Понад 170 тисяч військових загинули під час Харківської битви 1942 року, яка тривала 17 днів. Таку цифру наводить Інститут історії України. Ці події знають як Барвінківський котел. Громадська організація "Союз "Народна пам’ять" вже п'ять років проводить пошукові експедиції на територіях, де йшли ці бої — поблизу села Іванівка Ізюмського району.
Як минула експедиція цього року, навіщо знайдені капсули військових загортають у землю й фольгу, та скільки коштує експедиція, в ефірі "Сьогодні.Головне" розказав голова організації Ярослав Жилкін.
Масові поховання на "аеродромі"
Чим завершилася серпнева експедиція? Останки скількох людей знайшли?
29 серпня провели офіційне закриття цьогорічної вахти. Були попередні результати. Чому попередні? Адже під кінець вахти знайшли велике поховання площею близько 40 кв. м. Первинне вилучення показало, що там багато шарів поховань.
Остаточної цифри ще немає, але попередньо ми знайшли 113 останків солдат і 21 особистий розпізнавальний знак. Це дає надію, що мінімум половину вдасться прочитати, а це означає, що понад 10 прізвищ нам вдасться встановити.
113 — це на одній ділянці чи було декілька ділянок?
Це було кілька розкопів, основне поле ми називаємо "аеродром". За чутками, тут і був аеродром "підскоку", тобто тимчасовий, для дозаправлення. Тут зустрічаються не одиничні поховання, а масові — по 10-20 людей. На цей час нам вдалося знайти величезну яму, в якій поховано понад 50 людей. Зараз там залишилася наша стартова група — начальник штабу та директор експедиції. Вони звернулися до місцевих добровольців, і вже вони продовжуватимуть ексгумацію.
Експерт з читання капсул завалений роботою
Ідентифікація відбувається здебільшого за даними з капсули з особистими даними бійця. Бачила на відео моїх колег, що знайдену капсулу загортають у змочену водою землю, потім у фольгу. Навіщо?
Це рекомендація нашого експерта, який займається вилученням паперового вкладиша, що знаходиться у капсулі. Якщо ми спробуємо на місці її відкрити, то всередину потрапить кисень, і без того вже поганий папір може розсипатися на очах. Тому наше завдання — консервація, максимально надати ту саму атмосферу, в якій капсула пролежала десятиліття. Ми беремо ту ж землю, в якій вона лежала, змочуємо, щоб вона була така сама, як на глибині, зверху консервуємо фольгою.
Хто і де їх відкриває?
У нас є фахівець, який дуже ретельно їх відпрацьовує у спеціально обладнаному приміщенні. Він працює практично з усіма пошуковцями України, тому він завалений роботою. Для статистики можу сказати, що за попередні роки ми знайшли 61 особистий розпізнавальний знак. З них вдалося прочитати 21.
Є лише один спосіб ідентифікувати — за капсулою з особистими даними?
Не єдиний, але основний. Додаткові надії у нас є на документи. В нагрудній кишені разом з портмоне могли зберігатися комсомольський або партійний квиток. Якщо цей документ був у портмоне, то зберігається таке середовище, яке його консервує. Консервуємо за тією ж процедурою, що й капсулу. Далі експерт занурює у спеціальне середовище і пінцетом, по шматочках, розбирає і складає в єдине ціле.
Гіпотези пострілів
Між собою цьогорічний розкоп ви називаєте "офіцерським". Чому?
В цьому місці ми часто знаходимо офіцерські розпізнавчі знаки, так звані "шпали", "кубарі". До 1942 року не було ще системи погонів, а була система спеціальних значків. За цими петличками, шпалами ми визначаємо звання людини. Трапляються майори, сержантський склад, лейтенантський склад. Цього року знайшли шовкову стрічку, які зазвичай носили на рукаві політпрацівники. Якого рангу він був, невідомо.
Прочитала у волонтерки Вікторії Сімкіної, що знайшли черепи з кульовими отворами. Про що це говорить?
Ми не очевидці тих подій, ми лише читали спогади ветеранів. Але часто фіксуємо кульові отвори у потиличній частині, іноді у скроневій частині. Калібр і відсутність або наявність гільз, траєкторія, яку нам вдається встановити, показують, що люди самі себе застрелили, отримавши поранення несумісні з життям або щоб не здатися в полон. Але це наша гіпотеза.
Є і потиличні та лобові достріли, тому що ми бачимо в розкопі гільзи німецького зразка, 8 мм люгерівські. Калібр вхідних отворів говорить, що їх застрелили саме з цієї зброї.
Китиця від шаблі та кавові зерна
Що цікавого знайшли з предметів солдатського побуту? Були якісь несподівані знахідки?
Більшість знахідок є типовими для тих родів військ, які там воювали. Я знайшов хрестик православний. Був один чоловік, який може бути казахом. Обличчя монголоїдного типу. У нього знайшли китицю від шаблі. Знайшли ґудзик моряка. Це трохи дивно, але за свідченням перед операцією були укомплектовані на всі 100% і навіть більше усі полки, які мали брати участь в операції. Тому, скоріше за все, це були збірні загони, які комплектували з інших військ. Міг хтось потрапити з Київської флотилії, яка вирвалася з оточення перед цим.
А патрон з зернятами кави? Про що говорить така знахідка?
Цю знахідку ще доведеться розгадати. Для чого, хто? Треба буде шукати інформацію, питати у людей навіщо так робили. Можливо це рідкість була, можливо нюхали їх, щоб підбадьоритися.
Музеї, перепоховання та реакція рідних солдатів
Куди діваєте знахідки?
На закриття приїздили представники Балаклійського музею. Ми передали частину експонатів. Також ми домовилися з музеєм у Барвінковому. Вони нам даватимуть в експедиції свого співробітника, який буде одразу відбирати цікаве для музею. До слова, у музеї, не зважаючи на те, що він розташований на території, де відбувалися ці історичні події, експозиція досить бідна. Тому вони з жадібністю і великим задоволенням приймають наші знахідки. Речі, що знайдені у солдата, якого вдалося ідентифікувати, ми передаємо родинам.
Що робите з останками?
Останки ми шукаємо з метою, щоб належно поховати. Цього року ми планували й виходили з ініціативою напередодні роковин звільнення Харкова провести перепоховання і місце конкретне пропонували, але, на жаль, не встигли погодити.
Влада пропонувала інше місце. На наш погляд, воно не підходить, тому що це село, яке помирає, а мені здається, що ставити меморіал треба там, де він стоятиме десятки років. Тобто ще не погодили місце, але я сподіваюсь, що, може, восени, напередодні роковин звільнення України від німецько-фашистських загарбників, або вже наступного року проведемо перепоховання.
А де зберігаються останки весь цей час?
За п’ять років вдалося подружитися з більшістю фермерів на місцях, з комунальними службами, які йдуть нам на зустріч і надають не тільки базу, де ми можемо поїсти, переночувати, а й депозитарій, тобто місце, де ми можемо зберігати останки.
А ті останки, які вдалося ідентифікувати? Чи шукаєте ви родичів?
Так, ми знаходимо родичів. Ми передали десь 20 тіл для перепоховання. Дехто говорить: "хороніть з товаришами, з якими вони загинули", і я вітаю таке побажання. А дехто бажає забрати собі. Весною передавали останки в Росію. Нещодавно знайшли доньку загиблого. Він був з Нижнього Новгорода і донька народилася незадовго до його походу на фронт. Її знайшли в Одесі.
Які були реакції, адже пройшло понад 75 років?
Шок.
"Життя точно не вистачить"
Наскільки складно технічно і фінансово зробити таку пошукову експедицію?
Найскладніше — це фінанси. Волонтери підлаштовують дати відпусток, вони їдуть власним коштом з усієї України. Я забезпечую харчуванням та необхідним інвентарем. На жаль, немає державної підтримки, програми, яка б фінансувала такі проєкти. Я звертався і в Міністерство культури, і в Інститут національної пам’яті, але чомусь у них не виникає ніякого інтересу.
Скільки потрібно коштів на тижневу експедицію?
Цьогорічний захід коштував близько 240 тисяч гривень. Це без проїзду учасників.
Де берете кошти?
Атакую своїх знайомих, бізнесменів. Наприклад, мені однокурсник допоміг. Хтось маслом вершковим допомагає, а хтось — паливом. Ну і мої особисті. Щось відкладаю протягом року. Колись збирав колекції, зараз продаю.
Ви проводите розкопки на території Барвінківського котла вже п’ять років. Скільки ще потрібно часу, щоб знайти всіх загиблих?
Нашого життя точно не вистачить.
