"Втрата для україністики та франкознавства". Помер останній онук Івана Франка

"Втрата для україністики та франкознавства". Помер останній онук Івана Франка

"Втрата для україністики та франкознавства". Помер останній онук Івана Франка Роланд Франко. Фото: УНІАН

11 серпня у віці 89 років помер останній онук українського письменника і драматурга Івана Франка – Роланд Франко.

Про це повідомила пресслужба Міжнародного фонду Івана Франка у Facebook.

"З сумом повідомляємо, що 11 серпня на 90-му році життя обірвалося земне буття останнього онука Івана Франка — Роланда Франка", — йдеться у повідомленні.

Прощання із померлим відбудеться у п'ятницю, 13 серпня.

Ігор Курус, директор Міжнародного фонду Івана Франка

У мене велике щастя, що я був знайомий із Роландом Тарасовичем. Тому що коли торкався його тіла, то було таке враження, що Франко біля мене був. Але якщо говорити про враження, то він все робив, щоб продовжити та передати знання, помисли, завдання, які передавав Іван Франко поколінням — Роланд Тарасович хотів донести до нас.

Він все робив для того, щоб ми звернулися до Франка, щоб ми його читали, щоб ми його знали. І тому це велика втрата для україністики, для гуманітаристики. Я вже не кажу для франкознавства. Тому що присутність Роланда Тарасовича робила будь-яку подію зовсім знаковою. Це відчувалося. Було таке відчуття, що Франко із нами. А зараз його немає.

Ігор КурусДиректор Міжнародного фонду Івана Франка Ігор Курус. Фото: Facebook

Людина чудова була. І навіть нещодавно, кілька днів тому, коли він прощався з нами, як я розумію, він звернувся до мене і так показав, що мені пробитися треба. Я побрився, сподіваюсь, що він бачить, що я прийшов бритий. Це була чудова людина, тверда людина, впевнена в собі. Але разом з тим — дуже ніжна, дуже добра і дуже приємна. Як у ньому поєднувалися такі характери — важко пояснити.

Але, мабуть, це Франкове — коли людина одночасно є як кремінь — тверда, яка ніколи не згинається у колінах, а з іншого боку дуже така добра та поблажлива до оточення. Тому він був для нас як дід, як батько.

Про мрії Роланда Франка

У нас шансів немає. Ми повинні всі ці мрії реалізувати. Мрії, відомі нам, ми намагалися і робимо все для того, щоб вони були реалізовані. Це є пам’ятник Франка у Києві повноформатний. І насправді ця його ідея нас і познайомила.

Друге — це бажання, щоб люди приїжджали у Нагуєвичі, на батьківщину Івана Франка. І ми зараз боремось за те, щоб садибі батьків Івана Франка було надано статус національного.

Я сподіваюсь, що українська влада ще повернеться до цього. І до 27 серпня — до 165-ї річниці з дня народження Івана Франка, Нагуєвичі отримають цей бажаний статус "національного". Бо статус національного — це не просто забаганка. Це є впевненість у тому, що всі артефакти, які пов’язані із нашим генієм українського народу, будуть збережені.

Третє — Роланд Тарасович хотів, щоб ім’я Івана Франка було очищене від радянських стереотипів. Через те "премія Франка", яку він заснував, і "Фонд Франка" — якраз покликані для того, щоб ми показали Франка таким, який він є — глибоким вченим, надзвичайно багатовекторним вченим, який працював у різних наукових дисциплінах. Це не поет, якого ми знаємо зі шкільної лави. Це людина з енциклопедичними знаннями, феноменальною пам'яттю, яка дуже сильно любила свою країну.

Я думаю, що всі ці ідеї "Фонд Франка" буде продовжувати й далі, а шанувальників Франка я прошу підтримати Роланда Тарасовича, читати Франка, приїжджати у Нагуєвичі. Зокрема зараз на 165-у річницю з дня народження підтримати пам'ять Івана Франка та Роланда Франка.

