Є така цікава логіка: "Це далеко, тож мене жодним чином не стосується". Поки коронавірус поширюється світом, а в Україні офіційно зареєстрований лише один випадок — це мене не стосується. Кого вони там виберуть у США — мене точно не стосується, бо в нас і своїх проблем достатньо. Така модель не схожа на позицію дорослої людини, а більше нагадує дитячу гру "peek-a-boo": сховав обличчя в долонях — і тебе начебто немає. А от коли долоні прибрав, тільки тоді тебе видно.
Звісно, побутує думка, що за США треба слідкувати лише в контексті фінансової або воєнної допомоги Україні. Вимагати щось дати і дякувати, коли дають. Як там у них справи в суспільстві та кого оберуть головою держави після виборчих перегонів, які нещодавно розпочалися, вже не так важливо.
Америка — взірець демократичного суспільства? Уже давно ні
Можливо, ви здивуєтесь, але єдиної країни під назвою США вже не існує. Є цікаве минулорічне дослідження Брукінгського інституту, в якому дуже чітко, за допомогою цифр і даних, зафіксований факт, що всередині Штатів є, як мінімум, дві "країни". І вони різні, абсолютно протилежні в усьому. Умовно ці "країни" ще поділяються на "республіканців" та "демократів", але проблема в іншому — вони надзвичайно швидко роз’єднуються і втрачають зв’язок одна з одною.
"Республіканські" зони покладаються на традиційні галузі з низькою продуктивністю, як-от виробництво та видобуток ресурсів. Тоді як демократичні, здебільшого міські зони містять найбільшу концентрацію національних професійних і "цифрових" служб найвищої кваліфікації. І прірва між ними не просто умовно-ідеологічна, коли батько-фермер не розуміє, яким чином син заробляє великі гроші за допомогою комп’ютера. Вона реальна — і дуже драматично виглядає стрімке зміцнення та розширення цієї прірви.
Для прикладу з того ж дослідження. У 2008 році, в часи Барака Обами, демократичні виборці займали 39% земельних ділянок у США, порівняно з 61% республіканських просторів. Усього за 10 років цей показник змінився наступним чином: "демократична" частка впала до 20%, тоді як республіканці обійняли 80% земельних ділянок всієї країни. Крім того, що ці цифри свідчать про низьку щільність населення сільських територій, вони також відображають певні економічні зміни.
Техно-бум, "економіка великих міст" і політика "переможець забирає все" призвела до того, що середній дохід демократичного домогосподарства за ці 10 років виріс — з 54 000 доларів у 2008-му до 61 000 доларів у 2018-му. Рівень доходів на республіканських ділянках, навпаки, впав з 55 000 до 53 000 доларів. У великих масштабах це дуже серйозні зміни: сумарний дохід демократичних ділянок зріс майже на третину, від 35,7 мільярда доларів (2008) до 48,5 (2018), а дохід республіканців знизився з 33,2 мільярда (2008) до 32,6 (2018).
Маємо вже зараз кризову, біполярну тенденцію, згідно з якою "одна Америка" вже стрибнула у майбутнє (і стрімко нарощуватиме прибуток), тоді як "інша Америка" мріє лишитись у минулому, бідніє та обурюється. Республіканці за часів Трампа потерпають від його політики, але сердяться на тих, хто виступає проти нього. Електорат демократів насправді непогано почувається — і мріє про те, щоб усе лишалося без змін. Що далі, то очевидніше, що в цих двох "країн" різна економіка, культура, цінності та навіть майбутнє. Але, як не дивно, їх об’єднує одне — бажання залишити Трампа президентом.
Усередині США накопичилось занадто багато проблем, аби їх можна було так просто вирішити. Причому ці проблеми мають виключно економічну й політичну природу. І вони є наслідком зміцнення великого бізнесу та сил, які його лобіюють, змінюють законодавство виключно в інтересах великих корпорацій. Прагнення отримати максимальний прибуток (не забуваємо про "дух підприємництва"), безліч кредитів (навіть так звані "студентські кредити на навчання" — вже велика проблема для країни та громадян). Жага до прибутку, більшого за можливості традиційного виробництва, — саме це стало рушійною силою так званої "креативної економіки", діджиталізації та зростання висококваліфікованих сервісів надання послуг.
Для того, щоб це стало можливим, Америка фактично знищила власний робітничий клас, який слугував їй опорою. У США зробили акцент на інформаційних технологіях та "великих даних" (Big Data), вивели виробництво в країни третього світу та країни, що розвиваються (це відчула на собі й Україна, де IT-сектор, що працює з американськими клієнтами, став фактично елітою суспільства). Зрештою саме Штати зробили Китай та Індію такими, якими ми їх нині знаємо: техно-монстрами й постачальниками дешевої робочої сили, дуже могутніми суперниками.
На поверхні суспільної думки, на рівні асоціацій першого порядку Америка поки що стоїть непохитно. На неї досі працюють успішні іміджеві концепти. Технологічні компанії номер один на ринку (хто ж не мріє створити свій Facebook чи Google?). Кремнієва долина як утопічний образ техно-раю (який давно не відповідає дійсності, але це вже інша тема). Врешті-решт, воєнна міць разом із Голівудом. Але трохи глибше накопичилось багато серйозних проблем, фактично рецесія, яку поки що офіційно не визнали.
Читайте також: "За мить до відставки. Що зробив і що не зробив уряд Гончарука"
Заждіть, але ж сучасна політика — це шоу?
Інша хибна думка, дуже популярна серед людей, які не цікавляться суспільними процесами далі заголовків новин. Так, коли США обрала Трампа, простіше за все було поставитися до цього легковажно: мовляв, "політика — це новий шоу-бізнес", і виграє лише той, у кого краща риторика та кращі "диригенти суспільства". Можливо, де в чому це і є правдою, але не варто забувати про одну з основних президентських функцій: бути людиною №1, вести країну за собою та задавати напрямок руху.
Тому нові передвиборчі перегони в США — це не абстрактне політичне шоу задля телевізійних рейтингів і соцмережевого залучення людей. Це реальна спроба зрозуміти, хто ж усе-таки здатен вивести країну (яка колись була "номером один у світі") з наявної кризи. А, власне, обрання Трампа президентом продемонструвало іншу нагальну проблему (точніше, її наслідок): серйозний дефіцит лідерства. Люди довіряють долю держави будь-кому, хто каже саме те, що їм потрібно, бо вони розгублені — їм бракує вожака зграї. Крикунів та балакунів стало багато, лідерів немає — і це стосується не тільки США, а й усього сучасного світу.
Саме тому новий справжній лідер Штатів фактично має пройти класичний шлях героя: позбутися всього (щоб не було чого втрачати), відчути Поклик, пережити жорсткі випробування, вміти програвати, але вистояти, зібравши навколо себе союзників. Вийти на поєдинок із головним суперником, одержати перемогу та змінити перебіг історії на краще.
За цим буде дуже цікаво й корисно спостерігати, адже, скоріш за все, Америка дійсно першою з усіх країн стикнулася з низкою проблем, які наздоженуть інші країни вже за 5-10 років. І те, як вона їх вирішуватиме, — не просто "шоу", а необхідний досвід, якого треба навчатись, та нові знання, які слід отримувати просто зараз. Щоб потім не стало занадто пізно.
Читайте також: "Рівність – наша традиційна цінність. Чому ми маємо говорити про жіночі права"
