22 лютого у Києві відбувся фінал Нацвідбору на Євробачення-2020. Україну на міжнародній арені представлятиме гурт GO_A. Гурт здобув перемогу за результатами голосування глядачів (50%) та суддів (50%). Чому цей конкурс насправді мало стосується української музики та, швидше, шкодить її розвитку, ніж сприяє йому — в нашій колонці.
Свято сумне, якщо воно раз на рік
Я як людина, яка занадто пильно слідкує за музичними процесами в Україні, з року в рік бачу одну й ту саму тенденцію. Українською музикою "широкий загал" — публіка та великі ЗМІ — починають цікавитися саме в період Євробачення. Музичні критики необхідні лише раз на рік: прокоментувати цьогорічних номінантів та зробити "прогнози".
Людям це також потрібно лише раз на рік, бо велике — і, в першу чергу, телевізійне — шоу та "можливість заявити про Україну на весь світ" паморочить голову. І якщо споживачів треба звинувачувати в останню чергу, хочеться запитати у тих, хто творить наш інформаційний простір: а де наші музичні телешоу?
Де музичні видання і чому вони такі малі за охопленням? Чому телеглядачу, який дивився цьогорічний Нацвідбір, з усіх конкурсантів відоме, у найкращому разі, ім’я Jerry Heil через її хіт "Охрана, отмєна"?
Хронічний скандал
Пам’ятаєте минулий рік? Скандал з Maruv. Дуже некрасива історія, через яку Україна взагалі не поїхала на конкурс. Навколо співачки виникли політичні претензії через те, що її видавцем є музичний лейбл Warner Music Russia. Мовляв, як це: українська співачка, російський видавець, що коїться? Річ у тім — і це не пояснили в охочих до гарячих заголовків ЗМІ — що проблема набагато складніша.
В Україні майже немає представників світових лейблів, уявляєте? Вони пішли в кінці 2000-х через кризу продажів фізичних носіїв (дисків і касет). А коли музика "оцифрувалася" та з’явились стрімінгові платформи на кшталт YouTube Music, Apple Music, Spotify — представники тих же світових лейблів перестали бачити в Україні певну питому ємність ринку, таку кількість перспективних і цікавих артистів, щоб відкрити тут свої офіси й представництва.
І що ми бачимо в 2020 році? Знову скандальні заголовки. Гурту TVORCHI, учасникам фінального змагання за право представляти Україну на Євробаченні, вимкнули внутрішній мікрофон під час виступу. Якщо одразу від технічних нюансів перейти до природи конфлікту, вона дуже проста: кожен з учасників Нацвідбору старався лише для себе.
Персональний інтерес та можливість в такий спосіб заявити про свою творчість на всю країну (чи навіть частинку світової аудиторії) виявились важливішими за суспільний інтерес: достойне представлення на світовій арені. Чому немає заголовків про інших учасників відбору, які, так би мовити, "гідно програли": взялись за руки та побажали GO_A успіху в Роттердамі?
Такого ми не прочитаємо ніколи, адже шматочок ласого пирога став важливішим за титул "український учасник Євробачення". Трафік — перегляди відео, увага ЗМІ, народна впізнаваність — перемогли суспільну ідею. І поки наші конкурсанти будуть мати на меті саме це, ми ніколи насправді не виграємо.
Музика — це не змагання
У часи, коли світ ще не опинився у так званій епосі "постправди", Євробачення було дійсно цікавою виставкою музичних досягнень усіх країн світу. Сьогодні плин часу прискорився, а інформаційний простір став настільки персоніфікований, що в кожного з нас можуть бути різні результати пошуку в Google на один і той самий запит. Це означає, що сама ідея, що хтось один здатен репрезентувати цілу країну — абсурд. Занадто багато людей із власними думками та баченням на все у світі. Але хто зараз скасовуватиме Євробачення? Це як замахнутися проти певної традиції. Звісно, що і правила в таких традиційних історіях не підлягають змінам. Коригуванню — так. Але ніхто не змінить основної ідеї: країну має представляти хтось один. Музична одиниця. Що з цим робити?
Давайте одразу домовимось. Музика — це не змагання. Такого просто не може бути, щоб одна пісня була краща за іншу. Об’єктивно виміряти це неможливо (смак — суб’єктивна категорія). А система голосування — і в нашій країні, і в пост-Трампівському світі — це абсолютний рандом, випадковість, яку занадто важко передбачити. Певна лотерея. А хіба можна на результатах лотереї побудувати щось міцне? Усі знають статистику про переможців лотереї, які в переважній більшості за декілька років втрачають все та повертаються до життя "до перемоги".
Подумайте, яка ймовірність того, що на світовому конкурсі відбудеться український тріумф, як у 2004-му, коли перемогла Руслана та її концепт "Диких танців"? Дуже незначна. Чому? Хоча б тому, що в той час співпало декілька дуже сильних факторів. Україна оговталась після кризи кінця 90-х, був дуже сильний запит на національний продукт, а Помаранчева революція створила особливу атмосферу піднесення, єднання в суспільстві, яку відчували навіть малі діти з помаранчевими стрічками на шкільних ранцях.
Чи можемо ми зараз впевнено стверджувати, що розуміємо одне одного — або хоча б робимо спроби це зробити? Музика — просто дзеркало тієї реальності, в якій ми живемо. Музику створюють, продюсують і просувають не якісь міфічні створіння, а люди з одного й того ж українського соціуму, який хворіє на схожі проблеми. Головна серед них — нездатність порозумітися, віднайти компроміс, бути чуйним до свого сусіда по під’їзду. Шість років тому ми вчергове довели собі та світові, що здатні заради держави та свободи на все. Треба, щоб всі у своїй свідомості повернулись туди та згадали, за які спільні ідеї ми боролись і чи продовжуємо це робити.
І тоді музичні продюсери, артисти, музиканти перестануть "конкурувати" за право представляти Україну на якомусь пісенному конкурсі. У загальній атмосфері культурного та суспільного ренесансу не так важливо, хто, важливо — як. Можливо, тоді з’явиться якась супергрупа з учасників різних колективів, представників різних жанрів.
Або, скажімо, різні музиканти разом попрацюють над такою піснею та номером, яка не просто продемонструє певний модний тренд на фолктроніку (яким, будьмо відверті, весь світ та журі не здивуєш — ми зараз про стилістичні особливості GO_A). А покаже Український Етнокод, який набагато складніший, тонший, ніж, скажімо, окремий тріумф гурту ДахаБраха (яких також можна буде відправити на якесь Євробачення). І в першу чергу, він, цей Етнокод, ґрунтується на взаємодопомозі, суспільному єднанні заради вищої мети — на цьому можна зробити наголос.
Суспільне може не поділяти думку автора та мати іншу офіційну позицію.
Читайте нас у Facebook або Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