Ольга Нижник, прессекретарка "Фонду Франка"

Я з ним познайомилась лише у 2014 році. Але попри такий короткий час, як я була з ним знайома, нам вдалося з ним працювати. В плані, що він був головою Міжнародного Фонду імені Івана Франка, я була співробітницею фонду і досі нею є.

Нам вдалося завести такі дружні і навіть дещо сімейні стосунки. Тому що, як ви знаєте, у Роланда Тарасовича дітей, на жаль, не було і він останній онук Івана Франка, який носить прізвище "Франко". Тому що він із всіх дітей Івана Франка... в Андрія дітей взагалі не було, у Петра було дві донечки, а у Тараса Івановича (батька Роланда) — було дві доньки й Роланд.

Роланд Франко та Ольга Нижник. Фото: FacebookРоланд Франко та Ольга Нижник. Фото: Facebook

До речі, якщо цікаво. Чого таке ім’я? Тому що відвідувачі як приходять до нас у музей, питають: "А що, пан Роланд там живе десь у США чи Канаді, що у нього таке незвичне ім’я?". Просто Тарас Іванович був за фахом, як і Іван Франко, філологом — класичним філологом. І коли дружина була при надії, він якраз перекладав "Пісню про Роланда". І йому дуже сподобалось це ім’я. І тут якраз в цей момент з’явився хлопчик.

І він сказав, що Катруся (він так називав свою дружину), що буде звати нашого хлопчика Роланд. Отак у родині Тараса і Катерини Франків з’явився хлопчик з іменем Роланд. Вдома його називали "Рольцю".

Так склалося в житті, що у них з пані Аллою (дружиною Роланда Франка — ред.) не було діток. Він єдиний носій прізвища Франка і єдиний, хто сьогодні, на жаль, нас покинув чоловічого року. Можна сказати, що по Петру є ще дві дівчинки, але, звісно, у них вже змінені прізвища і їхні онуки та правнуки живуть хто у Львові, хто за кордоном.

Зрозуміло, що йому було 89 років і він потребував догляду. І я, і наш директор Ігор Курус — були тими людьми, які надавали йому ту підтримку та допомогу, яку потребує літня людина. Ми щодня були з ним, до останнього.

Останні дні життя

Він проживав у Києві, у своїй квартирі, але потребуючи допомоги, ми кожен день були у нього, з ним. Але так сталося, що сьогодні цей день — 11 серпня — став фатальним для нас, тому що ми втратили не тільки свого наставника, а й свого, я б сказала, навіть дідуся.

Тому що для мене він завжди буде дідусем і завжди його таким пам’ятатиму. Попри те, що у нас немає кровних зв’язків. Але оці людські якості й цю людську любов, яку він мені давав, я пам’ятатиму завжди.

Роланд Франко та Ольга Нижник. Фото: FacebookРоланд Франко та Ольга Нижник. Фото: Facebook

На жаль, так сталося, що Роланд Тарасович переніс два інсульти. І останніми днями він майже не говорив. Але відомо всім, що коли людина відчуває смерть, вона приходить до тями. І позавчора, коли прийшла чергова до нього, він не говорив, але був при свідомості. Дивився на мене. Я сіла коло нього, він взяв мене за руку. Потім помахав другою рукою "нагнися", почав мене гладити по обличчю. Потім каже: "Нагинайся ближче". І поцілував.

Тому що завжди, коли я від нього йшла, вже додому ввечері, ми завжди з ним прощалися поцілунками. Або повітряними поцілунками, або він мене цілував у щічку. Дійсно, що я робила це саме.

Тому згадуючи, що людина відчуваючи, що це її останні дні, він згадав наші ці поцілунки… І це тримання за руки й погляд в очі… І я розумію, що я йому нічим вже не можу допомогти, але він мені хотів до останнього щось сказати. Але, на жаль, у нього так і не вийшло сказати. Але своїми емоціями та діями він це все передав.

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди