Заземлення сучасного мистецтва, або Як ІЗОЛЯЦІЯ змінює культурний ландшафт містечка на Донеччині

Заземлення сучасного мистецтва, або Як ІЗОЛЯЦІЯ змінює культурний ландшафт містечка на Донеччині

Заземлення сучасного мистецтва, або Як ІЗОЛЯЦІЯ змінює культурний ландшафт містечка на Донеччині ІЗОЛЯЦІЯ

Платформа культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ була заснована 2010 року в Донецьку на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів, звідси – і назва. Це була єдина в регіоні інституція, яка працювала із сучасним мистецтвом. У червні 2014 року її територію захопили озброєні представники самопроголошеної "ДНР", влаштувавши там катівню. ІЗОЛЯЦІЯ перебралася до Києва.

Попри переїзд, тема Донбасу постійно є у фокусі її програмної діяльності. Нарешті влітку 2020-го платформа повернулася на Донеччину – в промислове містечко Соледар.

Першим масштабним проєктом інституції на новому місці стала серія короткострокових резиденцій для митців "Заземлення", яка тривала з січня по серпень 2021-го. Мета проєкту – мовою сучасного мистецтва привернути увагу до екологічних і соціальних проблем регіону, спровокованих людською діяльністю. Резиденти і резидентки упродовж тижня жили в Соледарі й створювали мистецькі проєкти на тему антропоцену, які потім залишали у місті.

За рік після переїзду ІЗОЛЯЦІЯ відкрила у Соледарі відремонтований офіс, провела низку лекцій, тренінгів і зустрічей із митцями, кураторами, дослідниками мистецтва. Відновила роботу "Гуртобусу". Встановила у міському просторі кілька скульптур. І – що важливо – налагодила контакт із місцевою громадою, разом із якою працює над глобальними змінами в містечку.

Розповідаємо, як культурні проєкти стають каталізаторами змін і допомагають розвиватися локальним громадам.

Заземлення сучасного мистецтва, або Як ІЗОЛЯЦІЯ змінює культурний ландшафт містечка на ДонеччиніНаталя Михальченко

Озера Соледара.

"Сектанти якісь, да?"

Жовтий кіоск з кавою одразу кидається в очі – яскрава пляма на тлі сірих будівель навколо. Він стоїть навпроти Центру культури і народної творчості, який тут називають просто ДК, поряд із парком відпочинку, стадіоном "Соляник" і офісом ІЗОЛЯЦІЇ, трохи віддаль від нього – нічний клуб "Каприз". Можна сказати, стоїть у самому серці культурного життя Соледара. Утім, поряд із ним – ні душі. Молода жінка за прилавком скролить щось у смартфоні, час від часу поглядаючи зі стриманою цікавістю на ДК. Там учасниця артрезиденції "Заземлення" Роксолана Дудка завершує на сірій глухій стіні яскраві авторські розписи.

Бариста вже кілька днів спостерігає за цим процесом, але не знає, хто це робить і навіщо. На питання про ІЗОЛЯЦІЮ лише пожимає плечима – вперше чує. Аж раптом щось згадує: "Це ті сектанти якісь, да? Ні? Мистецтво? І можна туди просто так з дитиною прийти й подивитися?"

Офіс ІЗОЛЯЦІЇ розташований в трьох хвилинах звідси. Разом із Церквою християн віри євангельської "Відродження" він ділить перший поверх будівлі за адресою вулиця Паркова, 1. Таке сусідство міцно пов’язало в уяві деяких соледарців ІЗОЛЯЦІЮ із релігійною діяльністю та змусило містян спочатку з підозрою ставитися до того, що робить інституція. Та й сучасне мистецтво не одразу знайшло розуміння серед соледарців – занадто незвичним воно було для локального культурного простору.

Заземлення сучасного мистецтва, або Як ІЗОЛЯЦІЯ змінює культурний ландшафт містечка на ДонеччиніНаталя Михальченко

Офіс ІЗОЛЯЦІЇ.

"Не всі одразу сприйняли сучасне мистецтво, але за рік соледарці прийшли до розуміння, що мистецтво буває різним: що можуть бути як класичні його прояви, так і щось зовсім неочікуване і незвичне. Нещодавно наш резидент Євген Коршунов знімав відео, де люди в яскравих костюмах звіроящурів блукали містом – і місцеві знали, що це митці щось роблять. Соледарці вже не критикують, а частіше кажуть: "Це ж митці, вони так бачать", – розповіла Наталя Тищук, заступниця директора Соледарської загальноосвітньої школи №13, менеджерка ІЗОЛЯЦІЇ.

Разом вирушаємо до офісу, який на початку червня відкрився після ремонту. У будній день на вулицях Соледара тихо і безлюдно. Місцеві – на роботі, а туристи сюди приїжджають лише у вихідні, коли соляні шахти відкриті для екскурсій. Вибір дозвілля тут не надто різноманітний – погуляти в парку, сходити в піцерію чи в оновлену бібліотеку, зазирнути в ДК, якщо відвідуєш там заняття. А тепер можна зайти ще і в офіс ІЗОЛЯЦІЇ – дізнатися про її діяльність або ж просто подивитися, що тут і як.

Офісо легко впізнати за оранжевим написом на сірій стіні та скульптурною композицію біля входу – "Люди-акули" Астіана Рея, одного з резидентів "Заземлення". Приміщення компактне і світле: невеличка бібліотека, стільці, крісла-мішки, екран. На стінах – роботи з проєкту Лії і Андрія Достлєвих "Зализування ран війни".

Заземлення сучасного мистецтва, або Як ІЗОЛЯЦІЯ змінює культурний ландшафт містечка на ДонеччиніІЗОЛЯЦІЯ

Люди-акули Астіана Рея.

"Часто перехожі зупиняються подивитися на скульптури, фотографують, а потім заходять щось розпитати. Сьогодні зранку ось теж були. Є і постійні відвідувачі, які приходять на наші заходи, – додала Наталя Тищук. – Поява ІЗОЛЯЦІЇ однозначно принесла в Соледар позитивні зміни. Принаймні, вже не треба їхати в інші міста, щоби побачити та почути щось нове для себе".

Тим, хто зазирає до офісу, Наталя пропонує переглянути роботи резидентів "Заземлення". Розповідає про "Гуртобус", який нещодавно знову запустили на території Соледарської ОТГ – по суботах він їздить навколишніми селами з кінопоказами від фестивалю Docudays UA. Запрошує приходити в офіс по п’ятницях – тоді тут показують фільми.

"Коли відбуваються резиденції, то запрошуємо всіх охочих на заходи з митцями – розмови, майстер-класи, лекції. Переважно приходить молодь", - сказала Тищук.

Наталя з тих людей, які пробують щось змінити на локальному рівні. Розповідає, як разом із учнями вони щозими колядують, а на отримані гроші купують продукти малозабезпеченим і самотнім людям старшого віку. Як за підтримки Британської ради в України восени у Соледарі мають з’явитися вільні бібліошпаківні для обміну книжками. Показує оновлену за кошти ПРООН бібліотеку, в якій щомісяця збираються місцеві поети – а їх тут 20 – і читають одне одному вірші. Тут же, у коридорі бібліотеки, стоїть благодійна шафа, куди люди приносять непотрібний одяг, а інші можуть прийти і щось собі вибрати.

Тож коли у місті з’явилася ІЗОЛЯЦІЯ, Наталя побачила в ній ще більше можливостей для Соледара. І якби не стала менеджеркою інституції, то все одно ходила би на більшість заходів і приводила би сюди своїх учнів.

Заземлення сучасного мистецтва, або Як ІЗОЛЯЦІЯ змінює культурний ландшафт містечка на ДонеччиніІЗОЛЯЦІЯ

Виставка "Зализуючи рани".

Мистецтво змін

Соледар – невеличке містечко в Донецький області у 18 кілометрах від Бахмута, але дорога між містами займає майже 40 хвилин. Тут проживає трохи більше, ніж 11 тисяч людей, з яких майже чотири тисячі працюють на державному підприємстві "Артемсіль" – найбільшому виробникові кам’яної солі в Центральній і Східній Європі й одному з найбільших у світі.

Люди говорять: закриється підприємство – Соледар помре. Династії соледарців працюють на "Артемсолі" – це звичний і певний сценарій життя. У молоді перед очима таких сценаріїв лише два – вивчитися і працювати на цьому підприємстві або ж виїхати деінде і шукати можливості для самореалізації.

Саме завдяки солі місто добре відоме туристам. Вони приїжджають переважно організованими автобусними екскурсіями, щоб побувати в унікальних соляних шахтах. Про те, що Соледару є що показати, окрім шахт, мало хто знає. А це – залишки прадавнього Пермського моря, індустріальні об’єкти, степ, бездонні озера, гіпсові печери й інші цікаві промислові і природні об’єкти. ІЗОЛЯЦІЯ ж прагне, щоб сучасне мистецтво сприяло розвитку туризму в регіоні, а отже, і притоку інвестицій.

Заземлення сучасного мистецтва, або Як ІЗОЛЯЦІЯ змінює культурний ландшафт містечка на ДонеччиніІЗОЛЯЦІЯ

Наталя Тищук в офісі ІЗОЛЯЦІЇ.

"До 2014 року туризм розвивався дуже повільно, люди не знали, що тут є, крім шахт. 2014 рік став переломним моментом, про цей регіон дізналися і заговорили всі – через війну. Але так само люди почали більше дізнаватися про саму місцевість. І десь з 2017 року сюди почали їхати туристи, – розказав краєзнавець, менеджер артрезиденції "Заземлення" Михайло Кулішов. – З переїздом "Ізоляції" місто отримало туристичний об’єкт, який має зацікавити передусім місцевих мешканців. Якщо туристи з усієї України їдуть у Соледар, щоб побачити соляні шахти, бо для них це щось нове і дивовижне, то для місцевих новим і дивовижним є центр сучасного мистецтва".

Директорка платформи культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ Оксана Саржевська-Кравченко розповіла, що в Донецьку, а потім у Києві інституція акцентувала основну увагу на артпроєктах, а в Соледарі хоче працювати з територіальною громадою задля якісних змін у місті.

"Для нас важливо робити не просто мистецькі проєкти, а проєкти, що сприяють змінам, зокрема й інфраструктурним. Ми не можемо поліпшити загальну якість життя в місті, але можемо це життя зробити більш наповненим", – сказала Оксана Саржевська-Кравченко.

До ІЗОЛЯЦІЇ у місті були певні напрацювання у сфері культури й певний досвід. ІЗОЛЯЦІЯ ж дала змогу підсилити і прискорити розвиток культурного ландшафту Соледара завдяки своєму міжнародному досвіду.

"Ми можемо бути каталізатором культурних трансформацій, але вони неможливі без бажання та активного залучення місцевої влади, громади і бізнесу", – вважає директорка культурної інституції.

Перший великий проєкт у Соледарі – серію короткострокових артрезиденцій "Заземлення" – ІЗОЛЯЦІЯ запустила у співпраці з соледарським Центром культури та народної творчості й за підтримки Соледарської міської ради. Головний донор проєкту — Український культурний фонд. До проєкту залучені й місцеві мешканці: як менеджери інституції Наталя Тищук і Михайло Кулішов, які допомагали резидентам і резиденткам у Соледарі, так і соледарці, які пропонували митцям житло на час резиденції або ж брали безпосередню участь у роботі над проєктами того чи того резидента.

Заземлитися

"Я працюю з канонами, знаками та символами народно-декоративного мистецтва. Зображую казкових істот, вигаданий світ або світ, як я його бачу або яким хочу його бачити. Тобто це стилізація, максимальна декоративність", – розповіла художниця Роксолана Дудка. Під час "Заземлення" вона працювала над авторськими розписами. На них – яскраві образи, в яких мисткиня "зашифрувала" свої враження від місцевості.

"Тут можна відшукати дивовижну рослину солонець, ластівок, яких у Соледарі дуже багато, і комах, які хмарою літають у гіпсових печерах, – розказала художниця. – Через роботи митець може більше розповісти про ту чи ту місцевість. Тому важливо робити такі проєкти, як "Заземлення", саме в локальному контексті".

Заземлення сучасного мистецтва, або Як ІЗОЛЯЦІЯ змінює культурний ландшафт містечка на ДонеччиніІЗОЛЯЦІЯ

Художниця Роксолана Дудка за роботою.

Під час розмови художниця покриває лаком свої роботи. Спочатку написала їх фарбами, потім на комп’ютері зробила колажі, надрукувала їх у типографії і розмістила на глухій стіні ДК.

"Мистецтво може бути максимально незрозумілим і глибоко концептуальним, але водночас дуже боляче бити одразу в лоб, – говорить мисткиня. – Часто це єдина зрозуміла мова для більшості, і нею треба говорити про глобальні процеси, всередині яких ми зараз перебуваємо".

Із січня на резиденції "Заземлення" побували митці з Києва, Теребовлі, Львова та інших міст. Вони працювали над інсталяціями, відеопроєктами, саундартом, текстами, скульптурами, колажами, присвяченим темі антропоцену. Зустрічалися з місцевими мешканцями, читали лекції, ділилися досвідом.

Так, саундартист, композитор і письменник з Тернопільщини Назарій Заноз під час резиденції працював над аудіопроєктом "Розсольні степи". Це – десятихвилинна звукова прогулянка місцями видобутку соледарської солі. Художник Віталій Агапєєв створив графічну роботу "Солерос". Журналістка й фотографиня Наталя Любченкова працювала над мистецьким проєктом, який об’єднує фотографію і слово в єдиний візуальний образ. А режисерка документального кіно й фотографиня Зоя Лактіонова працювала над короткометражною стрічкою "Провалля", в якій через магічні пейзажі провальних озер говорить про війну.

"Поява в місті ІЗОЛЯЦІЇ дає змогу формувати власну думку про сучасне мистецтво. Воно, звісно, може не всім подобатися, але беззаперечно, є новим і цікавим явищем для міста", – сказав Михайло Кулішов.

Заземлення сучасного мистецтва, або Як ІЗОЛЯЦІЯ змінює культурний ландшафт містечка на ДонеччиніІЗОЛЯЦІЯ

Архівні фото: "Артемсіль".

Заземлення сучасного мистецтва, або Як ІЗОЛЯЦІЯ змінює культурний ландшафт містечка на ДонеччиніІЗОЛЯЦІЯ

Без нафталіну

До офісу ІЗОЛЯЦІЇ заходить Олена Бабкіна – письменниця і засновниця місцевого книжкового клубу. Це вперше учасниці клубу мають зібратися не в піцерії, а в приміщенні культурної інституції. І вперше поговорити не про прочитані книжки, а про тексти, які самі пишуть.

"Мені подобається, що сюди приїжджають сучасні творчі люди, що тут не пахне нафталіном. Що ми можемо поспілкуватися з ними за чашкою чаю. Наприклад, до нас приїжджали Тета Цибульник і Еліас Парвулеско з мистецької групи ruїns collective, які страшенно цікаво розповідали про свій проєкт, про цю тонку взаємодію людини і природи. Ми не завжди розуміємо, що ці люди – резиденти "Заземлення" – роблять, але це завжди цікаво і завжди відкриває нам щось нове. І мені важливо показати своїм дітям, що є якісь інші горизонти, яких ми ще не знаємо", – розповіла вона.

Намагаються не пропускати цікаві зустріч, лекції й тренінги в офісі ІЗОЛЯЦІЇ і учасники громадської організації "Радіо Джа" – старшокласники місцевої школи, які захоплюються музикою. Їм від 15 до 18 років і вони грають у гурті Raise The Seventh.

Заземлення сучасного мистецтва, або Як ІЗОЛЯЦІЯ змінює культурний ландшафт містечка на ДонеччиніІЗОЛЯЦІЯ

Гурт Raise The Seventh (зліва на право): Максим Трубачов, Микита Рудаченко, Миколою Лутков і Станіслав Горшков. У центрі – Антон Шваник.

"Граємо альтернативний рок, електроніку, музику, яку люди за 40 вже не розуміють", – говорить 17-річний Станіслав Горшков.

Засновник "Радіо Джа" і керівник музичної студії, де займаються підлітки, – 37-річний Антон Шваник працює на шахті "Артемсолі", а музикою займається у вільний час. Мріє створити у Соледарі соціальну студію звукозапису.

"Для цього треба ще багато попрацювати, бо треба і приміщення до ладу довести, і закупити якісне обладнання, щоб пропонувати на комерційній основі свої послуги у звукорежисурі, звукозаписі, створенні треків і реклами, – розповідв він. – Ціль – щоб студія сама себе утримувала і щоб була можливість проводити благодійні акції, наприклад, купувати музичні інструменти дітям з багатодітних чи малозабезпечених родин".

Спочатку Raise The Seventh збирався на репетиції у Центрі культури та народної творчості, але торік ГО "Радіо Джа" взяла в оренду у міста закинуту будівлю колишнього тиру. Частину ремонту допомогли зробити волонтери руху "Будуємо Україну Разом", закупити обладнання планують за сприяння USAID – Агентства США з міжнародного розвитку в Україні, Молдові, Білорусі.

Знайти музичну студію нескладно – невелике приміщення, оздоблене муралами на музичну тему, стоїть трохи осторонь трибуни місцевого стадіону. Усередині – велика відремонтована кімната, яка слугує репетиційною базою. Ще два невеличкі приміщення досі потребують ремонту. В одному планують зробити студію звукозапису, в іншому – розмістити кухню, туалет і душ. Поки ж воду для чаю і кави сюди доводиться носити у баклажках.

"А ось тут, – Антон показує щось схоже на маленький внутрішній дворик, порослий високою травою і оточений частково поруйнованими цегляними стінами, – ми мріємо зробити невеличку літню сцену і щось типу галереї".

Поки я слухаю імпровізовану екскурсію майбутньою студією звукозапису, гурт Raise The Seventh – Микита Рудаченко, Станіслав Горшков, Максим Трубачов і Микола Лутков – розпочинають репетицію. Грають свою нову композицію "А мабуть, то був сон".

Кліп до цієї пісні в них вже є – його допомогли зняти зимові резиденти "Заземлення" Юрій Кручак і Юлія Костерєва, які представляють мистецьку ініціативу Open Place.

"Знімали біля руїн Білокам’янского заводу вогнетривких матеріалів, потім на стадіоні знімали, на полі, на Юрчиній горі телевізор розбивали. Шкода, що телевізор був один, кожен хотів його розбити", – сміються хлопці.

Вони збираються тут кілька разів на тиждень і проводять по пів дня. Розповідають, що не певні, що пов’яжуть своє життя із музикою, але точно не покинуть її остаточно. Чого не скажеш про Соледар.

"Кого не спитай – всі хочуть поїхати. У нас дуже малий вибір для самореалізації – соляні шахти, підприємство Knauf, ДК, АТБ. Якщо десь буде не ок, то особливо немає куди йти і де пробувати себе в чомусь іншому. А у великому місті, якщо тебе не прийняли на роботу в одному місці чи звільнили, завжди є інше", – розказав Микита Рудаченко.

Максим Трубачов, фронтмен і автор пісень, розповідає, що дозвілля як такого, особливо музичного, у Соледарі немає. Утім, з появою репетиційної бази і переїзду ІЗОЛЯЦІЇ у місто особисто його тепер все влаштовує.

Говорить, що поява культурної інституції трохи змінила життя у місті. Наприклад, сюди почали приїжджати цікаві люди, відкриті для спілкування.

"Один із резидентів "Заземлення", художник Віталій Агапєєв, тиждень працював над графічною роботою "Солерос" тут, у студії, поки в офісі ІЗОЛЯЦІЇ тривав ремонт. Ми приходили до нього спілкувалися. Це ж круто", – розказав Максим.

Заземлення сучасного мистецтва, або Як ІЗОЛЯЦІЯ змінює культурний ландшафт містечка на ДонеччиніІЗОЛЯЦІЯ

Директорка Центру культури та народної творчості Олена Атрощенко.

Командна гра

Оксана Саржевська-Кравченко упевнена, що культурні проєкти особливо важливі для місцевої молоді, тим паче коли йдеться про малі промислові міста, де життя сконцентроване довкола шахти чи заводу. Бо вони показують інші життєві сценарії.

"Що реалізуватися можна не лише в шахті або на підприємстві та що для цього не обов’язково виїжджати з рідного міста. Тому потрібно формувати насичене культурне середовище тут, щоб молоді люди могли не лише задовольнити потребу в якісному дозвіллі, а й реалізуватися як фахівці, знайти себе", – говорить вона.

Перші великі зміни, яких вдалося досягти ІЗОЛЯЦІЇ у співпраці з місцевою владою і Центром культури та народної творчості, – це подати заявку на інфраструктурний грант від ЄС у розмірі майже одного мільйона євро. І перемогти. За умовами гранту, кожен з партнерів повинен забезпечити не менше 10 відсотків співфінансування, і місцева влада відразу погодилася на такі умови.

Заземлення сучасного мистецтва, або Як ІЗОЛЯЦІЯ змінює культурний ландшафт містечка на ДонеччиніІЗОЛЯЦІЯ

Резидент Євген Коршунов знімає відео, де люди в яскравих костюмах звіроящурів блукають містом.

"Співпраця із ІЗОЛЯЦІЄЮ – це імідж громади. Звісно, спочатку ми вивчили, чим ця інституція займається, які культурні і освітні послуги надає, – і зрозуміли, що це розвиток, це свобода, це щось нове. Тому одразу погодилися стати партнерами у цьому проєкті з грантом", – розказала заступниця міського голови з гуманітарних питань та соціальної політики міста Соледар Світлана Редченко.

Грантовий проєкт розрахований на 26 місяців, у нього закладена не лише розробка культурної програми та надання субгрантів митцям із інших міст, щоб вони приїжджали працювати тут над своїми проєктами, а й часткова реконструкція ДК.

Величезний Центр культури та народної творчості був побудований 80 років тому. З того часу він пережив кілька косметичних ремонтів і жодного капітального. Передусім йому треба залатати дах і поремонтувати опалення. А колись в майбутньому, мріє директорка установи Олена Атрощенко, пофарбувати фасад із брудно-сірого у світлий колір, а всередині зробити всі умови для того, щоб у Соледар на гастролі приїжджали відомі театри й музичні гурти.

Заземлення сучасного мистецтва, або Як ІЗОЛЯЦІЯ змінює культурний ландшафт містечка на ДонеччиніІЗОЛЯЦІЯ

Зоя Лактіонова працює в Проваллі.

Сьогодні в установі працює 26 штатних співробітників. Численні гуртки – хореографічні, вокальні, театральні – відвідують не лише діти, а й дорослі з Соледара та навколишніх сіл. Все це – безкоштовно. Саме ДК відповідає за культурну програму на різні свята.

"Якщо він називається Центром культури та народної творчості, то я хочу, щоб він саме ним і був. Щоб об’єднував в собі багато функцій – щоб тут були не тільки концертні програми, а й театральні постановки, кінотеатр, велика кімната для молоді, кімната для малечі... Дуже хочу. За кілька років я уявляю його інноваційним, класним, сучасним і світлим", – сказала Олена Атрощенко.

За її словами, щойно в місті з’явилася ІЗОЛЯЦІЯ, то спочатку для соледарців це були "люди з іншої планети".

"У нас тут був свій спокійний ритм – ми, звісно, намагалися впроваджувати щось нове, але потихеньку, неспішно. Аж тут з’явилася ІЗОЛЯЦІЯ із своїми креативними ідеями. Спочатку люди поставилися до цього обережно, але зрештою зацікавилися", – сказала директорка Центру культури. Вона впевнена, що з розвитком культури у місті підтягнеться й інфраструктура.

Наталія Тищук погоджується, що з розвитком культури у місто прийдуть інвестиції. Але тут, говорить вона, важлива командна гра. Адже велика команда професіоналів дає більші можливості для відчутних змін у місті, ніж окремі, хай і прекрасні, ініціативи.

Читайте також

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше