Війна на сході України, поранення та жодних сумнівів. До Дня захисників та захисниць України нацгвардієць Олексій Цапенко розповів журналістам Суспільного про участь в російсько-українській війні.
Олексій Цапенко показує відеокадри дороги Ростов-Донецьк. На ній те, що залишилось від колони російських військовиків, які із боєприпасами їхали в бік Іловайська. На той момент там тривали бої. Поблизу села Лисиче окупанти намагались зняти прапор України, розповідає Олексій Цапенко.
"Ця колона, це четверта колона тилова, яка йшла на Іловайськ, йшла з силою противника, йшла з боєприпасами. Якщо б вони дійшли, майже ніхто б не вижив у Іловайську, тобто там дуже великі сили противника йшли", ‒ розповів Олексій Цапенко.
Про українських військових на блокпосту окупанти не знали.
"Ми не дивились, що знімають наш прапор, ми зрозуміли, що потрібно "дати прикурить". Бій тривав приблизно чотири-п’ять годин, тяжкий бій був. З нашої сторони було троє загиблих, я поранений і двоє зниклих безвісти", ‒ сказав Олексій Цапенко.
Зі слів військовослужбовця, сили ворога чисельністю переважали ‒ один до чотирьох.
"Як ми дізнались, приблизно 90 бойовиків було знищено, 12-13 машин було спалено, хоча у нас були одні автомати і декілька гранатометів. Дякуючи прикордонникам, які підлетіли, хлопці своїм БТР-м спалили три машини, дякуючи хлопцям, ми провели цей бій вдало, не зважаючи на важкі втрати", ‒ сказав Олексій Цапенко.
Читайте також: "Військові артилерійської бригади прокрокували миколаївськими вулицями"
У тому бою Олексія Цапенка важко поранили.
"Мене розстріляли майже впритул з автомата, випустили всю обойму. Боляче було, дуже боляче, але дякуючи одному майору, зараз він вже підполковник, я його називаю другим батьком, це Краснопольський Валерій Володимирович, він, ризикуючи собою, вибіг з-за БТРа і затягнув мене в безпечне місце, де мені зробили знеболюючі уколи і цим, можна сказати, мене врятували", ‒ говорить Олексій Цапенко.
На початку війни Олексій навчався в університеті, був молодшим лейтенантом запасу після військової кафедри. Мобілізований другою хвилею. З його слів, якби була можливість, вчинив би так само ‒ пішов би до армії.
"Я часто ставлю собі це питання і в мене є тільки одна відповідь – ні, своє рішення не змінив би. Не дивлячись на тяжкі поранення, на постійні болі кожного дня, я не жалкую, що я пішов туди. І що міг зробити свій маленький вклад в те, щоб наша держава зупинила агресора", ‒ сказав Олексій Цапенко.
Сьогодні Олексій Цапенко працює діловодом технічної частини у тій самій частині, куди був мобілізований ‒в/ч 3039 Національної гвардії України. Професії, не пов’язані із армією, чоловіку не цікаві. У День захисника і захисниці, говорить, побажання для всіх має одне ‒ щоб перемога була за нами і якомога менше було втрат на фронті.
