів Шевченківської премії

Ідея зробити вручення головної державної нагороди у галузі культури – Національної премії Тараса Шевченка – не лише урочистим, а й яскравим сучасним видовищем з демонстрацією на одному з провідних телеканалів України – чудова. Закриті помпезні церемонії на Тарасовій горі в Каневі, головною діючою особою яких завжди ставав чинний президент України, а не лауреати, віддаляли творчість і персоналії нагороджених від потенційних споживачів їхніх творів. Працювали на загальне враження від премії, як рудименту радянського офіціозу.

Свій до свого по своє. Враження від церемонії нагородження лауреатів Шевченківської премії

Нинішній склад Шевченківського комітету своїм ставленням та вибором переможців зробив очевидний крок до реформування нагороди, розгортання її в бік актуальності, відповідності тому, чим насправді живуть українська культура та соціум. Про жоден з творів, який отримав премію 2020-го, не можна сказати, що він прісний, формальний, зарозумілий – кожен викликає живу реакцію. У когось критичну та негативну, але це неодмінна складова суспільного резонансу.

З’явилася надія, що Шевченківський комітет зможе зрештою реформувати Шевченківську премію як інституцію, осучаснивши номінаційні критерії. Наприклад, зробивши можливим нагородження кураторів сучасного мистецтва так само, як режисерів кіно та театру. Бо і ті й інші представляють світові цілісний твір, збираючи до співпраці інших фахівців та митців.

Свій до свого по своє. Враження від церемонії нагородження лауреатів Шевченківської премії

Приємне враження справляв демократизм протоколу в Національній опері. Так, не обійшлося без рамок металошукачів, бо в урочистості брали участь президент та прем’єр-міністр країни. Але жодного ажіотажу навколо їхніх персон не відбувалося. Жодних спеціальних оголошень, овацій і вставань при вході гаранта конституції до зали. Президент Володимир Зеленський сидів разом з дружиною у партері й уважно, іноді емоційно реагував на те, що відбувалося на сцені. Моє місце в бельетажі дозволяло добре бачити президентське подружжя.

Лауреати на сцені демонстрували простоту й безпосередність, гідну творчих особистостей, без пафосу та надриву. Врученню кожної нагороди передував невеликий відеосюжет про переможця. Але сама церемонія залишила враження розгубленості. Поряд із дзвінкою телеведучою Катериною Осадчою бубоніння голови правління “Громадського радіо” Андрія Куликова було ледь чути. При тому, що до складу Шевченківського комітету входить 18 персон, двічі премію переможцям вручав Юрій Макаров. Номери ж, що демонструвалися між врученнями і мусили створити те саме яскраве й динамічне шоу, частіше виглядали недоречно. Ніби з однієї події ми раптом потрапляємо на іншу й не дуже веселу. 

Читайте також: "Не наш "Чорнобиль". Якої номінації не вистачає Шевченківській премії"
Свій до свого по своє. Враження від церемонії нагородження лауреатів Шевченківської премії

Українські поп-виконавці, запрошені виступити на церемонію, можливо, занадто перейнялися важливістю моменту, бо замість виразних шоу-номерів продемонстрували переважно заунивні або слабкі пісні. Нічого схожого на їхній фаховій премії YUNA, наприклад, відбутися не може, бо там гравці шоубізу намагаються представляти хіти, змагаються в ефектності. Взагалі ж зрозуміти усю цю сумну дискотеку в контексті Шевченківської премії важко.

Доречно виглядав хіба виступ гурту Vivienne Mort, який теж був серед номінантів на нагороду, але за рішенням журі поступився колегам із “ДахаБраха”. Проте і сценічна манера Даніели Заюшкіної, що постала цього разу в образі ніби героїні бартонівської казки, і самий стиль Vivienne Mort вирізняються від загалу нашої поп-сцени, даючи можливість говорити про мистецьку своєрідність, унікальність поза жанрами. Адже і премія Тараса Шевченка дається тим, хто збагачує та розвиває національну культуру, а не чемпіонам професійних перегонів у галузях. 

Компромісним ще можна вважати виступ Сергія Бабкіна, що заспівав на вірші Тараса Шевченка. Але хіба формально. Поряд з творами, що отримали премію, творчість співака виглядає млявою. Мотивуюча ж пісня Джамали, намагання Дмитра Шурова наслідувати Елтона Джона під комедійно безпомічні рухи зграйки дівчат, яких не назвати і підтанцьовкою, чергова репетиція GO_A номеру для участі в “Євробаченні” скидалися на піонерський концерт у таборі “Артек” на честь дорослих почесних гостей.

Свій до свого по своє. Враження від церемонії нагородження лауреатів Шевченківської премії

Показово, що організаторам церемонії не спало на думку дати глядачам можливість послухати твори українських композиторів-лауреатів Шевченківської премії минулих років, серед яких чимало цікавих для сьогодення, таких, що в Європі виконуються частіше, ніж в Україні. А музичний перформанс від цьогорічних переможців “ДахаБраха” та Nova Opera не включили в телевізійну трансляцію, вкотре відрізавши українського телеглядача від актуальної музичної культури. Залишивши його з тим самим попсовим набором, який йому щодня згодовують наші радіо і ТБ. 

Таке патерналістське, зневажливе ставлення, впевненість у примітивності смаків українців неприємно резонували з пропозицією президента Володимира Зеленського окремо привітати телеглядачів, яку він зробив під час спічу на сцені. Весь президентський виступ цього разу виглядав невпевнено та непереконливо. Коли ж він згадав історичний анекдот про Вінстона Черчілля, який під час Другої світової на пропозицію урізати фінансування культури нібито відповів: “За що ж ми тоді воюємо?”, це прозвучало як відверте лицемірство.

Свій до свого по своє. Враження від церемонії нагородження лауреатів Шевченківської премії

У ситуації, де новий уряд не знайшов важливим призначити міністра культури, коли не вирішені питання закону про меценатство, про необхідність якого говорять з часів президентства Леоніда Кравчука, коли обіцянка створити державний музей сучасного мистецтва зависла в повітрі попри розроблену фахівцями й представлену мистецькій спільноті концепцію, коли призначення керівництва Держкіно обернулося галузевим скандалом, а директорка Інституту книги Олексадра Коваль у найкращих традиціях сталінської цензури пропонує “вичищати бібліотеки від радянського фонду”, хто і яку культуру захищає в Україні? Наразі очевидно, що не представники влади.

Свій до свого по своє прийшли до Національної опери під приводом Шевченківської премії. Хтось – дійсно переймаючись досягненнями актуальної української культури. Хтось – поспівати попсових пісень неважливо для якої публіки, аби вчергове засвітитися. Хтось – виголосити в телевізор пустопорожню та безвідповідальну промову.

Думка автора може не збігатися з позицією редакції

Читайте також: "Вірус Середньовіччя. Реакція українців на евакуйованих з Уханя – наслідок освітньої деградації"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди